Ухвала
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 202/2830/15-ц
провадження № 61-4266ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позову Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зазначило, що 22 січня 2008 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір № DNL0AE00000163, відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 89 411 грн 43 коп. для придбання автомобіля, з кінцевим терміном повернення 21 січня 2013 року.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 10 березня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 465 651 грн 76 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 54 694 грн 14 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 57 855 грн 99 коп., заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 4 169 грн 30 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 326 520 грн 34 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 250 грн та процентної складової в розмірі 22 161 грн 99 коп.
Ураховуючи викладене, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 465 651 грн 76 коп.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 січня 2008 року № DNL0AE00000163 станом на 10 березня 2015 року в розмірі 118 719 грн 43 коп., з яких: 54 694 грн 14 коп. - заборгованість за кредитом; 57 855 грн 99 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 169 грн 30 коп. - заборгованість з комісії; 2 000 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції постановив, що відповідачем порушено умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, розмір якої доведено позивачем та не спростовано відповідачем. Позовна давність позивачем не пропущена, оскільки сторонами погоджено її строк 5 років. Пеня підлягає зменшенню, оскільки її розмір значно перевищує розмір заборгованості.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 січня 2008 року № DNL0AE00000163 станом на 30 вересня 2011 року у розмірі 47 080 грн 24 коп., що складається із заборгованості за кредитом.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред'явлення до позивальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
02 березня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2 102 грн.
Ціна позову у цій справі становить 465 651 грн 76 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*250=525 500).
За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову та складність зазначеної справи, а також враховано, що касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи вищевикладене і те, що частина шостої статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються у тому числі і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, узгоджуються із положеннями Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до Рекомендації № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключають з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягнення таких цілей.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувані заявником рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року ухвалені у малозначній справі, вони не підлягають касаційному оскарженню і у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Разом з тим, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець