07 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/649/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
06.02.2020 ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 13873-СГ від 18 грудня 2019 року про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 13873-СГ від 18 грудня 2019 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, з посиланням на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що в оскаржуваному наказі не наведено жодної передбаченої Земельним кодексом України підстави для відмови, а лише зазначено, що подане на розгляд клопотання не відповідає вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України, без будь-якої конкретизації даної невідповідності.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 440/649/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
25.02.2020 до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що відповідно до відомостей публічної кадастрової карти земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач відноситься до земель комунальної власності, тому відповідач не є розпорядником вказаної земельної ділянки /а.с. 20-23/.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
17.11.2019 ОСОБА_2 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою (вхідний номер Л-18662/0/25-19 від 25.11.2019) /а.с. 24/ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту. До клопотання позивачем було додано: копію викопіювання з кадастрової карти місцерозташування земельної ділянки; копію паспорта та ідентифікаційного номеру.
Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 18.12.2019 № 13873-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 27/.
Не погодившись із зазначеним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.
Таким чином, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.
Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено частиною 7 згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Як встановлено судом, 17.11.2019 ОСОБА_2 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою (вхідний номер Л-18662/0/25-19 від 25.11.2019) /а.с. 24/ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту. До клопотання позивачем було додано: копію викопіювання з кадастрової карти місце розташування земельної ділянки; копію паспорта та ідентифікаційного номеру.
Отже, позивачем у заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів для розгляду такої заяви, що не спростовується відповідачем.
Зі змісту оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стала невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Надаючи оцінку викладеним в спірному наказі мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з наступного.
Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність поданого клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.
За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 18.12.2019 № 13873-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доводи відповідача про те, що відповідно до відомостей публічної кадастрової карти земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач відноситься до земель комунальної власності, тому відповідач не є розпорядником вказаної земельної ділянки не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому вказані доводи не приймаються судом до уваги.
Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, яким не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки, що в свою чергу позбавляє ОСОБА_2 можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 18.12.2019 №13873-СГ.
В той же час, з приводу позовних вимог про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема враховуючи інформацію ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яку надав останній до суду в підтвердження своїх заперечень, однак сам не зазначив цього при прийнятті оскаржуваного рішення, зокрема інформацію щодо відсутності у нього повноважень щодо прийняття рішень відносно спірної земельної ділянку, а саме: бажана позивачем земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту і відноситься до комунальної власності (у той же час не зазначено відповідачем реквізитів такого суб'єкта власності із підтверджуючими доказами), та з урахуванням того, що вказані обставини повинні бути встановленні відповідачем під час розгляду відповідної заяви позивача та у разі підтвердження (або не підтвердження) належними та допустимими доказами знаходження вказаної земельної ділянки в межах населеного пункту та права комунальної власності на вказану земельну ділянку у конкретно визначеного суб'єкта, та відповідно відсутності повноважень у відповідача щодо прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням, то в даному випадку може існувати декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або, у разі відсутності повноважень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням та посиланням на належні норми права.
В даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву від 17.11.2019 (вхідний номер Л-18662/0/25-19 від 26.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі № 814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.
Водночас, у задоволенні вимоги про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, слід відмовити.
Отже, позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн із судового збору за подання адміністративного позову, сплаченого квитанцією від 28.01.2020 № 0.0.1598296610.1.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 13873-СГ від 18.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2019 (вхідний номер Л-18662/0/25-19 від 25.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Г. Ясиновський