25 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2300/19 пров. № А/857/2324/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (головуючого судді Хрущ В.Л. ухвалене у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль о 16 год. 24 хв. повний текст рішення складено 23.12.2019) у справі №500/2300/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0264438-5206-1906 від 05.05.2019,-
ФОП ОСОБА_1 08.10.2019 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0264438-5206-1906 від 05.05.2019.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим та розгляд справи проводити за відсутності позивача та його представника.
А тому апеляційний суд вважає, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу, - ОСОБА_1 , на праві власності належать нежитлові будівлі, а саме: виробничі, офісні та складські приміщення з мансардою, А, загальною площею 1863 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.04.2011 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 24.07.2019.
Згідно інформаційної довідки ФОП ОСОБА_1 , видами його діяльності зазначено: - Код КВЕД 43.33 Покриття підлоги і облицювання стін (основний); - Код КВЕД 93.12 Діяльність спортивних клубів; - Код КВЕД 93.13 Діяльність фітнес - центрів; - Код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; - Код КВЕД 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; - Код КВЕД 68.20 Надавання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
05.05.2019 Головним управлінням ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення рішення №0264438-5206-1906, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік в розмірі 69359,49 грн.
Позивач, не погоджуючись із даним податковим повідомленням-рішенням, подав до Державної податкової служби України скаргу від 23.07.2019, в якій просив скасувати податкове повідомлення рішення №0264438-5206-1906 від 05.05.2019.
25.09.2019, за наслідками розгляду даної скарги, Державною податковою службою України прийнято рішення №3070/6/99-00-08-05-4, яким податкове повідомлення-рішення №0264438-5206-1906 від 05.05.2019 - залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.
Позивач, вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними виходячи з наступного.
Згідно із статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
У відповідності до підпунктів 8.1, 8.3 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно із підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, який в силу статті 265 ПК України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених вказаним Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному вказаним Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 вказаного Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII вказаного Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Законом України з 01.01.2015 набрали чинності зміни до Податкового кодексу України, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІІ.
Даним Законом №71-VIII, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 ПК України, яка визначає порядок та умови сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статі 266 ПК України встановлює, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України - базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. А згідно підпункту 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 ПК України - база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом па підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Нормами ПК України, встановлені пільги зі сплати вищезазначеного податку, зокрема підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Отже, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
В підтвердження своїх доводів про те, що належне йому на праві власності нерухоме майно є будівлями промисловості є свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01.04.2011 року у власності ФОП ОСОБА_1 перебувають виробничі, офісні та складські приміщення з мансардою, А, загальною площею 1863 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 24.07.2019.
Згідно інформаційної довідки ФОП ОСОБА_1 , видами його діяльності зазначено: - Код КВЕД 43.33 Покриття підлоги і облицювання стін (основний); - Код КВЕД 93.12 Діяльність спортивних клубів; - Код КВЕД 93.13 Діяльність фітнес - центрів; - Код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; - Код КВЕД 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; - Код КВЕД 68.20 Надавання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», Б «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Е «Будівництво».
Таким чином, суд приходить до висновку, що подані позивачем до суду матеріали підтверджують, що належний на праві власності позивачу комплекс будівель, який на думку податкового органу, є об'єктом оподаткування, - використовується позивачем, як суб'єктом господарювання в процесі здійснення ним промислової діяльності (промисловості) за одним із видів його діяльності (Код КВЕД 43.33 Покриття підлоги і облицювання стін (основний)).
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Судом не встановлено, а апелянтом не надано, жодних доказів того, що об'єкти нерухомості належного ФОП ОСОБА_1 майнового комплексу, використовуються позивачем не за призначенням чи в будь-яких інших цілях, окрім вищезазначеної промислової діяльності.
А тому колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України розповсюджується лише на підприємства та не поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, враховуючи таке.
Норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Отже, враховуючи приписи підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення слід скасувати.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року по справі №825/1625/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У пункті 110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 316, 321, 322, 328 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 500/2300/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Повний текст постанови складено 30.03.2020