м. Вінниця
06 квітня 2020 р. Справа № 120/928/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 24.01.2020 № 025350003240 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу, який дає право на пенсію за віком, період роботи у змішаному товаристві «Прохненко» з 25.09.1990 по 19.10.1992 та у ТОО «Северстройтехника» з 28.10.1992 по 23.10.2001 та призначити і виплачувати пенсію за віком, згідно поданої заяви від 16.01.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 16.01.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням відповідача від 24.01.2020 № 025350003240 йому відмовлено у призначенні пенсії. Рішення мотивовано тим, що згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж складає 14 років 5 місяців 7 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, оскільки відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років, мають особи за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Також відповідач зазначив, що до загального трудового стажу не зараховано період роботи з 25.09.1990 по 19.10.1992, оскільки відтиск печатки підприємства є нечітким та нечитабельним, що не дає змогу ідентифікувати підприємство, а також період з 28.10.1992 по 23.10.2001, оскільки підприємство вчасно не здійснило заміну печатки, що може свідчити про несвоєчасність внесення записів до трудової книжки.
Позивач вважає рішення відповідача від 24.01.2020 № 025350003240 про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, оскільки він не може нести відповідальність за правильність записів у трудовій книжці. Тому, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою від 05.03.2020 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
30.03.2020 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Як на підставу для відзиву відповідач зіслався на те, що період роботи позивача з 25.09.1990 по 19.10.1992 не зараховано до стажу, оскільки відтиск печатки підприємства, яким засвідчено запис в трудовій книжці є нечітким та нечитабельним, що не дає можливості ідентифікувати підприємство.
Також відповідач зазначив, що період роботи позивача з 28.10.1992 по 23.10.2001 не зараховано до стажу, оскільки на відтиску печатки підприємства зазначено РС ФСР, що не відповідає періоду роботи позивача та може свідчити про несвоєчасність внесення записів до трудової книжки.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
16.01.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV) (а.с.5-6).
За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії, відповідачем прийнято рішення № 025350003240 від 24.01.2020 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Рішення мотивовано тим, що до загального трудового стажу не зараховано:
- період роботи з 25.09.1990 по 19.10.1992, оскільки відтиск печатки підприємства є нечітким та нечитабельним, що унеможливлює ідентифікацію підприємства;
- період роботи з 28.10.1992 по 23.10.2001, оскільки підприємство вчасно не здійснило заміну печатки (на відтиску печатки підприємства зазначено РС ФСР), що не відповідає періоду роботи позивача та може свідчити про несвоєчасність внесення записів до трудової книжки (а.с.7).
Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 25.09.1990 по 19.10.1992 та з 28.10.1992 по 23.10.2001, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що спір у справі виник із причини неврахування відповідачем страхового стажу періодів роботи з 25.09.1990 по 19.10.1992 та з 28.10.1992 по 23.10.2001.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Статтею 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон від 05.11.1991 № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Як слідує із матеріалів справи, на підтвердження стажу роботи у змішаному товаристві «Прохненко» з 25.09.1990 по 19.10.1992 та у ТОО «Северстройтехника» з 28.10.1992 по 23.10.2001 позивачем при поданні заяви про призначення пенсії надана трудова книжка НОМЕР_1 , в якій роботодавцями вчинено записи про те, що:
- із 25.09.1990 по 19.10.1992 позивач працював у змішаному товаристві «Прохненко» на посаді електрозварювальника 4 рівня;
- із 28.10.1992 по 23.10.2001 позивач працював у ТОО «Северстройтехника» на посаді електрозварювальника 4 рівня (а.с.10).
Разом з тим, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи у змішаному товаристві «Прохненко» з 25.09.1990 по 19.10.1992 та у ТОО «Северстройтехника» з 28.10.1992 по 23.10.2001 слугувало те, що відтиск печатки підприємства є нечітким та нечитабельним, що унеможливлює ідентифікацію підприємства та підприємство вчасно не здійснило заміну печатки (на відтиску печатки підприємства зазначено РС ФСР), що не відповідає періоду роботи позивача та може свідчити про несвоєчасність внесення записів до трудової книжки (а.с.7).
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці запис є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача у не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у змішаному товаристві «Прохненко» з 25.09.1990 по 19.10.1992 та у ТОО «Северстройтехника» з 28.10.1992 по 23.10.2001 є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача).
Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження його страхового стажу враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки ОСОБА_1 чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Крім цього відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих ОСОБА_1 документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача від 24.01.2020 № 025350003240, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Як наслідок це рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У межах заявлених підстав позову, при розгляді цієї справи, судом надавалась оцінка лише питанню неврахування періодів стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії. Вказане виключало можливість перевірки всіх умови, визначених законом для прийняття позитивного рішення в користь позивача. Тому, з метою захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , відповідача слід зобов'язати повторно розглянути його заяву від 16.01.2020 із урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення, про наявність підстав для врахування періодів стажу роботи у змішаному товаристві «Прохненко» з 25.09.1990 по 19.10.1992 та у ТОО «Северстройтехника» з 28.10.1992 по 23.10.2001, які досліджувалися при розгляді цієї справи.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання виплачувати пенсію, то така задоволенню не підлягає, так як є передчасною, оскільки спір у справі виник на етапі призначення пенсії за віком.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 24.01.2020 № 025350003240, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2020 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути в користь ОСОБА_1 із Головного управління Пенсійного фонду України, за рахунок бюджетних асигнувань, сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 560,53 (п'ятсот шістдесят гривень 53 копійки).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Богоніс Михайло Богданович