ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 березня 2020 року м. Київ № 640/10732/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним і скасування рішення,
14.06.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 05.04.2019 з інформації в електронному кабінеті позивач дізналася про виключення її з реєстру платників єдиного податку у зв'язку із наявністю податкового боргу; 17.04.2019 позивач подала до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва уточнюючу податкову декларацію; за результатами розгляду уточнюючої декларації було встановлено відсутність податкового боргу, проте позивача не було поновлено в реєстрі платників єдиного податку; як вбачається із листа податкового органу, анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку було здійснено на підставі п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України у зв'язку із наявністю податкового боргу в розмірі 2 255,95 грн. на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів; втім у позивача відсутній податковий борг станом на дату прийняття рішення ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019; до того ж відповідно до п. 299.11 ст. 299 ПК України анулювання реєстрації платника єдиного податку можливо тільки після проведення перевірки та на підставі акту перевірки; втім відповідач не надав позивачу акту перевірки та не посилається на такий акт в своєму листі.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.
21.06.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/10732/19, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача; витребувано у відповідача належним чином завірену копію рішення ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/3287005409 від 29.03.2019 та належним чином завірену копію акту перевірки, на підставі якого було винесено рішення ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, витребувані ухвалою суду документи не надав.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
30.06.2017 позивач була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис 2 068 000 0000 035027.
30.06.2017 позивач була взята на облік як платник податків у ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
З 30.06.2017 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме: являється платником єдиного податку третьої групи за ставкою п'ять відсотків від доходу без реєстрації платником ПДВ.
16.05.2019 позивач звернулася до відповідача із скаргою, в якій зазначила, що нею була отримана податкова вимога ГУ ДФС у м. Києві № 211370-17 від 06.11.2018, в якій повідомлялось про наявність у позивача боргу; втім станом на дату отримання податкової вимоги борг у позивача був відсутній; на підставі викладеного позивач просила податковий орган скасувати рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку та включити позивача до реєстру платників єдиного податку.
Листом (вих. № 64450/Ч/26-15-13-14-15 від 24.05.2019) відповідач повідомив позивача, що рішенням ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019 позивачу була анульована реєстрація платником єдиного податку за наявність податкового боргу на кожне перше число протягом двох послідовних кварталів у відповідності до п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулась із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 291.2 ст. 292 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 291.4 ст. 291 ПК України встановлено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку. Зокрема, до третьої групи платників єдиного податку належать фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
Як вбачається із матеріалів справи, з 30.06.2017 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме: являється платником єдиного податку третьої групи за ставкою п'ять відсотків від доходу без реєстрації платником ПДВ.
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал (п. 294.1 ст. 294 ПК України).
Згідно із п.п. 295.3, 295.4 ст. 295 ПК України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. Сплата єдиного податку платниками першої - третьої груп здійснюється за місцем податкової адреси.
Відповідно до п.п. 8 п.п. 298.2.3. п. 298.2 ст. 298 ПК України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
При цьому, п.п. 14.1.175 ПК п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, законодавець зобов'язує платників єдиного податку, які мають податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів перейти на сплату інших податків і зборів.
Як вбачається із матеріалів справи, обсяг доходу позивача (база оподаткування) за перший квартал 2019 року становив 393 790,00 грн.; загальний розмір належного до сплати податку становив 19 689,50 грн. Вказаний податок був сплачений, що підтверджується платіжним дорученням № 552 від 20.05.2019 на суму 19 689,50 грн.
Обсяг доходу позивача (база оподаткування) за 2018 рік становив 647 634,98 грн.; загальний розмір належного до сплати податку становив 32 381,75 грн. Вказаний податок був сплачений, що підтверджується платіжним дорученням № 497 від 22.05.2018 на суму 7 240,00 грн., платіжним дорученням № 514 від 08.08.2018 на суму 6 407,00 грн., платіжним дорученням № 530 від 16.11.2018 на суму 10 796,00 грн., платіжним дорученням № 536 від 01.03.2019 на суму 7 899,10 грн., платіжним дорученням № 499 від 29.05.2018 на суму 39,00 грн.
Обсяг доходу позивача (база оподаткування) за 2017 рік становив 159 252,48 грн.; загальний розмір належного до сплати податку за 2017 рік становив 7 962,62 грн. Вказаний податок був сплачений, що підтверджується платіжним дорученням № 319 від 05.10.2017 на суму 2 253,25 грн. та платіжним дорученням № 482 від 15.02.2018 на суму 5 709,40 грн.
Натомість, як вбачається із поданої позивачем уточнюючої податкової декларації за 2017 рік, позивач зменшив суму, яка підлягала перерахуванню до бюджету (рядок 18 декларації) на 2 253,23 грн. При цьому, вказана уточнююча декларація була подана позивачем 17.04.2019, тобто після прийняття ГУ ДФС у м. Києві рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019. За вказаних обставин є можливим дійти висновку, що станом на момент прийняття спірного рішення у позивача обліковувався податковий борг.
Разом з тим, суд акцентує увагу на такому. Порядок анулювання реєстрації платників єдиного податку контролюючим органом врегульований ст. 299 ПК України.
Так, відповідно до п.п. 3 п. 299.10 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Іншими словами, в разі, коли платник податків, який має податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, не перейшов на сплату інших податків і зборів, як того вимагає п.п. 298.2.3. п. 298.2 ст. 298 ПК України, податковий орган наділений правом анулювати реєстрацію платником єдиного податку.
При цьому, п. 299.11 ст. 299 ПК України встановлено, що в разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Отже, з наведеного вбачається, що анулювання реєстрації платника єдиного податку проводиться за рішенням податкового органу, прийнятого на підставі акта перевірки, проведеної таким податковим органом.
З наведеною нормою кореспондується п. 86.1 ст. 86 ПК України, який передбачає, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Втім, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем на вимогу суду не надано ані належним чином завірену копію рішення ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019, ані належним чином завірену копію акту перевірки, на підставі якого було винесено рішення ГУ ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.
Натомість, в порядку виконання обов'язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву із викладенням своєї правової позиції по справі, ані витребуваних судом документів.
За вказаних обставин суд вважає, що відповідач, як орган публічної влади, не виконав покладений на нього законодавцем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.
Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність прийняття спірного рішення, про що відмічено судом вище.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 531/26-15-13-14-26/ 3287005409 від 29.03.2019.
3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві (ідентифікаційний код - 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко