ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 квітня 2020 року м. Київ № 640/24643/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
проввизнання протиправною та скасування постанови від 07.11.2019 ВП №47038511
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 07.11.2019 ВП №47038511.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2019 залишено позовну заяву без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду по суті.
31.03.2020 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30.01.2014 по справі №757/24148/13-ц старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №ВП47038511 від 27.03.2015, згідно якої боржнику надано семиденний строк для добровільного виконання виконавчого листа по справі №757/24148/13-ц. У зв'язку з викладеним, позивачем було проведено грошову оцінку оцінку майна та перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 5 086 600, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №105 від 03.04.2015. Крім того, у зв'язку із самостійним виконанням судового рішення, позивач просив відповідача закрити виконавче провадження по справі. Не дивлячись на вказане, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправно винесено постанову від 07.11.2019 про стягнення із позивача виконавчого збору у розмірі 10 % суми, яка підлягає стягненню.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, матеріали виконавче провадження не надіслав, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2014 звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Медіа Проект Плюс», 25.05.2007 за реєстровим №3377, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., із змінами, 27.12.2007 за реєстровим №8060 та 29.02.2008 за реєстровим №659, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., та за договором відступлення прав за договором іпотеки, укладеним між АКБ «Трансбанк» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», 08.07.2009 за реєстровим №2381, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., що належить ОСОБА_1 , в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Гарант-СВ юг» перед ПАТ «Державний експортно- імпортний банк України» за кредитним договором №1969 від 28.04.2006 в сумі 840 994,81 грн., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною продажу предмету іпотеки в розмірі 4 335 130, 00 грн., але не нижче за звичайні ціни на це майно на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
27.03.2015 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №ВП47038511 та надано боржнику можливість самостійно виконати виконавчий лист у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови. Тобто виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі чинного на той час Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999.
31.03.2015 представником позивача отримано наручно копію вказаної постанови, що підтверджується особистим підписом останнього на листі від 30.03.2015 №15-0-35-1278/2-486/13.
02.04.2015 позивачем було перераховано на рахунок державної виконавчої служби 5 086 600 , 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №105.
06.04.2015 листом №15-0-35-1278/2.486/13 відповідач завернувся до стягувача та повідомив з проханням надати реквізити для зарахування грошових коштів.
16.06.2015 листом №176-05/308 Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» надав реквізити для перерахування коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження.
07.11.2019 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про стягнення виконавчого збору №ВП 47038511 у сумі 575 409, 79 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи, виконавче провадження було розпочато на підставі чинного на той час Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999.
05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі за текстом - Закон №1404), відповідно, 05.10.2016 року Закон України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року (далі за текстом - Закон №606) втратив свою чинність.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Таким чином, прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1404 було прямо встановлено, що після набрання чинності цього закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, здійснюються відповідно до цього закону.
Враховуючи те, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору є виконавчою дією, то відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ, здійснюється у відповідності до положень нової редакції закону.
Так, спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06. 2016 (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою ст.5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст.3 Закону № 1404-VIII визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Крім того, системний аналіз положень статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Аналогічний висновок, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 15.02. 2018 по справі №910/1587/13.
Статтею 40 Закону 1404-VIII передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. (ч. 4 ст. 42 Закону 1404-VIII).
Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 №1302/29432 (далі - Інструкція), визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.
Згідно з вимогами розділу VІ Інструкції постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону.
Тобто, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно ст.39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
З вищевказаного вбачається, що виконавчий збір за своєю суттю є штрафною санкцією, яка застосовується до боржників за невиконання в добровільному порядку вимог виконавчих документів та як наслідок вчинення органом Державної виконавчої служби примусового виконання рішення.
Так, заходами примусового виконання рішень у розумінні ст. 10 Закону № 1404-VIII є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду по справі № 320/3570/16-ц від 19.02.2019
Добровільним виконанням боржником судового рішення у строк, встановлений виконавцем є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження.
У свою чергу, невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, в свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.
З наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем виконано у добровільному порядку судове рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду18.01.2019 по справі №826/19730/16.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що боржник виконав рішення суду у строк, встановлений для його самостійного виконання, у зв'язку з чим, постанова про стягнення збору виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2,5, 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 07.11.2019 ВП №47038511.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73 , код ЄДРПОУ 00015622) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5763 (пять тисяч сімсот шістдесят три ) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя А.С. Мазур