ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 березня 2020 року м. Київ № 640/9314/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа:Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії , -
ОСОБА_1 звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у м. Києві звернутися із поданням до територіального органу Державної казначейської служби України для повернення ОСОБА_1 помилково сплачених ним коштів у розмірі 23807 грн (двадцять три тисячі вісімсот сім гривень 00 копійок) на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно відмовлено у поверненні позивачу грошових коштів, сплачених як пенсійний збір у розмірі 1 % від операції купівлі-продажу Ѕ частки квартири від 05.04.2019 року, з огляду на те, що така квартира придбавалась позивачем вперше.
Представник відповідача надіслав до суду відзив, в якому заперечував проти позову, зазначивши, що органи Пенсійного фонду України не мають можливості перевірити факт придбання позивачем житла вперше. Крім того, представник відповідача зауважив, що у відповідача відсутні повноваження щодо повернення з бюджету коштів, сплачених з операції купівлі-продажу нерухомого майна, у зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Ухвалою суду від 31.05.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Між ОСОБА_1 (покупець-1), ОСОБА_2 (покупець-2) та Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Геос Інвест», від імені та в інтересах якого діяло Компанія по управлінню активами Товариство з обмеженою відповідальністю «Сріус Інвест Груп» (продавець), 05.04.2019 року укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкрібляк Катериною Павлівною та зареєстровано в реєстрі за №178.
Відповідно до п.п.1 п.1 договору купівлі-продажу від 05.04.2019 року продавець продає, а покупці приймають у власність квартиру АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 набуває у власність Ѕ частку вищевказаної квартири та ОСОБА_2 набуває у власність Ѕ частку вищевказаної квартири.
У п.п.2.1 п.2 договору купівлі-продажу від 05.04.2019 року зазначено, що вартість майна складає 4761274,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності на Ѕ частки вказаної квартири за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.04.2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1786505980000, на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2019 року, серія та номер: 178.
При укладенні названого договору, згідно з вимогами п.15-3 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740, позивачем сплачено 23807,00 грн пенсійного збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна (а саме, за придбання Ѕ частики квартири), підтвердженням чого є квитанція від 05.04.2019 року №1-672К на зазначену суму, про сплату позивачем на рахунок УК к Шевченківському районі міста Києва із призначенням платежу: «сплата збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна від ОСОБА_1 ».
18.04.2019 року позивач, вважаючи, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений ним помилково, оскільки житло придбано вперше, звернулася до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 23807,00 грн.
У відповідь на вказану заяву відповідачем було повідомлено у листі від 06.05.2019 року №93267/05 про відсутність офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається особою вперше, а також зазначено про право громадянина на звернення до суду з позовом про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Вважаючи такі дії щодо відмови відповідача протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-ВР (надалі - Закон №400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
У п.8 ч.1 ст.2 Закону №400/97-ВР зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до п.15-3 Порядку №1740 (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу) нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм права вбачається, що із загального правила про обов'язковість сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Разом з тим, як станом на час придбання позивачем об'єкта нерухомого майна - квартири (тобто, 05.04.2019 року), так і на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013 року, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п.9 ч.1 ст.1 Закону №400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних органів встановити обставини придбання квартири конкретною фізичною особою вперше, не може ставитись в провину такій особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами (аналогічний правовий висновок був сформований Верховним Судом під час розгляду аналогічних справ за участю органів Пенсійного фонду України, а саме: у постановах від 03.07.2018 року у справі № 819/33/17, від 30.11.2018 року у справі №819/976/17 від 13.12.2018 року у справі №813/969/17).
Крім того, надаючи оцінку правовій позиції відповідача, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Згідно з поясненнями позивача в тексті позову, останнім придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.04.2019 року, зареєстрованого за №178, інша житлова нерухомість ним не придбавалась.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна, яке підпадає під категорію житла, до укладення зазначеного вище договору купівлі-продажу квартири від 05.04.2019 року.
За таких обставин Пенсійний фонд України (в даному випадку в особі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві) зобов'язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05.04.2019 не вперше.
За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору, як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
Доказів придбання позивачем нерухомого майна до укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.04.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №178, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано. Також відповідач не повідомив суду відомості про випадки сплати позивачем сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з придбанням житла в період до 05.04.2019 року.
Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання відповідача у тексті свого відзиву на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою (в даному випадку позивачем) вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, що відбулась 05.04.2019 року.
Суд звертає увагу на те, що згідно з чинним законодавством збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, а тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Так, відповідно до приписів ч.2 ст.45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України, зокрема, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (надалі - Порядок №787), який визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
Згідно з п.5 Порядку №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом у випадку контролю за справлянням надходжень збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд України, то саме на нього та його територіальні органи покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно, вже безпосередньо для стягнення помилково сплачених позивачем коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до відповідного органу Державної казначейської служби України.
Отже, з наведеного вбачається, що дії відповідача щодо відмови у сформуванні та поданні до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна у розмірі 23807,00 грн, сплаченого згідно квитанції від 05.04.2019 року №1-672К, є протиправними.
Також, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність і обґрунтованість позовної вимоги позивача зобов'язального характеру, та, як наслідок, про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого згідно з квитанцією від 05.04.2019 року №1-672К.
Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка наведена у його постановах від 01.11.2018 року (справа №819/1353/17), від 10.09.2018 року (справа №819/1012/17), від 11.07.2018 року (справа №819/242/17), від 03.07.2018 року (справа №813/1696/17), від 20.03.2018 року (справа №819/1249/17), від 30.01.2018 року (справа №819/1498/17) та 31.01.2018 року (справа №819/1667/17).
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
В силу частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст.2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у сформуванні та поданні до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого відповідно до квитанції №1-672К від 05.04.2019 року збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у 23807,00 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 23807,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 05.04.2019 року №1-672К.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання та листування: АДРЕСА_3 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (01601, вул. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 37993783).
Суддя Н.А. Добрівська