10 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/42/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
на рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2019 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020
за позовом Компанії
до комунального підприємства "Покровськтепломережа"
про стягнення 16 362 981,59 грн.,
06.03.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 905/42/19 у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 612 018,46 грн. пені; прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Компанії про стягнення 1 612 018,46 грн. пені задовольнити; відшкодувати за рахунок відповідача понесені Компанією судові витрати за подання касаційної скарги. Крім того, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.
Дослідивши матеріали касаційної скарги та матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Позов у цій справі було подано про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 № 4833/1617-БО-6 у сумі 16 362 981,59 грн., з яких: 12 029 735,11 грн. основного боргу, 1 612 018,46 грн. пені, 537 121,36 грн. - 3% річних, 2 184 106,66 грн. "інфляційних втрат".
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020: позовні вимоги задоволено частково; в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 6 003 076,91 грн. провадження у справі закрито; стягнуто з комунального підприємства "Покровськтепломережа" на користь Компанії 6 026 658,20 грн. основного боргу, 537 121,36 грн. - 3% річних, 2 184 106,66 грн. "інфляційних втрат", а також судовий збір у сумі 176 064,51 грн.; у решті позову, а саме в частині стягнення 1 612 018,46 грн. пені - відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені мотивовані відсутністю підстав для задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 1, 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (далі - Закон), оскільки нарахування пені в даному випадку не має здійснюватися з 07.02.2015 на підставі положень Закону.
Причиною подання касаційної скарги стала незгода Компанії з відмовою у стягненні пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати спожитого природного газу в листопаді-грудні 2016 року та березні 2017 року. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми Закону в подібних правовідносинах з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18. При цьому скаржник вважає, що є необхідність відступлення від зазначеного висновку.
Касаційну скаргу мотивовано, зокрема: прийняттям попередніми судовими інстанціями судових рішень в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні та постанові, обставинам справи; прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону, пункту 27 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", статті 1 Закону України "Про електроенергетику", статті 275 Господарського кодексу України, статті 714 Цивільного кодексу України, статей 86, 238 ГПК України, оскільки позивач не є енергопостачальною компанією, а тому Закон не поширює свою дію на спірні правовідносини.
Статтею 1 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Згідно із статтею 2 Закону (у вказаній редакції) встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, суди попередніх інстанцій, з посиланням на преамбулу Закону України "Про енергозбереження", пункт 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону), пункти 5 та 6 статуту Компанії (у редакції, чинній на момент прийняття Закону), пункт 3.1 статуту відповідача встановили, що Компанія є енергопостачальною організацією в розумінні положень частини другої статті 2 Закону, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції та дійшли висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов'язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.
З огляду на викладене висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини другої статті 2 Закону, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18, від 03.09.2019 у справі № 913/644/18, від 20.08.2019 у справі № 913/653/18, від 03.03.2020 у справі № 913/408/19 щодо поширення на правовідносини, пов'язані із стягненням пені (стягувачами за якими є енергопостачальні компанії, а боржниками за спожиті енергетичні ресурси підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), мораторію, який встановлено частиною другою статті 2 Закону.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі № 905/42/19, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись статтею 234, пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України, Касаційний господарський суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 зі справи № 905/42/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов