03 квітня 2020 року Чернігів Справа № 620/412/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-13615-17У;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2020 № Ф-13615-17.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки в період, за який відповідачем нараховано єдиний соціальний внесок, позивач працював у ФОП ОСОБА_2 , який сплачував даний внесок з його заробітної плати.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно даних ІТС «Податковий блок» та на момент винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) були відсутні відомості щодо проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача. Лише 21.11.2019 позивач припинив підприємницьку діяльність. Стверджує, що платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З 18.02.2000 по 21.09.2004 позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець.
Після прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності позивачем 21.11.2019 подано відповідну заяву.
На виконання вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 та яким було запроваджено функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 21.11.2019 до ЄДР були внесені відомості щодо припинення діяльності позивача та зняття з обліку.
Починаючи з 2012 року і по теперішній час позивач працює у ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.02.2006 довідки від 29.01.2020 вих. № 01-01/20-к (а.с.14, 20).
16.05.2019 Чернігівським управлінням Головним управлінням ДФС у Чернігівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 13615-17У, згідно якої станом на 30.04.2019 позивач має борг в розмірі 21030,90 грн. (а.с.16).
16.01.2020 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 13615-17, згідно якої станом на 31.12.2019 позивач має борг в розмірі 26529,26грн. (а.с.17).
Борг нараховано за 2017, 2018 роки, 1 квартал 2019 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та підпункту 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзаців 1 і 2 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
В силу приписів частини 11 статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Так, згідно частиною 10 статті 25 цього Закону на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Крім того, у випадку несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платника єдиного внеску орган доходів і зборів накладається штраф у розмірі 20 відсотків від своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI).
Відповідно до частини 14 статті 25 Закону № 2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи затверджена Інструкцією № 449 та наведена у додатку 7 до неї.
Згідно розділу VI Інструкції № 449 передбачено Порядок стягнення заборгованості з платників, яким передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Суд зазначає, що 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону № 2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI зазначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, Законом передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.02.2006, виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивач працює у ФОП ОСОБА_2 з 03.10.2012 по теперішній час. Із заробітної плати позивача, як найманого працівника, протягом зазначеного періоду утримано та перераховано до бюджету єдиний соціальний внесок, що підтверджується довідкою від 29.01.2020 № 01-01/20-к та довідкою від 30.01.2020 № 02-01/20-к (а.с. 14, 20, 21).
Таким чином, період, за який відповідачем сформовано податкову вимогу про сплату недоїмки у розмірі 21030,90 грн. та податкову вимогу про сплату недоїмки у розмірі 26529,26грн., позивач працював у ФОП ОСОБА_2 , де отримував заробітну плату, з якої утримувався єдиний внесок.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
За приписами частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
На підставі викладеного, суд зазначає про те, що попри відсутність у позивача за вказаний період доходу від підприємницької діяльності, як фізичної особи-підприємця, останній отримува заробітну плату, як найманий працівник, база нарахування єдиного внеску у період за 2017, 2018 роки, 1, квартал 2019 року була не нижчою ніж мінімальна заробітна плата та із зазначеної заробітної плати відраховувався єдиний внесок.
Таким чином, єдиний внесок за вказаний період щодо позивача був сплачений його роботодавцем у відповідності до норм Закону № 2464-VI.
Суд зазначає, що Законом України № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов'язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону України № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як фізичною особою - підприємцем за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.
З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-13615-17У на суму 21030,90 грн. та від 16.01.2020 № Ф-13615-17 на суму 26529,26 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги № 08-01/20 від 27.01.2020, квитанція № 28-224771/1, розрахунок вартості наданих послуг, акт наданих послуг від 15.01.2020 на загальну суму 5000,00 грн., калькуляція виконаних робіт від 31.01.2020, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 та рахунок-фактура № СФ-0000007від 27.01.2020.
Таким чином, позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Отже, адвокатом та позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 5000,00 грн.
Разом з тим, підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмір 840,80 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Чернігівського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-13615-17У.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2020 № Ф-13615-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 5840 (п'ять тисяч вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення суду складено 03 квітня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко