Дата документу 06.04.2020 Справа № 336/3618/19
ЄУН 336/3618/19 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.
Провадження №22ц/807/1033/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
06 квітня 2020року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 01 червня 2007 року по 18 грудня 2012 року. Від шлюбу у сторін, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька - ОСОБА_3
ОСОБА_2 зазначає, що дитина часто хворіє, що вимагає додаткових витрат на лікування, також необхідні кошти на повноцінний розвиток дитини, проте всі витрати несе вона, відповідач від свого обов'язку ухиляється.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 червня 2019 року до досягнення повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року скасувати, та призначити стягнення аліментів з нього в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня винесення рішення апеляційної інстанції.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачем не було доведено факт його ухилення від сплати аліментів. Крім цього, судом не було враховано, що на час подання позовної заяви ним виплачувались кошти на утримання дитини, а отже рішення суду в частині стягнення аліментів з моменту подання позову призведе до подвійного стягнення. Судом також при визначенні розміру аліментів залишено поза увагою обставини, зазначені у ст. 182 ЦПК України. Так, у нього на утриманні знаходить ще одна дитина, донька його дружини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім цього, в нього є ряд хронічних захворювань, лікування яких потребує постійних витрат для уникнення загрози їх загострення, пошкоджено хребет, уражено опоно-руховий апарат, скаржник фактично є особою з інвалідністю ІІІ групи і витрачає значні кошти на лікування та реабілітацію.
ОСОБА_1 вказує, що ніколи не був проти приймати участь у вихованні своєї доньки та надавати матеріальну допомогу. Так, ним було відкрито картку на своє ім'я для своєї доньки, кошти на цей рахунок вносяться для подальшого використання дитиною, після набуття донькою повної цивільної дієздатності. Крім цього, ним на ім'я доньки відкрито розрахунковий рахунок «карта юніора», на який він щомісячно переказує 500 грн., у разі необхідності, за домовленістю з дитиною, ним будуть робитися додаткові платежі.
Скаржник також посилається на те, що рішенням суду розмір аліментів визначено меншим, ніж він сплачує у добровільному порядку. Окрім того, примусове стягнення аліментів на утримання дитини, буде дискредитувати його серед колег та керівництва, що взагалі недопустимо, оскільки він добросовісно виконує свої батьківські обов'язки щодо участі у вихованні та матеріального забезпечення дитини.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 лютого 2020 року (а.с. 158-159), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2 06 березня 2020 року надала до суду відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просить залишити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року. Зазначає, що знаходження на утриманні відповідача доньки його дружини не може бути взято до уваги у зв'язку з тим, що батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_5 . Доказів про неотримання аліментів дружиною відповідача на доньку ОСОБА_4 або неотримання виплат по втраті годувальника відповідачем не надано. Посилається також на ненадання довідки про інвалідність до суду першої інстанції. Втім, всі викладені доводи скаржника свідчать про відсутність домовленості між сторонами стосовно грошової допомоги на дитину.
16 березня 2020 року від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшли заперечення. Акцентує увагу суду, що він прагне не ухилятися від сплати аліментів, а на досягнення максимального успіху в житті, в усіх розумних напрямках її діяльності, і готовий витрачати не ј або 1/6 частину своїх доходів, а ті суми грошових коштів, які необхідні для нормального розвитку та оздоровлення дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 червня 2007 року (а.с. 4) по 18 грудня 2012 року. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2012 року (а.с. 6).
Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_3 (а.с. 5).
З довідки № 04-187-1211 від 01 серпня 2018 року про реєстрацію місця проживання особи, вбачається, що дитина ОСОБА_3 зареєстрована за адресою матері: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Учасниками справи визнається, що дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Виходячи із положень ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання доньки, то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 , що позивачем не доведено факт його ухилення від сплати аліментів.
Так, ч. 1 ст. 189 СК України батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч.2 ст.182 СК України.
В пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч.3 ст.181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст.184 СК) і виплачуються щомісячно.
Статтею 187 СК України передбачено один із способів добровільного виконання батьками свого обов'язку утримувати дитину, це відрахування аліментів за ініціативою платника. У цьому випадку платникові надано право самому визначати розмір аліментів, а також строк, протягом якого має проводитися відрахування аліментів з його заробітної плати, пенсії чи стипендії.
Втім, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 , оскільки ним не надано належних доказів про те, що він за власною ініціативою систематично сплачує аліменти на утримання дитини. Позивач скористалася своїм правом заявивши вимоги про стягнення аліментів та відмова в цьому праві за таких обставин не допускається.
Отже, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно даних, що містяться у матеріалах справи ОСОБА_2 працює головним бухгалтером ТОВ «Автозазасилует» та головним бухгалтером «Автозаз-Стоматологія» (а.с. 101, 102). ОСОБА_1 працює у Вільнянському відділі Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області.
Доказів на підтвердження свого матеріального стану, відомостей щодо розміру заробітних плат, тощо сторонами не надано.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини передбачено ст. 183 СК України.
Так, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги договір № SAMDNWFD0072188954600 Вклад «Джуніор» (Полина) від 09 січня 2019 року, за яким ОСОБА_1 перераховуються грошові кошти на депозитний вклад, оскільки за його умовами розпорядником коштів є сам ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 набуде всі права на розпорядження сумою вкладу і нарахованих відсотків починаючи з 20 червня 2026 року (а.с. 42). Втім, стягнення аліментів націлене на реалізацію систематичних щоденних потреб дитини.
Правомірним також є висновок суду першої інстанції, що аліменти підлягають стягненню з 04 червня 2019 року, тобто з дня пред'явлення позову (а.с. 1), оскільки це чітко передбачено нормами ч. 1 ст. 191 СК України.
Надані відповідачем докази на підтвердження перерахування коштів на матеріальне забезпечення дитини під час вирішення суду першої інстанції не є підставою для відмови у стягненні аліментів за наявності між сторонами відповідного спору, проте питання щодо внесених платежів буде вирішуватись державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій.
Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідач додав до апеляційної скарги копії документів, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції при розгляді справи по суті, хоча ці документи були в наявності і ОСОБА_1 не мав перешкод надати їх суду першої інстанції для дослідження.
Так, до апеляційної скарги ОСОБА_1 додано копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААБ № 256348, з якої вбачається, що скаржник є особою з інвалідністю третьої групи (а.с. 144).
Скаржником також надано копію свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 на підтвердження того, що ним 19 квітня 2017 року укладено шлюб із ОСОБА_8 (а.с. 174), а отже, у нього на утриманні знаходиться ще одна дитина від попереднього шлюбу ОСОБА_8 - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки її батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а жінка не отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника (а.с.172-174, 177).
В апеляційній скарзі скаржник посилається на вищенаведені документи та обґрунтовує свої доводи, що є порушенням вимог цивільного процесуального закону та принципів змагальності та диспозитивності сторін з огляду на наступне.
Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Частинами 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов'язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, вищезазначені доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню також з підстав того, що вони не є належним підтвердженням неможливості надавати матеріальну допомогу у заявленому позивачем розмірі. Так, скаржником не надано відомостей та підтверджень щодо витрат на його лікування та реабілітацію, утримання ОСОБА_4 , тощо.
Також суперечливими є посилання у скарзі ОСОБА_1 , що примусове стягнення з нього аліментів буде дискредитувати його серед колег та керівництва, оскільки в прохальній частині скарги він просить зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню.
Щодо доводів ОСОБА_1 , що розмір стягнутих аліментів за рішенням суду є меншим, ніж допомога, яку він надає дитині добровільно, а отже суперечить інтересам дитини, колегія суддів зазначає, що рішення суду не позбавляє скаржника права надавати дитині допомогу у більшому розмірі, ніж визначено судовим рішенням, натомість забезпечує мінімально гарантований розмір аліментів на утримання ОСОБА_3 .
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини саме у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача.
Отже з врахуванням викладеного, позиції скаржника, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи не підтверджено, що відповідач не в змозі сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини у визначеній судом частки від усіх видів його доходу.
Встановивши вказані обставини, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх його доходів, оскільки доказів протилежного суду в порушення вимог ст. 81 ЦПК України надано не було.
Зазначений висновок суду першої інстанції, є таким, що відповідає засадам розумності та справедливості.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2019 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 06 квітня 2020року.
Головуючий: Судді :