02 квітня 2020 року м. Київ № 320/2916/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі по тексту - відповідач, Білоцерківське ОУ ПФУ), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо порядку обчислення, нарахування та виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства України;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити додаткову пенсію по рішенню суду справа № 2а-24402/10, 2а-15652/08, ст. 39, 50, 54 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року.
В обгрунтування позову, позивач зазначила, що вона є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні добровільного гарантованого відселення відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796) та відповідно до постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.12.2008 у справі № 2-а-16562 та постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.01.2011 у справі № 2а-24402/10.
Позивач вказала, що у кінці березня 2019 року їй стало відомо про те, що за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив їй пенсію та доплату у розмірі, що є меншим за розмір, визначений Законом №796, оскільки положеннями Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VIII в редакції, яка була чинна у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, не було передбачено жодних обмежень щодо застосування статей 39, 50 та 54 Закону №796.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 суд замінив первісного відповідача - Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив про те, що ним було виконано вимоги постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №2а-15652/08 від 01.12.2008 та №2а-24402/2010 від 31.01.2011 у повному обсязі, а тому вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Так, відповідач зазначив, що доплату за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в сумі 9503,73 грн. була нарахована та виплачена ОСОБА_1 у жовтні 2010 року, що підтверджується виплатним протоколом № 189150 від 25.09.2010. Доплату за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 в сумі 151114,24 грн. було нараховано та виплачено ОСОБА_1 у січні 2011 року, що підтверджується виплатним протоколом № 189150 від 16.12.2010. Доплату за період з 13.03.2010 по 30.04.2011 в сумі 12296,83 грн. було нараховано та виплачено ОСОБА_1 у травні 2011 року, що підтверджується виплатним протоколом № 189150 від 04.04.2011.
Також відповідач зазначив про те, що позивачкою було пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою без наведення поважних причин пропуску відповідного строку.
Водночас, суд в ухвалі від 08.07.2019 вже вирішував питання щодо строку звернення ОСОБА_1 до суду, де суд зазначив наступне. Щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд враховує висновки Верховного суду, викладені у постанові від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 про те, що право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань. Крім того, Верховний суд відзначив, що системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, тому відсутні підстави його поновлювати.
З огляду на викладене відсутні підстави для розгляду клопотання Білоцерківського ОУ ПФУ про залишення позову без розгляду.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим міським відділом Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 06.11.1998.
19.06.2003 Київською обласною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_2 (а.с.11).
Судом встановлено, що 27.02.2003 Управлінням ПФУ у м. Білій Церкві Київської області було видано позивачу пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.12), вид пенсії - по ІІ групі інвалідності.
Відповідно до Експертного висновку № 383 Обласної спеціалізованої ЛКК по встановленню причинного зв'язку захворювання та смерті з впливом аварії на ЧАЕС, захворювання ОСОБА_1 пов'язано з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач отримувала пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні посиленого радіоактивного контролю відповідно до статей 39, 50, 54 Закону №796. Право позивачки на отримання цих виплат було підтверджено судовими рішеннями.
Так, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.12.2018 у справі № 2а-15652, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2010, зокрема визнано дії відповідача - Управління пенсійного фонду в м. Біла Церква щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно ст. 39,50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними.
Також, зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м.Біла Церква провести перерахунок та виплату пенсійного забезпечення ОСОБА_1 згідно вимог статей 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних розмірів пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком з розрахунку прожиткового мінімуму, який встановлюється Законами України «Про Державний бюджет» з 1 жовтня 2007 року. А також зобов'язати провести нарахування та виплату коштів ОСОБА_1 за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в межах, передбачених ст. 39 вищевказаного закону щомісячно в період з 09.07.2007 по 31.12.2007.
Згідно з відміткою суду, дане судове рішення набрало законної сили 19.02.2010.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.10.2010 у справі № 2а-15652 роз'яснено постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.12.2018 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква про зобов'язання провести перерахунок пенсії та вважати, що здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення згідно вимог статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних розмірів пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали, внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком з розрахунку прожиткового мінімуму, який встановлюється Законами України «Про Державний бюджет» з 1 жовтня 2007 року. Даний перерахунок та виплату пенсійного забезпечення та додаткової пенсії відповідачем проводити в період з 1 жовтня 2007 року та сплачувати протягом дії Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, судом встановлено, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.01.2011 у справі №2а-24402/2010, суд визнав неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті доплати до пенсії згідно ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 доплату до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на відповідний період року, починаючи з 13.03.2010 згідно ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факти, встановлені вищевказаними судовими рішенням, що підтверджують право позивача на отримання виплат, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796, визнаються судом преюдиціальними та не потребують повторного доказування.
З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2019 позивач звернулась до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою від 18.04.2019 про перерахунок та виплату пенсії, у якій просила здійснити нарахування та виплату пенсії основної та додаткової пенсії встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у відповідності до статей 39, 50, 54 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 року включно.
За результатом розгляду цієї заяви Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області листом від 17.05.2019 №416/Л-01 повідомив позивачу про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсі за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком у відповідності до статей 39, 50 та 54 Закону №796.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( далі по тексту - Закон №796, тут і далі - у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 49 Закону №796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 50 Закону №796 особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною першою статті 54 Закону №796 визначено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
Згідно з частиною третьою статті 54 Закону №796 обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною четвертою статті 54 Закону №796 передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: «Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п. 7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796, статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача (далі - Порядок №1210).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39, 50, 54 Закону №796.
Відтак, з 3 серпня 2014 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі пенсії, додаткової пенсії та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39, 50, 54 Закону №796, а не Порядком № 1210.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17, від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17 та від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що Білоцерківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області було виконано постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.01.2011 у справі № 2а-24402/2010 та від 01.12.2008 у справі № 2а-15652 в повному обсязі, а тому вимоги позивача щодо повторного виконання відповідних судових рішень є необґрунтованими та безпідставними.
Однак, суд вважає безпідставними посилання відповідача на виконання у повному обсязі судових рішень у справі №2а-15652 та № 2а-24402/2010 в якості обґрунтування невиплати належних позивачу сум за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, оскільки рішеннями у вказаних справах встановлено лише початкову дату, з якої мало бути розпочато нарахування та виплата позивачу пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статей 39, 50, 54 Закону №796, а отже, ці рішення не стосуються спірного періоду: з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно.
Так, після законодавчого делегування Кабінету Міністрів України повноважень по визначенню порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, платежів, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону № 796, виконання вищевказаного судового рішення припиняється у зв'язку зі змінами в законодавстві та виникненням інших (нових) правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що на території України діють чинні нормативні акти, які є обов'язковими для застосування в правовідносинах, що ними регулюються. При цьому застосування чинних нормативних актів є обов'язковим незалежно від того, чи існують такі, що набрали законної сили, судові рішення про це.
При цьому відсутність у зазначених вище судових рішеннях кінцевої дати здійснення платежів не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачеві пенсії, додаткової пенсії та доплати у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.
У справі «Великода проти України» від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
У даному рішенні суду зазначено, що суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
Згідно вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначив, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії, припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.
Отже, виконання судових рішень у справах №2а-15652 та № 2а-24402/2010, на які посилаються сторони, було припинено у зв'язку з внесенням у законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування відповідних соціальних виплат, а тому ці рішення не стосуються періоду виникнення спірних правовідносин, а саме: з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, протягом якого не існувало законодавчих обмежень у застосуванні статей 39, 50, 54 Закону №796.
Вказані судові рішення слід розцінювати виключно в якості преюдиціального факту, який підтверджує право позивача на отримання виплат, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачці у розмірах, визначених Законом №796:
- доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статей 50, 54 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, суд зауважує, що самі по собі дії відповідача щодо порядку обчислення, нарахування та виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства України не створили правових наслідків для позивача. Отже, в частині позовних вимог відносно оскарження дій відповідача щодо порядку обчислення, нарахування та виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства України позов задоволенню не підлягає.
Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з огляду на зазначене суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання орган Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормами статей 39, 50, 54 Закону № 796, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачці перерахунок доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до належного розміру та провести такі виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з позовною заявою до суду позивач не сплачувала судовий збір, оскільки в силу вимог частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011№3674-VI звільнена від сплати судового збору як особа, віднесена до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таким чином, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітніх плат, пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) здійснити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітніх плат, пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром доплати та фактично отриманими сумами.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.