Справа № 620/2903/19 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко О.Є.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Василенка Я.М.
Шурка О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу м. Чернігова Головного управління Державної міграційної служби України, Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського районного відділу м. Чернігова Головного управління Державної міграційної служби України, Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
- визнати протиправними відмови Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області та Деснянського районного відділу м. Чернігова Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25-річного віку.
- зобов'язати Деснянський районний відділ у місті Чернігові Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв'язку з досягненням 25-річного віку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року позов задоволено частково. Зобов'язано Деснянський районний відділ м. Чернігова Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, виданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 25-річного віку. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивачем було пропущено строк для звернення після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта нової фотокартки.
21 лютого 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області надійшло клопотання розгляд справи за участю представника відповідача.
Щодо заявленого клопотання, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Саме по собі клопотання сторони про розгляд справи за її участю, яка, відповідно до закону, може розглядатися в порядку письмового провадження, не є достатньою підставою для призначення її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 27 серпня 2019 року у справі № 826/7244/18, відповідно до якої, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11 березня 2020 року №211, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року на всій території України установлено карантин та, відповідно до заяви Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11.03.2020 року на офіційному веб-сайті Ради суддів України (http://rsu.gov.ua), розміщено звернення до громадян щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін.
Враховуючи вищезазначене та обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
26 лютого 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 червня 2019 року та 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України у Чернігівській області із заявами про вклеювання фотокартки до паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року.
Листами від 01 липня 2019 року та 16 вересня 2019 відповідачем повідомлено, що підпунктом 6 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» передбачено, що якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта. Також, зазначено, що, відповідно до пункту 3 Порядку Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Крім того, повідомлено, що місячний строк звернення для вклеювання фотокартки до паспорта зразка 1994 року сплив.
Не погоджуючись із зазначеними відмовами, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI).
Частиною 1 статті 13 вищевказаного Закону передбачено, що до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 14 Закону №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
В силу ч.ч. 4-5 ст. 14 Закону №5492-VI, документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частинами першою та другою статті 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503-XII).
Згідно п. 1 вищевказаного Положення, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Пунктом 3 Положення №2503-XII передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
В силу пункту 5 Положення №2503-XII, паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Відповідно до п.п. 9-11 Положення №2503-XII, паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Положеннями пунктів 1, 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно пункту 2 Постанови №302, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
В силу абзацу 6 пункту 3 Постанови №302, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до вимог пп. 6 п.6 Порядку №302, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою від 24 червня 2019 року про вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України у зв'язку із досягненням 25-річного віку (а.с 48-51).
Відповідно до листа Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 01 липня 2017 року № UB С-125/6/7401-19/7401.3/6059-19, ОСОБА_1 повідомлено про те, що встановлений законодавством місячний термін надання адміністративної послуги сплив, а тому, вклеювання фотокартки по досягненню 25-річного віку до паспорта позивача є порушенням норм чинного законодавства (а.с. 52-54).
Також, позивача повідомлено про те, що для оформлення паспорта громадянина України у формі картки йому необхідно звернутися до територіального підрозділу ДМС України за зареєстрованим місцем проживання.
Колегія суддів зазначає, що, згідно чинного законодавства, громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов'язаний протягом місяця після досягнення 25-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 виповнилось 25 років - 21 січня 2019 року, тому, він мав звернутися до ГУ ДМС в Чернігівській області з відповідною заявою про вклеювання фотокартки протягом місяця, тобто, в строк до 21 лютого 2019 року. Проте, таку заяву позивач подав лише 24 червня 2019 року.
Так, як зазначалося вище, відповідно до пункту 8 Положення 2503-XII, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак, визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення. Крім того, вказаними нормами не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу тридцятиденного строку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 31 січня 2020 року у справі 200/6627/19-а.
Враховуючи вищезазначене, доводи апелянта про те, що право на отримання адміністративної послуги у вигляді вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки по досягненню 25-річного віку не є абсолютним та може бути обмеженим в разі несвоєчасного звернення, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні із заявою про вклеювання фотокартки не надавав згоди на отримання паспорта громадянина України у формі картки та згоди на обробку персональних даних.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у вищезазначеній постанові від 31 січня 2020 року, також, вказав наступне: «…законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Проте, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено».
Виходячи з вищевказаного, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на необхідність отримання позивачем паспорта громадянина України у формі картки у зв'язку з пропуском строку звернення із заявою про вклеювання нової фотокартки.
Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у позивача дійсного паспортного документу суперечить його інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на охорону здоров'я та соціальний захист, на укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей (доручень) іншим особам для здійснення представництва інтересів тощо.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно частково задоволено позовні вимоги та зобов'язано Деснянський районний відділ м. Чернігова Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області вклеїти в паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, виданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв'язку з досягненням 25-річного віку.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Василенко Я.М.
Шурко О.І.