13 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/1485/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій. за період 2015. 2016, 2017, 2018. 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій. за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служб.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій додатково надаються відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Позивач вказує, що право на отримання відповідної додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки не використав, але при проведенні з ним розрахунку при звільненні відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки. У зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки, проте отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті. Такі дії Військової частини НОМЕР_1 вважає протиправними та такими що порушують його конституційні права, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Через відділ документального забезпечення суду 12 березня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №1844 від 05.03.2020, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування якого зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Крім того зазначено, що питання про компенсацію невикористаної додаткової відпустки у зв'язку із звільненням зі служби виникло у позивача під час дії особливого періоду та мобілізації. Однак, в указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі позивачу, було припинено .
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №172 від 19.07.2019 виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с.12).
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції виданої ОСОБА_1 про те, що він в період з 03.08.2014 по 17.08.2014, з 25.01.2015 по 13.03.2015, з 08.04.2015 по 13.07.2015, з 29.07.2015 по 03.01.2016, з 08.01.2016 по 08.02.2016, з 25.02.2016 по 27.02.2016, з 23.06.2016 по 10.08.2016, з 31.08.2016 по 16.09.2016, з 22.09.2016 по 07.11.2016, з 11.11.2016 по 21.11.2016, з 01.12.2016 по 02.01.2017, з 15.01.2017 по 24.04.2017, з 14.05.2017 по 16.06.2017, з 29.10.2017 по 07.12.2017, з 21.12.2017 по 17.01.2018, з 27.01.2018 по 31.03.2018, з 11.04.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції та в відповідно до довідки позивач у період з 14.01.2019 по 26.03.2019 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони (а.с.10-11).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.03.2015 позивач є учасником бойових дій (а.с.9).
Позивач 02.01.2020 звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с.13).
Однак, листом від 04.01.2020 №6 відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації (а.с. 14).
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправні дії відповідача, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує, що дана справа є типовою справою щодо зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 45 Конституції України закріплено положення, згідно якого кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
У пункті 19 вказаної статті Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.
Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
При цьому суд ураховує, що Верховним Судом указано, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до ч.3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначалось, позивач є учасником бойових дій, з 19.07.2019 звільнений з військової служби, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати за час проходження військової служби останньому не надавалася.
У витязі із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2019 №172 відомостей про виплату при звільненні ОСОБА_2 компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не зазначено. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.
Враховуючи, що на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу, з ним мають бути проведені усі необхідні розрахунки, суд критично оцінює твердження відповідача щодо необхідності подання позивачем окремого рапорту щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Інші доводи відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки спростовуються вищенаведеними висновками суду.
Отже, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його судового захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік та зобов'язати відповідача вчинити такі дії.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про його розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за час проходження військової служби за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.07.2019.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 13 квітня 2020 року.
Суддя Л.А.Шуляк