Справа № 560/1493/20
іменем України
09 квітня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України від 13 грудня 2019 року про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, отримавшому інвалідність II групи в період проходження військової служби та призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з моменту виникнення права на виплату, а саме з 22 березня 2019 року.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні та виплаті йому вищевказаної одноразової грошової допомоги всупереч нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975 у зв'язку з тим, що законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн. Вважаючи своє право на соціальний захист порушеним звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.03.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач наданим йому правом на подання відзиву відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України у вказаний в ухвалі термін не скористався, та не подав відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 являється військовослужбовцем, старшим прапорщиком радянської армії. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №07-ПМ від 28.08.1992 ОСОБА_1 звільнений у запас по ст. 46 п. "Г" (за хворобою) та виключений зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, належних для Камчатської області. Військову службу закінчив на ракетному полігоні на Камчатці.
Після звільнення ОСОБА_1 направлено для постановки на облік до Хмельницького міського військового комісаріату.
22 березня 2019 року Хмельницькою медико - соціальною експертизною комісією присвоєно ІІ групу інвалідності довічно. Причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико - соціальної експертної комісії.
Позивач з метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою та копіями необхідних документів, які в подальшому були направленні останнім до Міністерства оборони України.
Однак, розглянувши подані документи, 13.12.2019 відповідно до п.37 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якого 03.12.1992 звільнено зі Збройних сил Російської Федерації та 22.03.2019 в Україні під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія АВ №0043186 від 22.03.2019), оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України протиправним позивач звернувся з даним позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25 березня 1992 року.
Відповідно до ст. 41 вищевказаного Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Тобто, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених ч.2 ст.16 Закону №2011-XII
Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 : - встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Проаналізувавши наведені норми, суд зазначає, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення зі служби.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч.9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача, та вказує, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Законом України від 07 червня 2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Відтак, суд вказує, що міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року справа №21-446а14, від 21 квітня 2015 року справа №21-135а15 та від 27.02.2018 №816/978/16.
Частинами 6, 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Проаналізувавши вищезазначені факти, повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України від 13 грудня 2019 року про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, отримавшому інвалідність II групи в період проходження військової служби підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено правомірність свого рішення про відмову в призначенні позивачу такої допомоги, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, стосовно позовних вимог в частині призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з моменту виникнення права на виплату, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як особі, якій встановлено інвалідність після його звільнення з військової служби внаслідок причин, що настали під час виконання обов'язків військової служби та внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби у розмірі 200 -кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з моменту виникнення права на виплату та прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.
Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив і не довів правомірності своїх дій згідно з вимогами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати згідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України від 13 грудня 2019 року про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність II групи в період проходження військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з моменту виникнення права на виплату, а саме з 22 березня 2019 року та прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6,м.Київ,03168 , код ЄДРПОУ - 00034022)
Третя особа:Хмельницький обласний військовий комісаріат (вул. Героїв Майдану, 64, м. Хмельницький , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя О.П. Шевчук