ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 квітня 2020 року м. Київ № 640/7866/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09.01.2019 року №0006331308.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що перевірка дотримання термінів реєстрації податкових накладних , що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість та розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є незаконною, а акт перевірки від 20.12.2018 року, в якому відображені її результати, не може вважатися допустимим доказом правомірності застосування штрафних санкцій до позивача.
Ухвалою суду від 13 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому вказав на правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09.01.2019 № 0006331308, оскільки позивачем порушено граничні строки реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві була проведена камеральна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, якою було встановлено порушення вимог п. 201.10 п. 201 Податкового Кодексу України, а саме несвоєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних за період з 14.02.2018 по 12.09.2018.
За результатами проведення вказаної перевірки був складений акт №4369/26-15-13-08-17/ НОМЕР_1 від 20.12.2018 року.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового Кодексу України, відповідачем було винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.01.2019 року №0006331308 та застосовано штрафні санкції у розмірі 61288,74 грн за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.
Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач направив скаргу до Державної фіскальної служби України.
Рішенням ДФС України від 22.03.2019 року №13482/ 6/99-99-11-06-01-25 скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Незгода позивача із прийнятим податковим повідомлення-рішенням від 09.01.2019 року зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
При цьому, підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Порядок проведення камеральної перевірки, в свою чергу, безпосередньо встановлено статтею 76 Податкового кодексу України, пунктами 76.1 та 76.2 якої, передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.перелік перевірок закріплений у ст. 75 Податкового Кодексу України, зокрема
Позивач зазначає, що оскільки перевірка, яка була проведена відповідачем, не закріплена у вичерпному переліку видів перевірок, тобто не передбачена ст. 75 Податкового Кодексу України, на думку позивача, свідчить про неможливість нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, які не лежали у межах предмету перевірки.
Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, не погоджується із такими висновками позивача та не приймає їх до уваги у якості доказів незаконності проведення перевірки, з огляду на наступне.
01 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797-VIII, яким до Податкового кодексу України внесено зміни, зокрема щодо контрольно-перевірочної роботи.
Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України доповнено другим абзацом відповідно до якого предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Аналіз зазначеної норми Податкового кодексу України свідчить про, що на момент проведення перевірки предметом камеральної перевірки, окрім питань правильності оформлення податкових декларацій, можуть бути і інші питання, такі як своєчасність реєстрації податкових накладних.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05 червня 2018 року у справі №803/1315/17, від 11 вересня 2018 року у справі №821/187/17.
Відповідно до абзаців першого-шостого пункту 120-1.1 пункту статті 120-1 Податкового кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/ розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Суд відзначає, що факт несвоєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем не оспорюється, тому не підлягає доказуванню. Позивач не навів жодних доводів на спростування факту несвоєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Оскільки за порушення термінів реєстрації податкових накладних встановлена відповідальність згідно з положеннями п.120-1 Податкового кодексу України, то застосування такої відповідальності контролюючим органом до позивача не суперечить вимогам Податкового кодексу України.
Таким чином, суд відхиляє доводи позивача щодо недоведеності складу податкового правопорушення.
Проте, позивач у відповіді на відзив зазначає, що штрафні санкції, передбачені ст. 120-1 Податкового Кодексу України не застосовуються у трьох випадках, а саме: податкова накладна не надається покупцю; податкову накладну складено на постачання товарів/послуг для операцій, які звільненні від оподаткування та податкову накладну складено на постачання товарів/послуг для операцій, які оподатковуються за нульовою ставкою.
Суд не погоджується із такими висновками позивача та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до п. 120-1.1 ст. 120 Податкового Кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого ст. 201 Податкового Кодексу України, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу у відповідному розмірі.
Таким чином, законодавець визначив два випадки, які звільняють платника податків від відповідальності за порушення граничного строку, передбаченого ст. 201 Податкового Кодексу України, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних:
- податкова накладна не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів /послуг для операцій: які звільнені від оподаткування;
- податкова накладна не надається отримувачу (покупцю) складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які оподатковуються за нульовою ставкою.
При цьому для звільнення від відповідальності необхідна наявність двох вказаних обов'язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувач (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів /послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного суду по справах № 520/8489/19, №816/1488/17, №807/68/18, № 808/3250/17.
Як зазначає відповідач та не спростовує у своїй відповіді на відзив позивач, надані до перевірки податкові накладні не надавались отримувачу (покупцю), але були складені на постачання неплатнику податків (тип 02 згідно п.8 Порядку «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної №1307 від 31.12.2015 року), проте не складені на операції з постачання товарів/послуг, які звільненні від оподаткування або складеними на операції з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою.
В зв'язку із цим, при складанні зазначених податкових накладних не підтверджено наявність всіх складових для звільнення платника податку від відповідальності за порушення граничного строку для реєстрації податкових накладних, а тому в силу положень ст. 120-1.1 ст. 120 Податкового Кодексу України позивач не може бути звільнений від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, що обумовлює законність спірного податкового повідомлення-рішення в частині накладення штрафу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 року, в зв'язку із чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати розподіленню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа