м.Чернівці
09 квітня 2020 року Справа № 926/787/20
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М. розглянувши, заяву Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до Фізичної особи-підприємця Онещук Альони Ігорівни про забезпечення позову у справі №926/787/20
За позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м.Київ, вул. С.Петлюри, буд. 30)
До відповідача Фізичної особи-підприємця Онещук Альони Ігорівни ( АДРЕСА_1 )
Про стягнення заборгованості за кредитним договором № ID5631012 від 21.11.2018 року в сумі 199584,66 грн
Без виклику представників сторін
Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Онещук Альони Ігорівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № ID5631012 від 21.11.2018 року в сумі 199584,66 грн.
Разом з позовною заявою позивач надав заяву (вх.788) про забезпечення позову, в якій просить прийняти заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: квартиру, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею - 49,00кв.м., житлової - 27,00 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також обмежити право виїзду Онещук Альони Ігорівни за межі України шляхом тимчасової відмови йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.
Витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 09.04.2020 року позовну заяву разом із заявою про забезпечення позову передано судді Гушилик С.М.
В обґрунтування своєї заяви (за вх.788 від 09.04.2020 року) позивач посилається на те, що відповідач є недобросовісним боржником, навмисно не здійснює виконання зобов'язань за кредитним договором, може здійснити відчуження належного йому майна з метою уникнення виконання своїх зобов'язань перед позивачем, що є підставою вважати, що при невжитті заходів забезпечення позову виконання рішення буде ускладнено.
До заяви про забезпечення позову заявник додав меморіальний ордер № 605147223 від 30.03.2020 року про сплату судового збору в сумі 1051,00 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Частиною 11 статті 137 ГПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Згідно з ч. 1 ст.140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Пленум Вищого господарського суду України у п.1 постанови від 26.121.2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову» зазначив, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У п. 3 вищевказаної постанови Пленум ВГСУ вказав, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Заявник, у своїй заяві зазначає, що він тільки вважає що боржник може реалізувати власне майно. Однак дане твердження позивача (заявника) є лише припущенням.
Також, заявник не обґрунтував і другу частину своєї заяви, а саме: щодо обмеження права виїзду боржника за межі України шляхом тимчасової відмови йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в країну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Аналіз наведеного закону дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Отже, виходячи з вищевикладеного, у даному випадку задоволення заяви з підстав, викладених позивачем, могло призвести до безпідставного обмеження права фізичної особи на свободу пересування, яке передбачено Конституцією України.
За змістом частини першої статті 337 Господарського процесуального кодексу України, вжиття заходу, з яким звертається заявник, вчиняється як виключний захід забезпечення виконання конкретного судового рішення, а отже звернення з відповідним поданням має здійснюватися в межах відповідного судового рішення.
Таким чином, заявник не навів у заяві про забезпечення позову жодних фактичних обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду або ефективний захист.
За таких обставин, суд вважає заяву про забезпечення позову необґрунтованою, недоведеною та не підлягаючою задоволенню повністю.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись ст. ст. 129, 136-140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви (вх.№788 від 09.04.2020 року) Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м.Київ, вул. С.Петлюри, буд. 30) про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена у відповідності до п.4 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Суддя С.М Гушилик