Іменем України
09 квітня 2020 року
Київ
справа №753/22154/16-а
адміністративне провадження №К/9901/53041/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенко М,М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №753/22154/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, третя особа - Державна казначейська служба України, про зобов'язати вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року (прийняте у складі головуючого судді-Келеберди В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Пилипенко О.Є., суддів Глущенко Я.Б., Кузьмишина О.М.)
І. Суть спору:
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Верховного Суду України (далі -відповідач), третя особа Державна казначейська служба України в якому просив суд зобов'язати відповідача виплатити йому вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 377000,00 гривень.
2. Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначив, що станом на 01 квітня 2008 року стаж його роботи на посаді судді складав 20 років, і саме з цього часу він набув право на відставку та отримання вихідної допомоги. Продовжуючи працювати на посаді судді в наступні роки позивач вважає, що відповідно до дії принципу верховенства права він мав законні правомірні очікування отримати в майбутньому вихідну допомогу при виході відставку.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року в задоволені позовних вимог було відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, тобто станом на від 08 вересня 2016 року. Оскільки на день припинення повноважень ОСОБА_1 , як судді стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, яка передбачала виплату вихідної допомоги суддям, була виключена, то вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити таку допомогу не ґрунтуються на законі.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить суд скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
5.1. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не застосували норми Конституції України як норми прямої дії, не врахували практику Європейського суду з прав людини.
5.2. Також, позивач указує, що Закон № 1166-VII, яким виключено статтю 136 Закон № 2453-VI, не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Посилаючись статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлений вже набутого ним права на вихідну допомогу, а тому Закон № 1166-VII не може бути застосований до скаржника.
6. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
7. 01 квітня 1988 року ОСОБА_1 було зараховано у порядку переведення народним суддею Дніпровського районного народного суду міста Києва.
8. 03 грудня 1992 року ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з обранням членом Київського міського суду.
9. Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 року позивача обрано суддею Верховного Суду України безстроково.
10. Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
11. Наказом Голови Верховного Суду України від 30 вересня 2016 року № 941-К ОСОБА_1 виключено за складу Верховного Суду України.
12. У подальшому ОСОБА_1 звернувся до Голови Верховного Суду України із проханням виплатити йому вихідну допомогу відповідно до законодавства України.
13. За результатами розгляду заяви, листом Верховного Суду України № 202-3840/0/8-16 від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у виплаті вихідної допомоги, оскільки положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» були виключені, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України».
14. Уважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.
V. Оцінка Верховного Суду
15. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
17. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
18. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон № 2453-VI) в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів», суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
21. Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
22. Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
23. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
24. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
25. За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
26. Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.
27. Ураховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 8 вересня 2016 року.
28. Разом із цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
29. Проте, Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року (далі - Закон № 1166-VII), внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.
30. Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.
31. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
32. Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 8 вересня 2016 року № 1515-VIIІ «Про звільнення суддів», якою позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
33. Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
34. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
35. Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.
36. За таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону № 2453-VI, а відповідач обґрунтовано відмовив йому у виплаті такої допомоги.
37. При цьому Верховний Суд зауважує на тому, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.
38. Що стосується аргументів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.
39. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 06 листопада 2019 року (справа № 826/3922/17) та від 08 серпня 2019 року (справа № 823/1808/16).
40. Посилання позивача на те, очікувана вихідна допомога, яка була гарантована державою у статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді та під час її перебування на цій посаді, відповідно до практики Європейського суду з прав людини є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції , колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
41. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві існує неоднозначність у тлумаченні норми права та з приводу цього існує судовий спір.
42. Ураховуючи те, що на момент звільнення позивача з посади судді, у національному законодавстві не існувало норми, яка передбачала виплату вихідної допомоги, підстави стверджувати про порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутні.
VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги
43. За наведених підстав Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
46. Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у цій справі залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко