Справа № 313/1030/19
Провадження 2/313/82/2020
17.03.2020 р. смт. Веселе
Веселівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді - Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Сафонової І.О., за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Прусенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики,
ВCТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі 5 000, 00 грн. за договором позики від 18.02.2019 р.
Позивач у позові зазначає, що з метою урегулювання спору він декілька раз усно звертався до відповідачки ОСОБА_2 із проханням повернення боргу, але йому було відмовлено без будь-яких пояснень.
Судові витрати стягнути з відповідача.
Присутній у судовому засіданні позивач позов підтримав.
Відповідачка позов не визнала і заявила, що розписка написана під тиском позивача у присутності адвоката. Гроші у сумі 6 100,00 грн., які зазначені у розписці вона від ОСОБА_1 не отримувала, так як позивач гроші їй не передавав. Гроші, про якій йде мова у розписці це не позика, а нестача за продукти харчування, яка виникла під час роботи продавцем у магазині «ОКЕЙ+» по АДРЕСА_1 в смт. АДРЕСА_2 , який належить позивачеві. Гроші у сумі 1 100,00 грн., які вона повернула позивачеві 30.05.2019 р. є не сплата за позикою, а є сплатою боргу за продукти харчування, які вона взяла у позивача під виплату. Позицію відповідачки підтримав її представник.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.
Дослідивши укладену між сторонами розписку суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали 18.02.2019 р. договір позики, у відповідності до якого позивач передав відповідачці грошову позику в розмірі 6 100, 00 грн. зі строком повернення до 18.07.2019 р.
Укладення договору позики та факт передачі коштів підтверджується розпискою від 18.02.2019 р., що відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України (а. с. 24).
Строк повернення коштів у розписці визначений 18.07.2019 р.
Верховний Суд України 18.10.2017 р. при розгляді справи № 6-1662 цс17 висловив правову про те, що відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеними з моменту передання грошей або інших речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідачка 30.05.2019 р. повернула позивачеві 1 100,00 грн., що підтверджується записом, зробленим позивачем на зворотній стороні розписки.
З врахуванням повернення відповідачем 1 100,00 грн. за розпискою борг залишився 5000,00 грн.
Станом на час подачі позову до суду, а також під час розгляду справи у суді відповідачка борг з позики, який становить 5 000,00 грн., позивачеві не сплатила.
Таким чином, судом встановлені порушення відповідачем обов'язків, що витікають з договірних відносин за договором позики і тому заборгованість за договором позики від 18.02.2019 р. підлягає стягненню з ОСОБА_2 у примусовому порядку.
Посилання відповідачки на те, що гроші у сумі 6 100,00 грн., які зазначені у розписці від 18.02.2019 р. вона від позивача не отримувала, є безпідставними з тих підстав, що Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18.09.2013 р. розглянув справу № 6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики і зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
З врахуванням правової позиції Верховного Суду України від 18.09.2013 р. у цивільній справі № 6-63цс13 факт передачі позивачем коштів відповідачці підтверджується розпискою від 18.02.2019 р., яку сторони уклали і, яка, відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України (а. с. 24).
Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідачки, що гроші, про які йде мова у розписці не є позикою, а є нестачею за продукти харчування, яка виникла під час роботи продавцем у магазині « ОКЕЙ +» по АДРЕСА_3 . Білорецькій, 127 в смт. Веселе, який належить позивачеві з тих підстав, що відповідачка не надала доказів перебування у трудових відносинах з позивачем, а також доказів нестачі.
Суд вважає безпідставним посилання відповідачки, що гроші у сумі 1 100, 00 грн., які вона повернула позивачеві є боргом за продукти харчування, а не позики, так як у записі від 30.05.2019 р. відсутня інформація, що повертається 1 100, 00 грн. саме за продукти харчування.
Відсутність такого запису, свідчить про те, що 1 100,00 грн. є сплатою боргу за договором позики від 18.02.2019 р., а також визнанням та підтвердженням існування боргових обов'язків відповідачки, як боржника, перед позивачем, як кредитором за договором позики, який уклали сторони.
Покази свідка ОСОБА_3 , яка була допитана під час судового розгляду справи за ініціативою відповідачки, не спростували справжню правову природу розписки, як договору позики.
Суд не приймає до уваги посилання про те, що розписка написана під тиском позивача у присутності адвоката з тих підстав, що починаючи з часу її написання та до звернення позивача з позовом до суду із заявами до правоохоронних органів не зверталася.
Відповідно до ст. 15 ЦК, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в судовому порядку у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відновлення становища, яке існувало до порушення, відповідно до ст. 16 ЦК України є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
На підставі ст.ст. 3, 11, 15, 16, 525, 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст. ст. 1-13, 81, 89,141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18.02.2019 р. у сумі 5 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення буде складено 27.03.2020 р.
Суддя
Веселівського районного суду
Запорізької області А.О.Нагорний
27.03.20