61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
12.03.2020 Справа № 905/1830/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі судового засідання Новікової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єкт" до Акціонерного товариства "К.Енерго" про стягнення заборгованості в сумі 205 381,00 грн.,-
За участю представників сторін:
від позивача: Циганенко О.П. (за довіреністю);
від відповідача: не з'явився ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єкт" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" про стягнення заборгованості в сумі 205 381,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо повернення попередньої оплати послуг в розмірі 150 063,70 грн., за договорами на постачання теплової енергії: № 1010119-04 від 16.11.2015; № 1541967-0201 від 29.01.2016; № 530549-02 від 17.11.2016; № 240421-05 від 04.05.2016; № 8373103-05 від 27.10.2016; № 721027-02 від 16.11.2016; № 820056-02 від 16.11.2016; № 690060-01 від 31.10.2016; № 620578-01 від 31.10.2016; № 510070-02 від 31.10.2016; № 540044-03 від 15.01.2016; № 540435-01 від 15.01.2016; № 1630526-01 від 31.10.2016; № 910084-02 від 16.11.2016; № 620523-07 від 31.10.2016; № 520170-03 від 01.10.2015; №540576-03 від 15.01.2016; № 311596-0101 від 28.12.2016; № 620577-0101 від 28.05.2017 після їх припинення, що стало підставою для нарахування пені та інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.10.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1830/19. Підготовче судове засідання призначено на 18.11.2019.
18.11.2019 до господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.11.2019 оголошено перерву до 04.12.2019.
25.11.2019 до господарського суду Донецької області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що умови договору не передбачають зобов'язань відповідача зі сплати пені, оскільки умовами спірних договорів не передбачено її нарахування. В подальшому, від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній визнав позовні вимоги в розмірі 150 063,70 грн. основного боргу, 3% річних в загальному розмірі 851,05 грн. та інфляційні втрати в загальному розмірі 597,10 грн.
03.12.2019 до господарського суду Донецької області від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.
03.12.2019 від представника відповідача надійшло клопотання в якому останній просив суд передати матеріали справи №905/1830/19 до господарського суду Донецької області для подальшого розгляду в межах справи про банкрутство №905/1965/19.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.12.2019 відкладено підготовче засідання на 24.12.2019.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.12.2019 матеріали справи №905/1830/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єкт" до акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" про стягнення заборгованості в сумі 205 381,00 грн., надіслано господарському суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1965/19 про банкрутство акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО", для розгляду спору в межах цієї справи.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області від 24.12.2019 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відкриттям суддею Зекуновим Е.В. провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства "К.Енерго", враховуючи ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.12.2019, справа №905/1830/19 передана для розгляду судді Зекунову Е.В.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.01.2020 прийнято до провадження справу № 905/1830/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче судове засідання призначено на 28.01.2020 року.
28.01.2020 до господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.01.2020 підготовче засідання відкладено на 26.02.2020 року. Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.02.2020 закрито підготовче провадження у справі № 905/1830/19 та призначено розгляд справи по суті на 12.03.2020 року.
Представник позивача в судове засідання 12.03.2020 з'явився, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання 12.03.2020 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку ст.ст.80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Згідно ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Об'єкт» (далі - абонент) та публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО», нині - акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" (далі - енергопостачальна організація) було укладено наступні договори на постачання теплової енергії: № 1010119-04 від 16.11.2015, № 1541967-0201 від 29.01.2016, № 530549-02 від 17.11.2016, № 240421-05 від 04.05.2016, № 8373103-05 від 27.10.2016, № 721027-02 від 16.11.2016, № 820056-02 від 16.11.2016, № 690060-01 від 31.10.2016, № 620578-01 від 31.10.2016, № 510070-02 від 31.10.2016, № 540044-03 від 15.01.2016, № 540435-01 від 15.01.2016, № 1630526-01 від 31.10.2016, № 910084-02 від 16.11.2016, № 620523-07 від 31.10.2016, № 520170-03 від 01.10.2015, № 540576-03 від 15.01.2016, № 311596-0101 від 28.12.2016, № 620577-0101 від 28.05.2017 (далі-договори), відповідно до п. 1.1. предметом їх є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором.
Згідно п. 2.2.1. договорів енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.3.1. договорів абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Абонент зобов'язується додержуватися умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбачені в додатку № 7 до договору (п. 2.3.3. договорів).
Відповідно до п.2 Порядку розрахунків за теплову енергію (додаток №4 до договорів) абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або ж оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії спожитої теплової енергії.
Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в центрі обслуговування клієнтів ПАТ «Київенерго» за адресою: вул.Волоська, буд.42, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт (п. 5 додаток №4 до договорів).
Пунктами 8.1. договорів визначено строк дії договорів.
Вищезазначені договори підписані представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
На підтвердження виконання зобов'язань за вищезазначеними договорами позивачем було надано рахунки-фактури на оплату, а саме:
- за договором № 620577-0101 від 28.05.2017: № 620577-0101/2018-3 від 11.04.2018 за квітень 2018 на суму 1351,41 грн., № 620577-0101/2018-2 від 07.03.2018 на суму 1828,56 грн.;
- за договором № 8373103-05 від 27.10.2016: № 8373103-05/2018-2 від 06.03.2018 на суму 4219,46 грн., № 8373103-05/2018-3 від 11.04.2018 на суму 5761,41 грн.;
- за договором № 520170-03 від 06.03.2018: № 520170-03/2018-2 на суму 14 912,53 грн.;
- за договором № 620523-07 від 31.10.2016: № 620523-07/2018-2 на суму 277,67 грн.
Також позивачем на підтвердження здійснення оплати за вищезазначеними договорами протягом квітня-травня 2018 на загальну суму 34 179,29 грн. було надано платіжні доручення № 555045 від 03.04.2018, № 555046 від 03.04.2018, № 555068 від 03.04.2018, № 555059 від 03.04.2018, № 881956 від 24.05.2018, № 881952 від 24.05.2018.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2018 між публічним акціонерним товариством «КИЇВЕНЕРГО» та товариством з обмеженою відповідальністю «Об'єкт» було підписано акти звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого наявна переплата позивача перед відповідачем на загальну суму 115 884,41 грн., а саме: за договором № 1010119-04 від 16.11.2015 в сумі 9988,77 грн., за договором № 1541967-0201 від 29.01.2016 в сумі 14 383,10 грн., за договором № 311596-0101 від 28.12.2016 в сумі 2201,22 грн., за договором № 530549-02 від 17.11.2016 в сумі 15 228,37 грн., за договором № 7211027-02 від 16.11.2016 в сумі 10 480,82 грн., за договором № 820056-02 від 16.11.2016 в сумі 3498,02 грн., за договором № 540576-03 від 15.01.2016 в сумі 6226,45 грн., за договором № 540044-03 від 15.01.2016 в сумі 4299,59 грн., за договором № 690060-01 від 31.10.2016 в сумі 5819,66 грн., за договором № 540435-01 від 15.01.2016 в сумі 9229,16 грн., № 510070-02 від 31.10.2016 в сумі 10 379,17 грн., за договором № 910084-02 від 16.11.2016 в сумі 7370,41 грн., за договором № 520170-03 від 01.10.2015 в сумі 9810,77 грн., за договором № 8373103-05 від 27.10.2016 в сумі 4483,59 грн., за договором № 620577-0101 від 28.05.2017 в сумі 588,72 грн., № 1630526-01 від 31.10.2016 в сумі 12094,74 грн., за договором № 620523-07 від 31.10.2016 в сумі 1401,01 грн., за договором № 620578-01 від 31.10.2016 в сумі 6227,05 грн., за договором № 240421-05 від 04.05.2016 на суму 11939,95 грн.
Вказані акти звірки підписані сторонами без будь-яких зауважень або заперечень, відповідачем, відомості, зазначені у актах не заперечуються та не спростовані.
Як зазначає позивач, він звертався до відповідача з претензією № 38 від 08.07.2019, в якій просив повернути суми попередньої оплати за договорами на постачання теплової енергії: № 1010119-04 від 16.11.2015, № 1541967-0201 від 29.01.2016, № 530549-02 від 17.11.2016, № 240421-05 від 04.05.2016, № 8373103-05 від 27.10.2016, № 721027-02 від 16.11.2016, № 820056-02 від 16.11.2016, № 690060-01 від 31.10.2016, № 620578-01 від 31.10.2016, № 510070-02 від 31.10.2016, № 540044-03 від 15.01.2016, № 540435-01 від 15.01.2016, № 1630526-01 від 31.10.2016, № 910084-02 від 16.11.2016, № 620523-07 від 31.10.2016, № 520170-03 від 01.10.2015, № 540576-03 від 15.01.2016, № 311596-0101 від 28.12.2016, № 620577-0101 від 28.05.2017 в сумі 150 063,70 грн.
Разом із тим, дана претензія залишена відповідачем без відповіді, у зв'язку з чим звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Внаслідок укладення договорів на постачання теплової енергії: № 1010119-04 від 16.11.2015; № 1541967-0201 від 29.01.2016; № 530549-02 від 17.11.2016; № 240421-05 від 04.05.2016; № 8373103-05 від 27.10.2016; № 721027-02 від 16.11.2016; № 820056-02 від 16.11.2016; № 690060-01 від 31.10.2016; № 620578-01 від 31.10.2016; № 510070-02 від 31.10.2016; № 540044-03 від 15.01.2016; № 540435-01 від 15.01.2016; № 1630526-01 від 31.10.2016; № 910084-02 від 16.11.2016; № 620523-07 від 31.10.2016; № 520170-03 від 01.10.2015; №540576-03 від 15.01.2016; № 311596-0101 від 28.12.2016; № 620577-0101 від 28.05.2017 в силу положень п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України у сторін виникли цивільні права та обов'язки.
За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Дослідивши зміст укладених договорів на постачання теплової енергії: № 1010119-04 від 16.11.2015; № 1541967-0201 від 29.01.2016; № 530549-02 від 17.11.2016; № 240421-05 від 04.05.2016; № 8373103-05 від 27.10.2016; № 721027-02 від 16.11.2016; № 820056-02 від 16.11.2016; № 690060-01 від 31.10.2016; № 620578-01 від 31.10.2016; № 510070-02 від 31.10.2016; № 540044-03 від 15.01.2016; № 540435-01 від 15.01.2016; № 1630526-01 від 31.10.2016; № 910084-02 від 16.11.2016; № 620523-07 від 31.10.2016; № 520170-03 від 01.10.2015; №540576-03 від 15.01.2016; № 311596-0101 від 28.12.2016; № 620577-0101 від 28.05.2017, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Суд встановив, що 2018 році внаслідок прийняття Київською міською радою ряду розпорядчих актів акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" припинила постачання теплової енергії у м. Києві.
Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуте з володіння та користування публічного акціонерного товариства "Київенерго" після припинення Угоди. Цим же розпорядженням комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" зобов'язано забезпечити здійснення усіх необхідних заходів, пов'язаних з прийманням-передачею майна.
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591, комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018 №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - Угода), щодо:
- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод "Енергія"), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", до 31 липня 2018 року включно;
- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно.
З 01.05.2018 котельні, теплові мережі та пункти, лічильники та інше допоміжне майно перейшло в експлуатацію до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради № 591 від 10.04.2018, ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, отримало КП "Київтеплоенерго".
У зв'язку з наведеним. з 01.05.2018 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.
Отже, оскільки з 30.04.2018 Акціонерне товариство "Київенерго" позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і у останнього була відсутня можливість у подальшому надавати зазначені послуги, то фактично починаючи з 01.05.2018, теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.
Вказані обставини визнаються обома сторонами та в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
Сума невиконаного зобов'язання також підтверджена відповідачем у актах звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.03.2018 (т. 1, а.с. 202-218).
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом".
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1389/18.
Оскільки акти звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.03.2018 підписано та скріплено печатками сторін, вказане свідчить про визнання відповідачем суми передоплати в розмірі 150 063,70 грн., яка визнана відповідачем.
Ці обставини (факт внесення позивачем грошових коштів) відповідачем не заперечуються, натомість заперечення останнього зводяться до того, що позивачем не доведено, що сплата цих коштів на умовах передоплати була здійснена позивачем у якості виконання своїх зобов'язань за договором.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно абз.2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до частин другої і третьої статті 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.
Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Закон не визначає поняття "неможливість виконання зобов'язання". Під цим слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов'язанням дії, спрямовані на його виконання. Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. За "випадковою неможливістю" виконання зобов'язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. Вже здійснене виконання у взаємному зобов'язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.
За "винною неможливістю" виконання зобов'язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов'язок виконання трансформується в обов'язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку тощо. Неможливість виконання може поширюватися на все зобов'язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. За постійної неможливості виконання зобов'язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. Неможливість виконання зумовлена певними об'єктивними обставинами, через які боржник не може здійснити виконання. Але у всіх випадках неможливість виконання зобов'язання може бути підставою його припинення.
Як вбачається, відповідач був обізнаний з рішеннями Київської міської ради про строк дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 до 26.04.2018, її припинення з 27.04.2018, наявності права користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", до 30 квітня 2018 року включно та неможливість виконання своїх обов'язків перед позивачем з цього строку, а тому, діючи добросовісно, повинен був повідомити позивача про неможливість виконання свого зобов'язання за договором та повернути зайво отримані від позивача кошти в сумі 150 063,70 грн.
Вказане свідчить провинну неможливість виконання відповідачем свого зобов'язання за укладеним договором, що має наслідком трансформацію зобов'язання відповідача за вказаним договором, а саме припинення зобов'язання з поставки теплової енергії та виникнення зобов'язання з повернення виконаного позивачем зобов'язанням зі сплати коштів в сумі 150 063,70 грн.
За приписами частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
За змістом ч.1 ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Таким чином, суд вважає необхідним зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний суд у своїй постанові від 06.03.2018 року по справі № 910/13814/17.
Оскільки між сторонами у справі було укладено договори, на підставі яких позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов'язання за даними договорами припинилось у зв'язку з неможливістю їх виконання, в тому числі зобов'язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі, суд доходить висновку, що у зв'язку з припиненням зобов'язання за такими договорами, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.
З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст.1212 Цивільного Кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 150 063,70 грн.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 150 063,70 грн., які набули ознак таких, що перевищують суму грошових коштів за отримані послуги за договором (переплата), підлягає задоволенню, враховуючи те, що сплата даних коштів є виконанням позивачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором, надавати послуги за яким відповідача позбавлено права з 01.05.2018, відтак підстава, на якій вказані кошти були набуті відповідачем згодом відпала, як наслідок вказана сума підлягає поверненню позивачеві.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 36 952,68 грн. за загальний період з 01.05.2018 по 23.09.2019.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.
При цьому, Законом передбачена обов'язкова письмова форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань (ч. 1 ст.547 ЦК України), наслідком недодержання якої є нікчемність правочину (ч. 2 ст. 547 ЦК України).
У вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено.
Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у розмірі, встановленому договором.
Оскільки, сторонами у спірних Договорах та додаткових угодах до них не було передбачено відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків оплати, суд вважає, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не підлягають застосуванню, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення нарахованої позивачем пені у розмірі 36 952,68 грн. за період з 01.05.2018 по 23.09.2019.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 01.05.2018 по 23.09.2019 нараховано 3 % річних в сумі 6302,68 грн. та інфляцію в сумі 12 062,27 грн.
Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В силу приписів статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).
Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.
Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно невірним з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, позивач звернулося до відповідача з претензією №38 від 08.07.2019 про повернення грошових коштів у розмірі 150 063,70 грн. як переплати протягом 7 днів з моменту отримання вимоги. Дана вимога була отримана відповідачем 12.07.2019, про що свідчить витяг з сайту Укрпошта, отже прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у даному випадку рахується з 20.07.2019, а не з 01.05.2018, яке вважає позивач. Відтак, згідно здійсненого судом розрахунку сума 3%, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 814,04 грн. за період з 20.07.2019 по 23.09.2019.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 01.05.2018 по 23.09.2019 в розмірі 12 062,27 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат позовних вимог, останній є арифметично та методологічно невірним, оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у даному випадку рахується з 20.07.2019. Відтак, інфляційні втрати повинні нараховуватися з наступного місяця, тобто з серпня 2019. Згідно здійсненого судом власного перерахунку інфляційні втрати за серпень 2019 складають - 450,19 грн., тобто мала місце дефляція. З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 12 062,27 грн.
Щодо заявлених позивачем до стягнення 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Позивачем до заяви про стягнення витрет на правничу допомогу додано договір про надання правничої допомоги від 06.11.2019 (далі - договір), укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Об'єкт» (далі - клієнт) та адвокатським бюро «Олексія Циганенко» (далі - адвокатське бюро), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу з захисту прав та інтересів клієнта у справі за позовом клієнта до АТ «К.Енерго».
Згідно п. 4.1. договору сторони домовились що вартість та обсяг правничої допомоги, а також порядок оплати за цим договором сторони визначають згідно актів про надання послуг.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 (п. 7.1. договору).
Відповідно до акту про надання правничої допомоги від 21.11.2019 адвокатським бюро надано клієнту наступні послуги, що пов'язані з веденням справи № 905/1830/19 в суді:
- представництво інтересів клієнта в господарському суді Донецької області у справі № 905/1830/19 про стягнення з АТ «К.Енерго» 205 381 грн. 33 коп. - 2300,00 грн. без ПДВ;
- аналіз відзиву АТ «К.Енерго» - 700,00 грн. безе ПДВ;
- підготовлено відповідь на відзив - 1000 грн. без ПДВ.
Судом встановлено, що адвокат Циганенко О.П. брав участь у судових засіданнях 18.11.2019, 04.12.2019, 26.02.2020 та 12.03.2020, що відображено у відповідних протоколах судових засідань.
Як вбачається із матеріалів справи, адвокатським бюро було підготовлено та надано до суду наступні документи: відповідь на відзив б/н від 20.11.2019.
Тобто, заявником доведено факт виконання адвокатським об'єднанням послуг правничої допомоги, передбачених договором про надання правничої допомоги від 06.11.2019.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, з огляду на зміст пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Таким чином, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним, тобто не повинен бути явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За приписами ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.
Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 по справі № 915/237/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За висновком суду, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді. Крім того, матеріали справи не містять будь-яких документів, які вказували б на значний обсяг витраченого адвокатом часу зі здійснення означених дій чи б іншим чином обґрунтовували таку їх вартість.
За наявності заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням встановлених обставин, за висновками суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн. не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді (участь у 4 судових засіданнях та підготовка відповіді на відзив б/н від 22.11.2019).
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд, з огляду на приписи п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає у повній мірі критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 2938,49 грн.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач та відповідач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єкт" до Акціонерного товариства "К.Енерго" про стягнення заборгованості в сумі 205 381,00 грн.- задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "К.Енерго" (85612, Донецька область, Мар'їнський район, м.Курахове, вул.Енергетиків, буд.34, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єкт" (03127, м.Київ, проспект 40-річчя жовтня, будинок 102/1, код ЄДРПОУ 31627442) надмірно сплачених коштів у розмірі 150063,70 грн, 3% річних у розмірі 814,04 грн, судовий збір у розмірі 2263,16 грн. та та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2938,49 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 12 березня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2020 року.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.
Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Е.В. Зекунов