Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
14 квітня 2020 р. № 642/231/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 р.;
- зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 р.
В обґрунтування позову зазначив, що під час звільнення в запас відповідач протиправно не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, чим порушив права та законні інтереси позивача. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою від 11.02.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 11.02.2020 р. була надіслана позивачу та отримана ним 17.02.2020 р.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 11.02.2020 р. була надіслана відповідачу та отримана ним 14.02.2020 р.
Відповідач скористався правом наданим адміністративним процесуальним законодавством та в порядку ст. 162 КАС України надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що військова служба та служба осіб рядового та начальницького складу Держспецзв'язку не є тотожними поняттями, так як регулюються різними нормативно-правовими актами. Відзначив, що ОСОБА_1 жодного разу не подавав рапорт чи будь-яке прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період. Тобто обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було. На підставі викладеного просив у задоволення позову відмовити в повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Окрім того, позивач наголошує на тому, що в грудні 2019 року він звернувся до 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з відповідним рапортом щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік. На вказаний рапорт було отримано відповідь листом від 24.12.2019 р. №53/09-2683, в якому зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період з 2015 року по сьогоднішній день є безпідставною. Позивач зазначає, що суб'єкт владних повноважень діяв всупереч вимогам чинного законодавства. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
У запереченнях відповідач зазначив, що за організаційно-правовою формою 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є територіальним підрозділом Держспецзв'язку та відповідно розпорядником коштів нижчого рівня. Тобто, 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку не є військовим формуванням та відповідно не є військовою частиною та не підпорядковується Міністерству Збройних Сил України. Учасники бойових дій та прирівняні до них особи мають право на додаткову щорічну відпустку без збереження грошового забезпечення строком до двох тижнів на рік у зручний для них час. Зазначені відпустки не можуть бути використані у наступному календарному році. Натомість учасникам бойових дій та прирівняним до них особам щорічні чергові відпустки надавалися незалежно від вислуги років тривалістю 45 діб у зручний для них час. Тобто обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було. На підставі викладеного просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2007 року проходив службу у 2 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
З матеріалів справи вбачається, що 18.06.2015 року було прийнято рішення №2/2015/1 комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій у Державній службу спеціального зв'язку та захисту інформації, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано статус учасника бойових дій (а.с. 5).
Відповідно до витягу з наказу начальника 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №142-ОС від 12.12.2019 р. підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу виключено зі списків особового складу та звільнено із служби за підпунктом "а" п. 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 5 ст. 26 Закону та п. 173 Положення у запас Збройних Сил України (а.с. 6).
Позивач, реалізуючи своє право, звернувся з рапортом до посадових осіб 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, к учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р.
Листом №54/09-2683 від 24.12.2019 р. відповідач відмовив у наданні такої компенсації ОСОБА_1 , аргументуючи це тим, що зазначений вид відпустки не відноситься до жодної із відпусток, передбаченої Інструкцією, а отже й компенсація за неї також не передбачена ( а.с. 7 - 9).
Не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень та вважаючи його дії протиправними, позивач звернувся за захистом порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі за текстом - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі за текстом - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (надалі за текстом - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі за текстом Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019р.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Також суд звертає увагу на висновки Верховного Суду за результати розгляду зразкової справи, викладені в рішення Верховного Суду від 16.05.2019 р. по справі № 620/4218/18, відповідно до яких "судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі".
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене та спираючись на висновки викладені Верховним судом у зразковій справі № 620/4218/18, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2019 роках відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2019 роках відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач є звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного та, керуючись приписами ст.ст. 8, 9, 10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 278 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 р.
Зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 р.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 14 квітня 2020 року.
Суддя Н.А. Полях