м. Вінниця
30 березня 2020 р. Справа № 120/268/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 за №Ф-8169-17 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26 грн.
Ухвалою від 29.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) в порядку статті 262 КАС України. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
14.02.2020 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечував проти позову в повному обсязі. Зазначає, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Станом на 14.01.2020 позивач значиться в податковому обліку, як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, в стані "припинено", але з обліку не знято. Відповідно до пп. 6 п. 11.18 розділу ХІ Порядку №1588 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Вказує, що така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання фізичної особи -підприємця, з основним видом діяльності - діяльність спортивних клубів ( КВЕД 74.87.0) та 15.09.2006 взятий на податковий облік у відповідача, що підтверджується витягом ї ЄДР від 22.01.2020 за №1006226177 та даними інформаційної бази даних АІС "Податковий блок".
14.01.2020 до ЄДР внесено запис 21740060003018542 про припинення підприємницької діяльності позивача.
За даними облікової картки платника податків позивача станом на 31.12.2019 за ним обраховується заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 26539,26 грн., яка складається з нарахованої суми єдиного внеску: 8448 грн. - 2017 рік, за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн.
На підставі зазначених відомостей податковим органом сформовано та направлено на адресу позивача вимогу від 16.01.2020 за № Ф-8169-17 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України " Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як підтверджується матеріалами справи позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі 14.09.2006 та взятий на облік в податковому органі 15.09.2006, а отже, в силу положень п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464- VI є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що позивач у період з серпня 2016 по червень 2017 (включно) працював в ТОВ "Агро-Трак Сервіс" та за нього сплачувався ЄСВ, що підтверджується копією ОК-5 , копія якої міститься у матеріалах справи, однак за цей період йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд робить висновок, що якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20.01.2020 за №Ф-8169-17 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21000, ЄДРПОУ 43142454).
Повний текст судового рішення складено 30.03.2020
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна