справа№380/1776/20
02 квітня 2020 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Кінологічного навчального центру (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплату ОСОБА_1 на день звільнення 04.03.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів;
-стягнути з Кінологічного навчального центру (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 28016,80 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і навчальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказом начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18.02.2019 року №36-ос (по особовому складу) старшого прапорщика ОСОБА_1 (П-013985), старшого техніка - начальника першої апаратної другої спеціальної комплексної інформаційно-телекомунікаційна апаратної (СКІТА - 04) відділення рухомих засобів інформаційно-телекомунікаційних систем зв'язку відділу зв'язку прикордонної комендатури швидкого реагування звільнено з військової служби в запас, за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону та наказом цієї ж установи від 04.03.2019 року №45-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 04.03.2019 року. Однак, при звільненні позивача з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, оскільки приписи Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на які набуто ним під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, позивач вважає, що на суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому він проходив військову службу покладається обов'язок щодо вжиття заходів із проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення зі списків частини, в тому числі виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Також позивач вважає, що відповідно до норм Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 відповідач зобов'язаний компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, оскільки право на вказані виплати він набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження військової служби.
Ухвалою суду від 04.03.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що враховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. На думку відповідача, оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період припинено надання деяких додаткових оплачуваних відпусток, виплату грошової компенсації не передбачено.
Таким чином, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних на рік, передбачена п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» та ст.16-2 Закону України «Про відпустки» на час дії особливого періоду не надається.
Тому, надання додаткової відпустки учасникам бойових дій під час дії особливого періоду припинено, а тому позивач реалізувати свої права щодо отримання такої відпустки на даний час не може, і, як наслідок вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку є похідними та не підлягаю задоволенню.
Крім того, відповідач вказує, що при звільненні з військової служби позивач до Кінологічного навчального центру (Військова частина НОМЕР_1 ) з проханням виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки не звертався, а відтак на момент звільнення позивача з військової служби, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 15.01.2015, виданого Адміністрацією Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18.02.2019 року №36-ос (по особовому складу) старшого прапорщика ОСОБА_1 (П-013985), старшого техніка - начальника першої апаратної другої спеціальної комплексної інформаційно-телекомунікаційна апаратної (СКІТА - 04) відділення рухомих засобів інформаційно-телекомунікаційних систем зв'язку відділу зв'язку прикордонної комендатури швидкого реагування звільнено з військової служби в запас, за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону.
Згідно із Витягом з наказу начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 04.03.2019 року №45-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 04.03.2019 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно із абзацом п'ятим статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі за № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 15.01.2015 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України.
З огляду на наведене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2015 року по 2019 рік календарні дні додаткової відпустки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що при звільненні з військової служби позивач до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не звертався, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачеві вказаної грошової компенсації, та зазначає, що нарахування та виплата компенсації за всі невикористані дні відпусток при звільненні не залежить від подання відповідних рапортів про надання цих відпусток. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є невикористання днів відпусток на час звільнення військовослужбовця.
У випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, у тому числі виплачена компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, сам факт звільнення позивача з військової служби передбачав обов'язок відповідача провести з ним повний розрахунок в тому числі й у частині виплати грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ незалежно від того чи звертався він з відповідною заявою (рапортом) до командування військової частини, у якій проходив військову службу.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік станом на день звільнення з військової служби 04.03.2019 року, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 календарні дні у сумі 28016,80 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44 слід зазначити, що суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку календарних днів додаткової відпустки та визначення конкретного розміру компенсації, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача, який зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок при звільненні та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Що стосується виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі Порядок № 44), то суд вважає, що така вимога є передчасною, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Частинами 4 та 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, а тому суд, за відсутності спору, не може на майбутнє зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним та належним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 березня 2019 року, а тому позовна вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 березня 2019 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 березня 2019 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Крутько О.В.