Ухвала
02 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 234/15367/17
провадження № 61-5489ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління», третя особа: ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління», третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що вона з серпня 1985 року працювала водієм трамваю у КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» (далі - КП «КТТУ»). Наказом № 70 про припинення трудового договору від 14 вересня 2017 року її було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Вважає звільнення незаконним, оскільки у відповідача скорочення чисельності фактично не було. Одночасно із скороченням чисельності з КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» 04 серпня 2017 року був укладений договір на автобусне перевезення пасажирів, проте у діючому на момент укладення договору статуті КП «КТТУ» не було передбачено діяльності з автобусного перевезення пасажирів. Також їй не відомо про будь-який документ власника, який би свідчив про зміни в організації виробництва і праці, в тому числі, реорганізацію або перепрофілювання КП «КТТУ»
Крім того, директор КП «КТТУ», особа уповноважена власником, який видав наказ № 174 від 12 липня 2017 року, не мав права приймати стратегічне рішення щодо припинення трамвайного перевезення пасажирів, оскільки власником КП «КТТУ» є територіальна громада м. Краматорська, яка не обговорювала та не приймала рішень про припинення у м. Краматорську трамвайного перевезення пасажирів. Більш того, відбулося декілька зборів громадян за місцем проживання, які протестували проти припинення трамвайного перевезення пасажирів. Представницьким органом територіальної громади - Краматорською міською радою не приймалося рішення про недоцільність та припинення у м. Краматорську трамвайного перевезення пасажирів.
Також вказувала, що при її звільненні було порушено порядок звільнення, зокрема, не були виконані вимоги частини 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно яких, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень;
- не виконані вимоги частини 2 статті 49-4 КЗпП України, згідно яких ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності. або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення; відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», роботодавець повинен був надати первинній профспілковій організації інформацію про заплановане звільнення не пізніше 14 червня 2017 року, про що свідчить пункт 2 наказу № 174 в.о. директора КП «КТТУ» Соловєй С. В. від 12 липня 2017 року, чого не було здійснено;
- не виконані вимоги частини 3 статті 40-2 КЗпП України, яка передбачає, що розроблення комплексу заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю сторін соціального діалогу. На запит її представника ОСОБА_3 до Краматорського міського голови з цього приводу не надано такої інформації, що свідчить про те, що органи місцевого самоврядування не розробляли заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню;
- не виконані вимоги частини 3 статті 43 КЗпП України, згідно якої розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу здійснюється за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Засідання профспілкового комітету щодо її звільнення не проводилося; про засідання профспілкового комітету, на якому повинно було б розглядатись питання про надання згоди на її звільнення, її ніхто не повідомляв;
- не виконані вимоги частини другої статті 40 КЗпП України, згідно якої звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу;
- разом з попередженням про звільнення 14 липня 2017 року їй були запропоновані вакансії, які існували в КП "КТТУ" на цю дату та на дату звільнення, від яких вона відмовилась. Однак їй пропонувались не всі вакансії, які відкривались на підприємстві впродовж 2-х місяців;
- трудовий договір з нею був припинений 14 вересня 2017 року, тобто раніше, ніж це передбачено пунктом 1 наказу № 174 від 12 липня 2017 року, відповідно до якого скорочення посад було передбачено з 01 жовтня 2017 року;
- при проведенні процедури звільнення не виконано пункт 2 наказу № 174 від 12 липня 2017 року щодо повідомлення територіальної служби зайнятості про майбутнє скорочення чисельності і штату.
Посилаючись на викладені обставини просила визнати незаконним та скасувати наказ № 70 від 14 вересня 2017 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , виданий в.о. директора ОСОБА_2 , поновити її на роботі водієм трамваю, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2017 року по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ № 70 від 14 вересня 2017 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія трамваю трамвайного господарства КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління».
Стягнуто з КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 101 992 грн 80 коп. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 допущено до негайного виконання.
Додатковим рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 10 липня 2019 року рішення суду про виплату середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за дні вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць, а саме 5 041 грн 36 коп. допущено до негайного виконання.
Додатковим рішенням цього ж суду від 16 вересня 2019 року стягнуто з КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» на користь держави судовий збір у розмірі 1 921 грн.
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 травня 2019 року в частині стягнення з КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено. Стягнуто з КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60 710,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Додаткове рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року змінено. Стягнуто з КП «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» на користь держави судовий збір у зв'язку з розглядом справи у розмірі 523 грн 49 коп.
У касаційній скарзі, поданій 18 березня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині зменшення стягнутої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Згідно частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Предметом позову у даній справі є поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 101 992 грн 80 коп., оспорювана заявником сума становить 41 282 грн 80 коп, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*250=525 500).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.
Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню;
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління», третя особа: ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко