25.03.20 363/570/20
25 березня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Рудюка О.Д.,
за участю секретаря Клименко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області капрала поліції Паламарчук Тетяни Вікторівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови Інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області капрала поліції Паламарчук Т.В., щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності серія ЕАК № 2021368 від 25.01.2020 року за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
В обґрунтування заявлених вимог позивач, з посиланням на положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, вказує на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням порядку розгляду адміністративних справ та за відсутності фактичного правопорушення.
В судове засіданні позивач не з'явився, подавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та наполягаючи на своїх позовних вимогах.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлявся належним чином. Надіславши до суду клопотання в порядку ст.ст. 166, 167 КАС України, в якому відповідач вказує, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні. Вважає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідає вимогам КУпАП, а при винесенні її він діяв на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим повністю виконав вимоги ст. 19 Конституції України. Обставини зазначені в адміністративному позові не відповідає дійсності, позивач намагається уникнути адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
З урахуванням положення частини 3 статті 268 КАС України, суд вважає за можливим здійснити розгляд справи за відсутності сторін, які повідомленні належним чином.
Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
25.01.2020 року ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом Wolkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , рухався з м. Києва до м. Тернопіль. В місті Житомир, під час руху по вул. Київська був зупинений інспектором поліції та постановою серії ЕАК № 2021368 від 25.01.2020 року про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що керуючи транспортним засобом не виконав вимогим дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч» та здійснив рух прямо, чим порушив п. 33 ПДР «Порушення вимог дорожніх знаків» та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 225 гривень, за порушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 122 КУпАП, розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Згідно ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Таким чином, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення можливе лише після розгляду справи про адміністративне правопорушення.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, за приписами частини 2 статті 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Частиною першою статті 268 КУпАП, визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, серед яких: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст. 279 КУпАП, встановлено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.
Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Таким чином, приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В матеріалах справи міститься лише постанова про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вказана постанова не містить посилань на те, що відповідачем при притягненні позивача до адміністративної відповідальності враховано пояснення позивача, надано можливість скористатися юридичною допомогою, роз'яснено її права та обов'язки, враховано особу порушника, розглянуто клопотання в разі їх наявності. Також відповідачем не доведено наявність матеріалів справи про адміністративне правопорушення, про які відповідач зазначає в своїх письмових запереченнях.
Вищенаведені обставини дають підстави дійти висновку, що відповідачем всупереч положень Кодексу України про адміністративні правопорушення не проведено дій по розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачених приписами ст.ст. 278, 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року №5-рп2015 аналіз положень глави 22 Кодексу в системному зв'язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 КУпАП, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України».
З оскаржуваної Постанови вбачається, що справу розглянуто за місцем зупинки транспортного засобу, а саме «Житомирська, Богунський, м. Житомир, вул. Київська, 81», інша інформація у постанові відсутня.
Отже, відповідач всупереч положенням частини 1 статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення здійснив розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки транспортного засобу позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відносно, наданого відповідачем диску з відеофіксацією події, як належний доказ, суд ставиться критично та не бере його за належний доказ, що підтверджує провину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки на даному диску зафіксовано сам факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності інспектором поліції.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
В рекомендації № R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Більше того, статтею 129 Конституції України визначено, що норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п. 45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011р., заява № 38683/06; п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015р., заява № 29644/10; п. 52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013р., заява № 12167/04).
Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши вказані обставини, суд приходить до висновку, що крім постанови про адміністративне правопорушення, яка не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, суд не вбачає належних доказів, у розумінні ст. 251 КУпАП України, які б свідчили про вчинення, або не вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 9, 77, 243-250, 286 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області капрала поліції Паламарчук Тетяни Вікторівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕАК № 2021368 від 25.01.2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрити провадження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через Вишгородський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Д. Рудюк