13 квітня 2020 року № 320/1049/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити певні дії ,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області від 26.09.2018 № 0058425202;
- зобов'язати ГУ ДФС у Київській області внести достовірні відомості про відсутність за ним боргу зі сплати ЄСВ за 2015-2016 та про сплату ним ЄСВ як за ФОП за 2017 та за 2018 в повному обсязі до інформаційної системи ДФС України та подати ці відомості до ПФУ.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення податковим органом протиправно, без дослідження усіх обставин прийнято.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від11.03.2019 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача ГУ ДФС у Київській області надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки податковий орган діяв у межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.
Позивач надав суду клопотання, в якому просить розглядати справу за його відсутності.
На підставі ст. 194, ст. 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач з 18.03.2015 зареєстрований як ФОП 3 групи, обравши спрощену систему оподаткування 4% від доходу, без сплати податку на додану вартість.
У період з 18.03.2015 по 31.12.2015 позивач підприємницьку діяльність не вів, доходу не отримував, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2015 рік.
Відповідно до п. 2 ст. 9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (редакція 13.03.2015) обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, у період з 18.03.2015 по 31.12.2015 позивач не зобов'язаний був нараховувати та сплачувати ЄСВ.
З 01.01.2016 року були внесені зміни до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого ЄСВ було зменшено з 34,7 % на 22% від суми нарахованої заробітної плати.
Розмір заробітної плати для ФОП, які ведуть підприємницьку діяльність і отримують дохід, підприємці мали право визначати самостійно, але не менше мінімальної заробітної плати.
Отже, підприємці, які у 2016 році вели підприємницьку діяльність і отримували дохід, повинні були нараховувати собі заробітну плату не менше 1600, 00 грн та сплачувати ЄСВ із неї 22% - 352, 00 грн за місяці.
У 2016 році позивач підприємницьку діяльність не вів, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2016 рік.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких з 01.01.2017 фізичні особи підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування зобов'язані незалежно від отримання доходів сплачувати ЄСВ у розмірі 22% від мінімальної заробітної плати, тобто 704, 00 грн за місяць, а з 01.01.2018 - 819, 06 грн за місяць.
Позивачем з 2017 своєчасно сплачувалося ЄСВ, що підтверджується платіжними дорученнями від 05.04.2017 № 3, від 11.07.2017 № 7, від 18.10.2017 № 8, від 02.01.2018 № 11, від 17.04.2018 № 15, від 19.07.2018 № 16 та від 17.10.2018 № 18.
Крім того, станом на 10.10.2017 позивач податкового боргу не мав, що підтверджується інформацією податкового органу (а.с. 50)
Відповідно до довідки пенсійного фонду форма ОК-5 станом на 11.01.2018 "Про індивідуальні відомості про застраховану особу" відомості щодо позивача у частині сплати ЄСВ та про наявність заборгованості зі сплати ЄСВ відсутні.
Позивачем 18.10.2018 отримано рішення про застосування штрафних санцій від 26.09.2018 № 0058425202 у розмірі 7324, 64 грн за період з 20.10.2015 по 19.07.2018.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся зі скаргами до ГУ ДФС у Київській області та ДФС України.
Рішеннями ГУ ДФС у Київській обласіт від 14.11.2018 № 6007/ФОП/10-36-10-01 та ДФС від 09.01.2019 № 901/6/99-99-11-05-02-25 скарги залишено без розгляду.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464), мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Також згідно ст.1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
З 01.01.2018 зазначені фізичні особи зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону № 2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464 та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 р. № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до п. 4 ст. 25 Закону 2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, інформує про це платників єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Згідно п. 14 ст. 25 Закону 2464 про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення податковим органом вищого рівня, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Як слідує з відзиву на позовну заяву, згідно з даними інтегрованої картки позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування:
- за 2015 - недоїмка складає 4448, 58 грн;
- за 2016 - 8246, 22 грн;
У подальшому кошти, що слачувалися позивачем направлялися на погашення недоїмки, що виникла у період з 2015 по 19.01.2017.
Як вже встановлено судом, у позивача була відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ за період з 2015 по 2017 рік.
З 2017 року позивачем ЄСВ сплачувалося в повному обсязі.
Таким чином, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, а відповідно і штраф та пеню.
Отже, податковим органом оскаржуване рішення прийнято протиправно, а відтак, підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ДФС у Київській області внести достовірні відомості про відсутність у позивача боргу зі сплати ЄСВ за 2015-2016 та про сплату ним ЄСВ як за ФОП за 2017 та за 2018 в повному обсязі до інформаційної системи ДФС України та подати ці відомості до ПФУ, суд зазначає наступне.
Як слідує з інформаційної довідки пенсійного фонду, недоїмка зі сплати єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність та членів фермерського господарства у позивача складає 8246, 22 грн.
Згідно з підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України зазначено, що контролюючі органи забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.
З метою забезпечення ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, керуючись вимогами Податкового та Митного кодексів України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та відповідно до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 (далі Порядок - №422).
Згідно з пунктом 3 Розділу 1 Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
За змістом пунктів 4 - 6 Розділу 1 цього Порядку відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії.
При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
У разі встановлення, що перекручення (викривлення) показників допущене у результаті умисних дій працівників органів ДФС, такі працівники притягуються до відповідальності у встановленому законодавством порядку.
За даними оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску ДФС та її територіальними органами формується звітність про нарахування та надходження податків, зборів, єдиного внеску, надходження митних та інших платежів до бюджетів, податковий борг, недоїмку зі сплати єдиного внеску, відшкодування податку на додану вартість, результати контрольно-перевірочної роботи, розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), надміру сплачені податки, збори, єдиний внесок тощо.
Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За змістом частини першої статі 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: а) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №825/999/17 зазначив, що у справах, в яких встановлено протиправність дій податкового органу щодо нарахування Товариству пені, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення пені.
Оскільки судом встановлено, що у позивача відсутня заборгованість зі сплати ЄСВ, то суд вважає за необхідне зобовязати ГУ ДФС у Київській області внести достовірні відомості про відсутність у позивача боргу зі сплати ЄСВ за 2015-2016 та про сплату ним ЄСВ за ФОП за 2017 та за 2018 в повному обсязі до інформаційної системи ДФС України та подати ці відомості до ПФУ.
Згідно ч.2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 7324, 64 грн., отже такі понесені витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області від 26.09.2018 № 0058425202.
Зобов'язати ГУ ДФС у Київській області внести достовірні відомості про відсутність за ФОП ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ за 2015-2016 та про сплату ФОП ОСОБА_1 ЄСВ за 2017 та за 2018 в повному обсязі до інформаційної системи ДФС України та подати ці відомості до Пенсійного фонду України.
Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 7324 (сім тисяч триста двадцять чотири) грн 64 коп за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.