Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" квітня 2020 р. м. ХарківСправа № 922/3142/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
розглянувши матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012" на дії приватного виконавця (вх. № 8832 від 09 квітня 2020 року) у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна", м. Харків,
до товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012", м. Харків,
про стягнення коштів у розмірі 638 000,00 грн.,-
В провадженні господарського суду Харківської області перебувала справа № 922/3142/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 11/06 від 11 червня 2018 року у розмірі 638 000,00 грн. Рішенням господарського суду Харківської області від 04 лютого 2019 року у справі № 922/3142/18, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29 травня 2019 року, позов задоволено повністю; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 11/06 від 11 червня 2018 року у розмірі 638 000,00 грн. та 9 570,00 грн. судового збору.
09 квітня 2020 року, через канцелярію суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012" надійшла скарга на дії приватного виконавця (вх. № 8832). У поданій скарзі заявник просить: визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича щодо невжиття заходів щодо перевірки майнового стану боржника та списання грошових коштів з його рахунку боржника, з метою погашення залишку заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю "Афаліна" на підставі наказу № 922/3142/18 від 05 квітня 2019 року, у розмірі 203 379,57 грн. та зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича вчинити заходи спрямовані на списання грошових коштів з рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012"за № НОМЕР_1 АТ КБ «ПриватБанк» для погашення залишку заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю "Афаліна" на підставі наказу № 922/3142/18 від 05 квітня 2019 року, виданого Господарським судом Харківської області, у розмірі 203 379,57 грн.
Розглянувши подану скаргу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно статті 340 ГПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Відповідні спеціальні норми щодо порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає господарський суд, який ухвалив таке рішення, за правилами господарського судочинства.
Як свідчать матеріали скарги, 05 квітня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк В.В. відкрив виконавче провадження № 58822949 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 05 квітня 2019 року та наклав арешт на грошові кошти на рахунках боржника, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, у межах суми звернення стягнення (638 00,00 грн. заборгованість за договором та 9 570,00 грн. судового збору) та з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у сумі 64 757,00 грн.
Норми Закону України «Про виконавче провадження» визначають, що визначення суми основної винагороди приватного виконавця є не правом, а обов'язком приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Тобто, відкриваючи виконавче провадження № 58822949 приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк В.В., сформулював не лише загальну суму, яка підлягає стягненню в межах виконавчого провадження з виконання наказу суду від 05 квітня 2019 року, а й зазначив про суму його основної винагороди у розмірі 64 757,00 грн.
Як зазначає стягувач, наказ господарського суду Харківської області від 05 квітня 2019 року виконаний частково, в сумі 444 190,00 грн. та на день подання даної скарги за боржником рахується заборгованість з виконання наказу господарського суду Харківської області від 05 квітня 2019 року в розмірі 203 379,57 грн.
При цьому, стягувач не надав до матеріалів скарги детального арифметичного та обгрунтованого розрахунку суми в розмірі 203 379,57 грн., тобто не вказав чи дана сума поглинає суму основної винагороди приватного виконавця чи ні. Даний факт є вкрай важливим для суду, оскільки частиною 2 статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведеного вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій та/або штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 та у постанові від 06 червня 2018року у справі №127/9870/16-ц.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно, надана стягувачем скарга не дозволяє суду достеменно встановити, враховуючи відсутність алгоритму розрахунку суми у розмірі 203 379,57 грн., чи підлягає вона розгляду повністю за правилами господарського судочинства (в межах суми заборгованості боржника перед стягувачем), або в тому числі в межах винагороди приватного виконавця - за правилами адміністративного судочинства.
За умовами частини 6 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Враховуючи викладену вище практику Європейського суду з прав людини, беручи до уваги, що стягувачем не представлено до матеріалів скарги детального розрахунку суми в розмірі 203 379,57 грн. (тобто, базових елементів даної суми), суд вважає, що дана скарга не відповідає вимогам статті 339 Господарського процесуального кодексу України, в сукупності із статтею 170 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить зміст питання, яке має бути розглянуто судом (п. 4 ч. 1 ст. 170 Кодексу).
Згідно з частиною 4 статті 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки скарга стягувача є такою, що не відповідає вимогам п. 4 частини 1 статті 170 ГПК України, суд вважає за необхідне повернути її без розгляду на підставі частини 4 даної статті.
Суд роз'яснює заявнику, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду після усунення усіх недоліків, викладених в даній ухвалі.
Керуючись статтями 170, 232-236, 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобіліст 2012" на дії приватного виконавця (вх. № 8832 від 09 квітня 2020 року) - повернути без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Ухвалу підписано 13 квітня 2020 року.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/3142/18