Справа № 609/1500/19Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
Провадження № 22-ц/817/222/20 Доповідач - Дикун С.І.
Категорія - 304090000
10 квітня 2020 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Дикун С.І.
суддів - Парандюк Т. С., Сташків Б. І.,
з участю секретаря - Кантицька О.І.
без учасників справи
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу №609/1500/19 за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 01.04.2011 року, відповідно до укладеного кредитного договору б/н, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 23.08.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 18926,51 грн., з яких: 492,60 грн. - заборгованість за кредитом; 17056,46 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 877,45 грн. - штраф (процентна складова).
У зв'язку з наведеним АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту та судові витрати.
Заочним рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитом в сумі 492 грн. 60 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 50 грн. 00 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов банку задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та те, що рішення ухвалено без належної оцінки доказів, з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення неустойки та відсотків за кредитом.
Вказує, що відповідно до підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви, останній погодився, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг.
01.04.2011 року відповідачем підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 пільгового періоду", в якій зазначено, що ОСОБА_1 з фінансовими умовами надання кредитки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений. В даній довідці зазначено: базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5 % на місяць); порядок нарахування пені, тощо.
Вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх істотних умов договору.
Зазначає, що безпідставним є фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості за процентами та неустойкою, оскільки відповідачем заборгованість не оспорювалась та позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним не заявлялись.
Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України дана справа підлягала розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, однак, з урахуванням клопотання АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд призначив розгляд справи із повідомленням (викликом) учасників справи.
Учасники справи - АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи з метою особистої участі у судовому засіданні не подали. А тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи за відсутності учасників справи .
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Судом установлено, що 01.04.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (на даний час АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останій отримав кредит у розмірі 500 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.7).
У заяві зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 , частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у в розмірі 500 грн.
Відповідачем ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконуються.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.08.2019 року становить 18926,51 грн., з яких:
492,60 грн. - заборгованість за кредитом;
17056,46 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом;
500 грн. - штраф (фіксована частина);
877,45 грн. - штраф (процентна складова).
У ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг та регулюються вимогами Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з п.22 ч.1 ст. 1 вказаного Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення 492,60 грн, тобто зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відмовляючи у стягненні із відповідача процентів за користування кредитом 17056,46 грн. та штрафів - 500 грн. - штраф (фіксована частина) і 877,45 грн. - штраф (процентна складова), суд виходив із тих обставин, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які знаходяться в матеріалах даної справи, і виключно на які посилався позивач при пред'явленні позову не містять підпису відповідача, а тому, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 квітня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, оскільки він відповідає встановленим судом першої інстанції обставинам відповідно до заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих у суді першої інстанції, та повністю узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року справа № 342/180/17 провадження № 14-131цс19).
Позивач в апеляційній скарзі посилається на довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" по договору SAMDN50000043326989, яка підписана позичальником та якою визначені базова процентна ставка в місяць, що нараховується на залишок заборгованості; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та штраф при порушенні термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань. АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що сторонами погоджено розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитними коштами, пеню та штраф, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог банку щодо їх стягнення.
В оцінці доводів апеляційної скарги щодо поданої позивачем - АТ КБ "Приватбанк" на стадії апеляційного розгляду довідки про умови кредитування, підписаної позичальником, відповідно до якої передбачені умови щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами, штрафів та пені колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до частини третьої і четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених цим Кодеком. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до частини другої, четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Вимогами частини другої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що позивачем докази узгодження сторонами кредитного договору у письмовому вигляді таких умов, як сплата процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань не надано до суду першої інстанції, докази на доведення існування цих обставин надано до суду апеляційної інстанції без наведення об'єктивних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, такі докази судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті відповідно до вимог статті 367 ЦПК України .
Позивач, не надавши такі докази на обґрунтування позовних вимог до суду першої інстанції, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Апеляційний суд не встановив наявності об'єктивних перешкод у заявника для своєчасного подання доказів, поважних причин їх неподання.
Зважаючи на наведене, враховуючи, що до суду першої інстанції не були надані докази на підтвердження погодження між сторонами кредитного договору умов щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань позичальником, апеляційний суд з урахуванням аналізу наведених норм матеріального права, принципів змагальності, диспозитивності та рівності сторін дійшов висновку, що довідку про умови кредитування не брати до уваги.
До таких висновків апеляційний суд дійшов із урахуванням позиції Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами (Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 629/737/17 провадження № 61-239св17).
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням правильної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»).
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, у апеляційного суду відсутні.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені в апеляційному суді, слід покласти на позивача - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в межах фактично понесених ним сум.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Заочне рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені в апеляційному суді, слід покласти на позивача - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в межах фактично понесених ним сум.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13 квітня 2020 року.
Головуючий
Судді