Справа № 675/1742/19
Провадження № 2/675/131/2020
"24" березня 2020 р. м.Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області під головуванням судді Короля О.В., за участю секретаря судового засідання Сопронюк С.Л., учасників справи:
представника позивача: Бізюка М.М.,
відповідача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом комунального підприємства «Ізяславтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,-
Комунальне підприємство «Ізяславтепломережа» (по тексту - КП «Ізяславтепломережа», позивач) звернулося до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовною заявою до ОСОБА_1 (по тексту - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в загальному розмірі 42426 (сорок дві тисячі чотириста двадцять шість) гривень 25 копійок.
В обгрунтування позовних вимог покликається на наступні обставини.
Так позивач вказує, що 24.01.2014 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Звертає увагу, що відповідачем не вчинялися жодні дії, спрямовані на укладення договору про постачання теплової енергії КП «Ізяславтепломережа».
Зазначає і те, що 15.10.2014 року відповідач не дотримуючись належного порядку та за відсутності документального підтвердження дозволу відключився від теплових стояків, знявши радіатори у всіх кімнатах квартири. При цьому, ОСОБА_1 16.10.2014 року повідомив про такий факт самовільного відключення від централізованого опалення позивача та КП «Житлосервіс», в результаті чого було оглянуто квартиру та складено відповідний акт. Також позивач акцентує увагу, що ОСОБА_1 17.10.2014 року надіслано листа, в якому запропоновано провести систему централізованого опалення до попереднього стану та повідомлено про те, що плата за послуги по теплопостачанню буде й надалі нараховуватися.
На думку позивача при вирішенніспору слід врахувати вимоги ст.ст. 11, 319, 509, 627, 714 ЦК України та правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20.04.2016 року по справі №6-2951цс15, згідно якої випливає, що відсутність укладення договору не позбавляє відповідача обов'язку оплатити надані послуги в межах строку позовної давності.
Крім того позивач зазначає, що згідно п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, однак відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. При цьому самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Також КП «Ізяславтепломережа» покликається і на те, що порядок відключення споживачів від мережі централізованого опалення в м. Ізяславі визначено Порядком надання дозволів на відключення житлових будинків (стояків, під'їздів, блоків, окремих жилих приміщень) від мережі централізованого опалення в м. Ізяслав, затвердженого рішенням Ізяславської міської ради №40 від 09.11.2012 року. Так, п. 3.1 такого Порядку визначено, що відключення житлового будинку від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання відбувається відповідно до Порядку відключення житлових будинків від мереж централізованого опалення при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року №4. Зазначає, що відповідач відключення від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення і ГВП провів самовільно без залучення відповідної монтажної організації. Як вважає позивач, неправомірність дій ОСОБА_1 щодо самовільного відключення від системи централізованого опалення підтверджується відповідною постановою, якою останнього піддано адміністративному стягненню за ст. 150 КУпАП.
Як зазначає позивач, порушення порядку відключення від системи теплопостачання та правомірність здійснення нарахування оплати за надані послуги постачання теплової енергії, внаслідок чого відповідач зобов'язаний проводити їх оплату підтверджується рішеннями Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.12.2014 року по справі №675/2779/14-ц та від 28.07.2015 року по справі №675/115/15-ц.
На переконання позивача, з огляду на виникнення у відповідача перед ним заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.09.2016 року по 01.08.2019 року в розмірі 42426, 25 грн., остання підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідачем було подано відзив на подану позовну заяву (вх. №10168/19 від 17.09.2019 року), згідно якого позовні вимоги не визнає у повному обсязі.
У своєму відзиві відповідач просить врахувати, що, дійсно 15.10.2014 року, являючись власником квартири, відключився від теплових стояків, знявши радіатори у всіх кімнатах квартири, про що належним чином повідомив КП «Ізяславтепломережа» та КП «Житлосервіс». На думку відповідача, оскільки не користується послугами централізованого опалення, то і відсутні підстави для укладення договору.
Як вважає відповідач слід врахувати, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, а тому виходячи з положень статей 3, 627 ЦК України, за відсутності укладеного договору та фактичним неотриманням послуг від позивача, з огляду на самовільне від'єднання, оплата може бути здійснена лише за фактично надані послуги. Вказує, що оскільки не отримував послуг з постачання теплової енергії, то і немає будь-яких підстав для задоволення позову.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, просив їх задовольнити. Звертав увагу, що покликання відповідача та його представника не заслуговують на увагу та спростовуються наявними матеріалами справи. Просив врахувати, що заборгованість відповідача нарахована з врахуванням встановлених тарифів на послуги з централізованого опалення. Також додатково пояснив, що відповідно до п. 38 постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 в редакції від 13.09.2018 року, одноставкові тарифи на теплову енергію, що реалізується споживачами, є сумою тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. У разі коли ліцензіат здійснює одночасно виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тариф на теплову енергію для відповідної територіальної громади, на території якої ліцензіат провадить (має намір провадити) ліцензовану діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, повинен дорівнювати відношенню суми загальних річних планових витрат, що включаються до повної собівартості, та загального річного планового прибутку від ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії у відповідній територіальній громаді, до річного планового обсягу реалізації теплової енергії споживачам такої територіальної громади. Крім того, за покликання представника позивача, відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» випливає, що до переліку житлово-комунальних послуг серед інших відноситься постачання теплової енергії. При цьому, як визначає п. 5 ст. 21 такого закону ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав повністю на підставах викладених у відзиві.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначав, що підстави для задоволення позову відсутні і з огляду на ту обставину, що відомості, які містить технічний паспорт на квартиру власником якої є відповідач по справі, не вказують, що до такої квартири взагалі було підключено централізоване опалення. Крім того, на думку представника відповідача, враховуючи предмет та підстави позову, з огляду, що у відповідності до ч. 13 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а розрахунок не містить необхідних даних, то позов не може бути задоволеним.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог, а відтак і можливість їх задоволення.
Як встановлено судом, відповідач - ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 24.01.2014 року (зареєстрований в реєстрі за №139) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16676435 від 24.01.2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи централізоване теплопостачання до цього будинку, в тому числі і до квартири відповідача, надає комунальне підприємство «Ізяславтепломережа».
При цьому нарахування плати за послуги централізованого опалення по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкрито на власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , що підтверджується відповідною довідкою КП «Ізяславтепломережа» від 05.09.2019 року №202.
Постійно діюча міжвідомча комісія з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення Ізяславської міської ради, протоколом №6 від 27.06.2014 року відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на відключення від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП. Разом з тим ОСОБА_1 самовільно відключив в квартирі радіатори від системи централізованого опалення, що підтверджується складеним ним актом від 15.10.2014 року та актом комісії КП «Житлосервіс» та КП «Ізяславтепломережа» від 16.10.2014 року та протоколом про адміністративне правопорушення від 16.10.2014 року і постановою про накладення адміністративного стягнення від 30.10.2014 року.
Такі обставини встановлені також і рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18.12.2014 року по справі 675/2279/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19.02.2015 року.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також встановлено і те, що рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28.07.2015 року по справі 675/112/15-ц, яке набрало законної сили 10.08.2015 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову до КП «Ізяславтепломережа» про зобов'язання анулювати заборгованість та зобов'язання не нараховувати плату за послуги теплопостачання в майбутньому. Суд прийшов до такого висновку з огляду на безпідставність вимог, оскільки самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення не може бути підставою для анулювання нарахованого боргу та припинення таких нарахувань в майбутньому.
Суд констатує, що ОСОБА_1 не оспорюється та обставина, що він 15.10.2014 року, являючись власником квартири АДРЕСА_1 , відключився від системи централізованого опалення, про що ним вказано, в тому числі і у відзиві на позовну заяву.
На думку суду, дані технічного паспорта на квартиру, власником якої є відповідач, як і покликання представника відповідача на відсутність в ньому відомостей про підключення централізованого опалення, в будь-якому випадку не можуть свідчити про те, що останнє до такого житлового приміщення не було підключеним.
При цьому суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Крім цього, судом з'ясовано, що тарифи КП «Ізяславтепломережа» на послуги з централізованого опалення в м. Ізяслав Хмельницької області, які введено в дію з початку опалювального сезону 2016-2017 рр., в тому числі і для населення встановлено рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Ізяславського району Хмельницької області від 22.09.2016 року №98.
Відповідно до даного рішення для населення було встановлено тариф, який складає 1266, 52 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал.; 36, 90 грн. (з ПДВ) за 1 кв.м. в опалювальний період.
Також судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради Ізяславського району Хмельницької області від 13.11.2018 року №113 було встановлено скоригований тариф КП «Ізяславтепломережа» на послугу з виробництва, транспортування і постачання теплової енергії в м. Ізяслав Хмельницької області, які введено в дію з 01.12.2018 року, в тому числі і для населення, який складав 1674, 55 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал.; 48, 79 грн. (з ПДВ) за 1 кв.м. в опалювальний період.
Як вбачається з довідки КП «Ізяславтепломережа» від 13.08.2019 року №41 та наданого розрахунку сум заборгованості за ОСОБА_1 рахується борг по послугах з постачання теплової енергії за період з 01.09.2016 року по 01.08.2019 року, що складає 42426, 25 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог судом також враховано наступне.
Так, відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Разом з цим, в контексті покликань відповідача, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року в справі № 6-2951цс15. Так Верховний Суд України зазначив, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) індивідуальний споживач зобов'язаний:
1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом;
2) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини;
3) забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу;
4) власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку;
5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;
6) дотримуватися правил безпеки, зокрема пожежної та газової, санітарних норм;
7) допускати у своє житло (інший об'єкт нерухомого майна) управителя, виконавців комунальних послуг або їхніх представників у порядку, визначеному законом і договорами про надання відповідних житлово-комунальних послуг, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних та профілактичних оглядів і перевірки показань приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги у квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку;
8) дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об'єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг;
9) забезпечити своєчасну підготовку об'єктів, що перебувають у його власності, до експлуатації в осінньо-зимовий період;
10) у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг;
11) інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором;
12) надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.
Суд враховує, що основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України «Про теплопостачання».
Як передбачає ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Натомість п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
При цьому, згідно п. 8 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач зобов'язаний дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об'єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг.
Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 (по тексту - Правила №630), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
На момент виникнення спірних правовідносин процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (по тексту - ЦО і ГВП) житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП регулював Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджений Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22.11.2005 року №4.
Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, що засвідчувала б факт відключення квартири відповідача від мережі централізованого теплопостачання в установленому порядку та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла.
Як вважає суд, самовільне відключення відповідача від системи централізованого опалення без дотримання порядку відключення квартири від мереж централізованого опалення, в розумінні норм закону, що регулюють спірні правовідносини, не свідчить про ненадання йому послуг з постачання тепла та відсутність обов'язку щодо їх оплати.
Заяви ОСОБА_1 про відмову від отримання послуг із централізованого опалення у належній йому квартирі не спростовують обставин, що зазначені вище.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири ОСОБА_1 свідчить про виконання послуг позивачем, а відтак оскільки останній виконав свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення, то відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги.
У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 19.08.2019 року в справі №226/1437/16-ц.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як визначає ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, частина шоста вказаної статті чітко регламентує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів, що вказували б на ту обставину, що поданий позивачем розрахунок суми заборгованості не відповідає тарифам, встановленими рішеннями виконавчого комітету Ізяславської міської ради Ізяславського району Хмельницької області по послугах з постачання теплової енергії за період з 01.09.2016 року по 01.08.2019 року.
Суд в частині покликань представника відповідача на ч. 13 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», згідно якої визначено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії вказує, що останнім у системному зв'язку не враховано також норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Так, згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У відповідності до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
При цьому, п. 38 постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 в редакції від 13.09.2018 року, визначено, що одноставкові тарифи на теплову енергію, що реалізується споживачам, є сумою тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
У разі коли ліцензіат здійснює одночасно виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тариф на теплову енергію для відповідної територіальної громади, на території якої ліцензіат провадить (має намір провадити) ліцензовану діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, повинен дорівнювати відношенню суми загальних річних планованих витрат, що включаються до повної собівартості, та загального річного планованого прибутку від ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії у відповідній територіальній громаді, до річного планованого обсягу реалізації теплової енергії споживачам такої територіальної громади.
З урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин та оцінки наданих сторонами доказів, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю.
Крім того, зважаючи, що відповідач в силу приписів п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, так як є особою з інвалідністю II групи, суд в порядку ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України вбачає підстави, щоб компенсувати комунальному підприємству «Ізяславтепломережа» за рахунок держави сплачений ним судовий збір згідно платіжного доручення №378 від 13.08.2019 року в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання якого по АДРЕСА_1 ) на користь комунального підприємства «Ізяславтепломережа» (Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Шевченка, 10а, код ЄДРПОУ - 14152587, р/р НОМЕР_3 , філія облуправління ВАТ Ощадбанк, МФО 315784) заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в загальному розмірі 42426 (сорок дві тисячі чотириста двадцять шість) гривень 25 копійок.
Компенсувати комунальному підприємству «Ізяславтепломережа» (Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Шевченка, 10а, код ЄДРПОУ 14152587, р/р НОМЕР_3 , філія облуправління ВАТ Ощадбанк, МФО 315784) за рахунок держави сплачений судовий збір згідно платіжного доручення №378 від 13.08.2019 року в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 30.03.2020 року.
Суддя О. В. Король