Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 березня 2020 р. Справа№200/14845/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е.,
від представників сторін:
позивач не з'явився;
відповідач -1 не з'явився;
відповідач -2 не з'явився;
третя особа не з'явився.
розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до
відповідача 1 - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 39/3, код ЄДРПОУ 34898944)
відповідача 2 - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445)
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Святогірської міської ради (84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. В.Сосюри, 8, код ЄДРПОУ 04053001)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
27 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 39/3 код ЄДРПОУ 34898944), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Святогірської міської ради (84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. В.Сосюри, 8, код ЄДРПОУ 04053001), в якій позивач, з урахуванням уточнень, просить:
- визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області зареєструвати приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_1 та видати реєстраційне посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності по Слов'янському міському нотаріальному округу Донецької області за адресою 84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, буд. 23-а, приміщення № 2.
Ухвалою суду від 28 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі та підготовче провадження призначено на 17 січня 2020 року, яке відкладено на 12 лютого 2020 року.
За наслідками розгляду справи, ухвалою суду від 12 лютого 2020 року підготовче провадження закрито та розгляд справи по суті призначено на 12 березня 2020 року.
12 березня 2020 року залучено до участі у справі другого відповідача - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) та відкладено розгляд справи на 30 березня 2020 року.
Представники сторін до судового засідання не з'явились.
Позивачем до суду надано клопотання про розгляд справи без його участі.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17 грудня 2019р. він звернувся до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з заявою про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності по Слов'янському міському нотаріальному округу за адресою: 84130. Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ. вулиця Івана Мазепи, буд. 23-а. приміщення №2. До заяви додані відповідні документи, передбачені статтею 24 Закону України «Про нотаріат».
24 грудня 2019р. відповідач-1 відмовив у реєстрації приватної нотаріальної діяльності та видачі реєстраційного посвідчення, посилаючись на статтю 10 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалась протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, до надання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Вимоги щодо складання нового кваліфікаційного іспиту та відмову у реєстрації приватної нотаріальної діяльності на зазначених відповідачем підставах, вважає такими, що не відповідають нормам закону та порушують конституційні права. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач-1 - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області до судового засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання належним чином. До суду надіслав відзив в якому заперечував проти позову, наполягав на відсутності підстав його задоволення, з огляду на відповідність дій і рішень відповідача вимогам чинного законодавства.
Враховуючи, що відповідно до статті 10 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалася протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату до надання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Також зазначає, що з доданого до заяви свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю не можливо встановити інформацію про реєстрацію нотаріальної діяльності у період з 11 червня 2003 року. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач-2 - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) до судового засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання належним чином.
Суду наданий відзив, в якому проти позовних вимог заперечує з аналогічних підстав, викладених у відзиві відповідача-1 та просить відмовити у задоволенні позову.
Окрім цього, представником відповідача-2 було подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з введенням надзвичайного стану.
Суд, розглянувши вказане клопотання про відкладення розгляду справи зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цім Кодексом строку з таких підстав:
- неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (п.1).
Про що суд зазначає, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання.
- якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення (п.5).
Суд зазначає, що відповідачами надані суду відзиви, з яких вбачається їх позиція по суті спору.
Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно частини 9 вказаної статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява № 8273/78, § 25, "Varela Assalino contre le Portugal" (заява № 64336/01)).
Європейський суд з прав людини вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. Крім того, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив:
ОСОБА_1 , 11 червня 2003 ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №4759 (а.с. 11). При цьому у зазначеному свідоцтві вказано, що це свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , позивач з 06 листопада 2002 року по 12 травня 2003 року зараховано стажистом нотаріуса; з 24 листопада 2003 року по 21 грудня 2012 року Головним управлінням юстиції у Донецькій області зареєстровано приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Лобас А.В. (а.с. 14-15).
21 грудня 2012 року приватну нотаріальну діяльність по Донецькому нотаріальному округу припинено відповідно до наказу начальника Головного управління юстиції у Донецькій області № 819/2.
17 грудня 2019 року позивач подав заяву до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності по Слов'янському нотаріальному округу (а.с. 9).
24 грудня 2019 року за № 4-15-654, позивач отримав лист Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про відмову у реєстрації приватної нотаріальної діяльністю (а.с. 10).
Крім того, в листі зазначено, що статтею 10 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалася протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Таким чином, позивачу запропоновано до реєстрації приватної нотаріальної діяльності підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Відповідно до положень частини першої статті 24 Закону України «Про нотаріат» реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі на підставі заяви особи, яка має свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, та акта про сертифікацію про відповідність робочого місця (контори) приватного нотаріуса встановленим цим Законом умовам. У заяві зазначається назва нотаріального округу, в якому особа буде займатися нотаріальною діяльністю.
Як визначає частина п'ята статті 24 Закону України «Про нотаріат», реєстраційне посвідчення видається Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі у семиденний строк після подання заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності допускається у разі, якщо подані документи не відповідають установленим вимогам, а також з підстав, передбачених пунктом 81 частини першої статті 30 цього Закону. Про видачу реєстраційного посвідчення Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі повідомляють органи доходів і зборів за місцем постійного проживання приватного нотаріуса.
Відповідно до частини сьомої статті 24 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус зобов'язаний розпочати нотаріальну діяльність протягом 30 робочих днів після видачі реєстраційного посвідчення.
З наведених норм Закону слідує, що особа, яка отримала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, має право вчиняти нотаріальні дії, у тому числі, обравши напрям приватної нотаріальної діяльність, у свою чергу, підставою для початку здійснення нотаріальної діяльності приватним нотаріусом є відповідна реєстрація та отримання реєстраційного посвідчення.
Матеріали справи підтверджують, що позивач отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №4759 від 11.06.2003р., видане повторно 29 липня 2019 року Міністерством юстиції України.
Не є спірними ті обставини, що 24 листопада 2003 року Головним управлінням юстиції у Донецькій області зареєстровано приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Лобас А.В. та 21 грудня 2012 року приватну нотаріальну діяльність по Донецькому нотаріальному округу припинено відповідно до наказу начальника Головного управління юстиції у Донецькій області № 819/2.
Отже, позивач протягом 2003-2012 років (9 років) здійснював приватну нотаріальну діяльність.
Згідно з частиною восьмою статті 10 Закону України «Про нотаріат» визначено, що особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалася протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
У наведеній редакції частина восьма статті 10 Закону України «Про нотаріат» викладена відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 січня 2012 року.
Разом з тим, як встановлено вище, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю видане позивачу у червні 2003 року, а вперше приватна нотаріальна діяльність зареєстрована 24 листопада 2003 року, відповідно, норми частини восьмої статті 10 Закону України «Про нотаріат» за принципом дії закону у часі не можуть бути поширені на відносини, що виникли до її прийняття.
Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року №1-99/рп, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №4759 позивач отримав 11 червня 2003 року, приватну нотаріальну діяльність зареєстрував 21 листопада 2003 року, таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не був пропущений строк реєстрації нотаріальної діяльності.
Суд також зазначає, що відповідно до акту про проведення сертифікації приміщення позивача від 16 грудня 2019 року будь-яких порушень не встановлено, зазначено про відповідність приміщення вимогам Закону України «Про нотаріат» (а.с. 12).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши норми законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в частині вимог про визнання незаконними дій Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови у реєстрації приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 у зв'язку з необхідністю складання нового кваліфікаційного іспиту.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зареєструвати приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_1 та видати реєстраційне посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності по Слов'янському міському нотаріальному округу Донецької області за адресою 84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, буд. 23-а, приміщення № 2, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі “East/West Alliance Limited проти України” (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).
В той же час, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Разом з тим, судом установлено та є загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 “Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції” Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944) ліквідовано як юридичну особу публічного права територіального органа Міністерства юстиції.
Утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Зазначеною постановою визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції. Міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 затверджено Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України.
За таких обставин та в контексті розгляду даної справи, повноваження щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності є дискреційними повноваженнями відповідача-2 - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права слугуватиме зобов'язання відповідача-2 розглянути заяву позивача від 17.12.2019р., з урахуванням висновків у даному судовому рішенні.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абз. 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог статті 245 КАС України, а також висновків суду у даній справі, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом:
Визнання протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності.
Зобов'язання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445) розглянути заяву ОСОБА_1 , яка була подана 17 грудня 2019 року до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 та видачі реєстраційного посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності по Слов'янському міському нотаріальному округу Донецької області за адресою 84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, буд. 23-а, приміщення № 2 з урахуванням висновків суду.
З врахуванням викладено, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 122, 132, 139, 143, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229, 230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 39/3 код ЄДРПОУ 34898944), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Святогірської міської ради (84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. В.Сосюри, 8, код ЄДРПОУ 04053001) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності.
Зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445) розглянути заяву ОСОБА_1 , яка була подана 17 грудня 2019 року до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 та видачі реєстраційного посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності по Слов'янському міському нотаріальному округу Донецької області за адресою 84130, Донецька область, м. Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, буд. 23-а, приміщення № 2 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, код ЄДРПОУ 43315445).
Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 30 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова