Справа № 810/3001/18 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Панова Г. В.
Іменем України
30 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни ОСОБА_1 протиправною;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити позивачу статус інваліда війни та видати ОСОБА_1 відповідне посвідчення інваліда війни
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для наданні позивачу статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 09.03.1978 по 21.01.1999 працював на Чорнобильській АЕС, що підтверджується записом у трудовій книжці.
Так, з 09.03.1978 по 12.05.1980 позивач зарахований на посаду старшого інженера-керівника групи КГО до науково - дослідний відділ; з 12.05.1980 по 03.05.1983 - переведений на посаду старшого інженера - керівника радіомайстерню груп НИО; з 03.05.1983 по 01.04.1986 науково-дослідний відділ змінив назву на шостий відділ ядерної безпеки і контролю надійності реакторних установ; з 01.04.1986 по 13.08.1986 - переведений на посаду заступника начальника лабораторії; з 13.08.1986 по 10.05.1986 - переведений начальником цеха радіаційної безпеки; з 10.05.1986 - 27.10.1986 - призначений начальником служби радіаційної безпеки при штабі по ліквідації аварії на ЧАЕС»; з 27.10.1986 по 01.10.1987 - переведений в.о. заступника головного інженера по радіаційній безпеці; 01.10.1987р.- 01.01.1989 - переведений заступником начальника цеха радіаційної безпеки ЦДК, РБ,ООТ; 01.07.1989 по 23.09.1991 - переведений на посаду головного інженера в цех наладки і контролю надійності; з 23.09.991 переведений начальником відділу контролю надійності; 29.11.1991 ліквідований цех наладки і контролю надійності та створений цех наладки і зняття з експлуатації; з 13.09.1993 переведений начальником лабораторії надійності у виробничо-технічний відділ; 21.01.1991 позивача звільнено згідно статті 38 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виходом на пенсію.
У період з 26.04.1986 по 21.01.1999 позивач працював із шкідливими умовами праці, та з особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань, тобто за Списками №1 та №2, затвердженими постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, що підтверджується доданими до позовної заявами довідками підприємства № 5101 від 02.04.2018 та № 30689 від 02.04.2018.
Як вбачається з аварійного маршрутного листа № 1135 від 04.04.2016 ОСОБА_1 був евакуйований 30.04.1986 з цеху ОЯБиКН в м. Прип'ять вул.Спортивна , 5 кв.84 . Брав участь у ліквідації наслідків аварії по місяцям 1986 в якості заступника начальника ЛС иКГО ОЯБиКН Чорнобильської АЕС: травень - 19 днів; червень - 15 днів; липень - 31 день; серпень - 31 день; вересень - 25 днів; жовтень - 25 днів; листопад - 12 днів; грудень - 17 днів.
Відповідно до відомостей довідки № 1573 виданої Чорнобильською АЕС ОСОБА_1 отримав дозу зовнішнього опромінення 151,7 рад;в тому числі доза опромінення за період знаходження в зоні відчуження Чорнобильської АЕС з 26.04.1986 по 30.04.19876 - 10,3 рад; доза опромінення з 01.01.1993 по 31.05.1993 - 0,27 рад.
Згідно із наказом № 264 від 10.05.1986 Управління будівництва ЧАЕС «Про службу радіаційної безпеки» створено об'єднану службу РБ при штабі аварійно-рятувального загону УС ЧАЕС для обслуговування робіт виконуваних за межами охоронної зони ЧАЕС, у склад служби внести від Чорнобильської АЕС - ОСОБА_1
Наказом № 267 від 11.05.1986 «Про заохочення робітників АЕС за виконання особливо важливих робіт» вирішено виплатити грошову винагороду кожному у розмірі 150 руб., в тому числі ОСОБА_1 - заступнику начальника ЛСКГО.
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 , які є безстроковими.
Згідно витягу із Акта огляду МСЕК до довідки серії КИО -І №077667 від 14.01.1999 позивачу з 14.01.1999 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - профзахворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, до довідки серії КИО-І №077667 від 14.01.1999 ступень втрати професійної працездатності позивачу з 14.01.1999 становить 80%, безстроково, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна Рада на засіданні №40 від 26.02.1996, розглянувши клопотання ОСОБА_1 і надану документацію з питання зв'язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.42).
Позивач 10.01.2018 звернувся до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни другої групи та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 13.03.2018 №01/01-15 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що у поданих документах відсутній наказ про залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому відповідач у даному листі вказав, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі первинних документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Ознайомившись з відмовою відповідача, позивач 05.04.2018 подав відповідачу нову заяву із додатковими документами та повторно просив Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити йому статус інваліда війни і видати відповідне посвідчення.
Листом Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради від 26.04.2018 № 20/01-15 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наданих ним документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення згідно статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У даному листі відповідач додатково послався на лист Міністерства соціальної політики України від 27.04.2016 №92/172/172-15 на запит виконкому Славутицької міської ради про те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ, організацій (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причини захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII є наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Варто зазначити, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Так, наявними в матеріалах справи документами, дійсно, підтверджується участь позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, чого роботу на Чорнобильській АЕС, у тому числі у складі об'єднаної служби радіаційної безпеки при штабі аварійно-рятувального загону УС ЧАЕС, та встановлення йому у зв'язку з цим групи інвалідності, що, у свою чергу є підставою для надання пільг та компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.
Однак, надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII відсутні.
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 07 червня 2018 року по справі № 377/797/17, від 10 травня 2018 року по справі № 279/12162/15-а, а також від 20 грудня 2019 року по справі № №315/594/15-а(2-а/315/29/15), від 13 листопада 2019 року по справі №674/364/17 та ін.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Верховний Суд у згаданих рішеннях наголошував на тому, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ.
Колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про залучення безпосередньо позивача чи служб ЧАЕС у яких він працював, до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а відповідні доводи позивача та мотиви суду першої інстанції про це є лише припущеннями, які не ґрунтуються на підтверджених фактах.
З огляду на це, у позивача немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Слід відмітити, що позивач у позовній заяві, окрім іншого, просить зобов'язати відповідача видати йому відповідне посвідчення інваліда війни.
Згідно з п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».
З огляду на те, що позивач не має статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області задовольнити.
Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов