Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
13 квітня 2020 р. Справа №266/1331/20
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф 27953-17 від 13 лютого 2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Приморського районного суду Донецької області із скаргою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф 27953-17 від 13 лютого 2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, закриття справи про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що останній має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, перебуває на обліку відповідача, як фізична особа підприємець. 13.02.2020 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу недоїмки на суму 35 371,46 грн. Вважаючи вищевказану вимогу податкового органу протиправною позивач звернувся до суду із скаргою.
Ухвалою Приморського районного суду Донецької області від 16 березня 2020 року адміністративну справу №266/1331/20 передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2020 року, адміністративна справа передана на розгляд судді Буряк І.В.
Відповідно до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що дана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог статей 160, 161 КАС України з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно ч. 1 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно ч. 2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частина 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначає зміст позовної заяви.
Тобто, формою звернення до суду щодо оскарження дій, бездіяльності та рішень суб'єкту владних повноважень є позовна заява, вимоги до якої встановлено ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.
В порушення зазначеної норми Закону позивач звернувся до адміністративного суду не з позовною заявою, а зі скаргою, яка не може бути підставою для відкриття провадження в адміністративній справі.
Разом із тим, щодо посилання позивача на приписи Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд зазначає, що згідно вимог ч. 20 КАС України окружним адміністративним судам не є підсудними справи з приводу рішень дій та чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, тобто за приписами КУпАП, з урахуванням викладеного існує необхідність уточнення позовних вимог в частині закриття справи про адміністративне правопорушення.
Приписами ч. 3 ст. 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 18 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи. Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи.
Відповідно, оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.
За практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області №Ф- 27953-17 від 13.02.2020 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальну суму 35371,46 грн. - є майновими.
У скарзі позивач просить суд звільнити його від сплати судового збору на підставі п.п.13 ч. 2 ст. 3, п. 6-1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" у взаємозв'язку з п. 4 ч. 2 Розділу IV прикінцевих положень Закону України від 06.09.2012 року № 5207- IV "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", а також на підставі того, що позивач є пенсіонером.
Крім цього, зазначивши, що справляння судового збору за оскарження рішень органу владних повноважень в порядку КУпАП Законом України «Про судовий збір» не передбачено.
Суд не погоджується із висновками ОСОБА_1 з питання щодо сплати судового збору з огляду на таке.
Позовна заява взагалі не містить вимог про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, а лише містить майнові вимоги про визнання протиправними, незаконними та скасування сформованих відповідачем вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи викладене на дану позовну заяву не розповсюджуються положення п.п.13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір".
Крім цього, суд зазначає, що ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", у редакції станом на момент звернення позивача з позовом до суду, не містить п. 6-1, на який посилається позивач, як на підставу звільнення його від сплати судового збору за подання позову.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 8 липня 2011 року, судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
За приписами ст. 2 вищевказаного Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Суд зазначає, що статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначено вичерпний перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору.
Положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною 2 цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. За приписами частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Підставою для вчинення судом дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві, яка подається до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна довести ті обставини і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов'язок щодо відстрочення/розстрочення сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Загальні засади щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати наділяють суд правом а не обов'язком. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних доказів та обставин справи, що впливають на задоволення клопотання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких рішення про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд може прийняти лише у випадку, якщо при дослідженні доказів та встановленні інших обставин справи, дійде висновку про можливість задоволення відповідного клопотання.
Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України", зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплатити судовий збір цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до статей 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача покладається обов'язок щодо надання доказів обґрунтованості клопотання.
Отже, суд вважає, що позивачем не надано суду належних доказів скрутного майнового стану.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно подати докази щодо наявності обставин для звільнення від сплати судового збору передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" або докази сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Згідно ч. 1 ст. 4 Законом України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі 2102 грн.
Згідно п.п. 3.1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема, за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем складає 1 відсоток позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (не менше 840,80 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (не більше 10 510,00 грн.).
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" позивача не звільнено від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.
Таким чином, при зверненні до адміністративного суду позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 840,80 гривень. (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу).
У відповідності до вимог п.8 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
У відповідності до ст. 94 КАС України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Позивач з метою підтвердження обставин, що викладені у позові просить суд витребувати у відповідача докази, при цьому всупереч вимог ст. 80 позивач не навів обставин, які стали на заваді для самостійного отримання вказаних доказів.
За приписами частини 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Суд зазначає, що позивачу необхідно усунути недоліки даної позовної заяви, шляхом надання суду оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору у визначеному судом розмірі, належним чином оформленої позовної заяви, уточнити позовні вимоги в частині закриття справи про адміністративне правопорушення відповідно до кількості учасників справи, а також обґрунтувати клопотання про витребування доказів з урахуванням вимог ч. 2 ст. 80 КАС України.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне залишити даний позов без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф 27953-17 від 13 лютого 2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску - залишити без руху.
Встановити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з закінчення строку дії карантину пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), шляхом надання суду оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору у визначеному судом розмірі, належним чином оформленої позовної заяви, уточнити позовні вимоги в частині закриття справи про адміністративне правопорушення відповідно до кількості учасників справи, а також обґрунтувати клопотання про витребування доказів з урахуванням вимог ч. 2 ст. 80 КАС України.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя І.В. Буряк