1/759
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 березня 2020 року м. Київ № 640/22464/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Національного агентства з питань запобігання корупції
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - відповідач, НАЗК), адреса: 01103, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 30 серпня 2019 року №2796 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання»;
- зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції з дотриманням положень Закону України «Про запобігання корупції», Регламенту Національного агентства з питань запобігання корупції, Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування вилучити повідомлення з інтернет-ресурсу за посиланням http://nazk.gov.ua/uk/sessoin/ zasidannya-30-serpnya-2019-roku/ під номером 62, де зазначеним є ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідачем проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (виправленої) (надалі - декларація), поданої ОСОБА_1 .
Підставою для проведення перевірки було рішення НАЗК від 19 квітня 2019 року №1100 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».
За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято рішення №2796 від 30 серпня 2019 року, в якому зазначено про наявність порушень з боку позивача, що має негативні наслідки для останнього.
Про наявність вказаного рішення, як вказує позивач, він дізнався 30 серпня 2019 року з опублікованого відповідачем повідомлення прес-релізу, розміщеного в мережі Інтернет, а 09 жовтня 2019 року на сайті НАЗК стало активним для скачування посилання на рішення щодо позивача http://nazk.gov.ua/uk/sessoin/zasidannya-30-serpnya-2019-roku/.
Позивач з вказаним рішенням не погоджується та вважає його таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як вказує позивач, рішення про проведення повної перевірки декларації позивача НАЗК було прийнято 19 квітня 2019 року, тобто, граничний строк її проведення був до 21 червня 2019 року, а у разі продовження строків проведення перевірки - 21 липня 2019 року.
Проте, оскаржуване рішення прийнято 30 серпня 2019 року, тобто, поза межами строку проведення повної перевірки, встановленого законодавством, а тому, за твердженнями позивача, таке рішення не може вважатись правомірним.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що відповідачем 19 квітня 2019 року прийнято рішення №1100 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».
Оскільки ОСОБА_1 станом на 01 вересня 2016 року був народним депутатом України, то подана ним декларація відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» підлягає обов'язковій повній перевірці.
За результатами проведення повних перевірок декларацій позивача відповідачем прийнято рішення від 30 серпня 2019 року №2796 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання».
Більш того, у відзиві на позовну заяву вказано, що під час проведення повної перевірки декларації позивача за 2015 рік (виправленої) відповідачем встановлено факти подання у декларації недостовірних відомостей.
Також, представник відповідач послався й на те, що зважаючи на вкрай великий об'єм інформації та документів отриманих НАЗК під час повної перевірки декларації позивача, складання проекту рішення та його прийняття на засіданні НАЗК, проведення перевірки та прийняття рішення за результатами її проведення здійснювалось протягом розумного строку, а посилання позивача щодо порушення строків її проведення є хибними, оскільки положення законодавства не визначають, що у строк, визначений для перевірки декларації мають бути прийняті рішення про початок її проведення та про затвердження її результатів.
Крім того, представник відповідача послався й на те, що оскаржуване позивачем рішення, як вважає представник відповідача, не порушує прав та інтересів позивача та не породжує для останнього будь-яких негативних наслідків, а, навпаки, створює для позивача можливість подати декларацію за 2015 рік з достовірними відомостями, зважаючи на допущену помилку при її заповнені.
З урахуванням вищевикладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву наголосив на тому, що основною тезою, з якої позивач оскаржує рішення, є його прийняття поза межами встановленого строку, а тому не може вважатись правомірним.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року заяву представника Національного агентства з питань запобігання корупції про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Судом встановлено, вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони у справі, позивач станом на 01 вересня 2016 року має статус народного депутата України VIII скликання, що є загальновідомою обставиною, а тому в силу положень частини 3 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, доказуванню не підлягають.
На виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» позивачем подано декларацію за 2015 рік та в подальшому подано декларацію за 2015 рік (виправлену).
НАЗК прийнято рішення від 19 квітня 2019 року №1100 «Про проведення повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» у тому числі декларації за 2015 рік (виправленої), яка подана позивачем (Т.1, арк. 10-11, 12-22).
Рішенням НАЗК «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом VIII скликання» від 30 серпня 2018 року №2796 (Т.1, арк. 23-29), відповідно до пункту 1 резолютивної частини якого «Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої) зазначив недостовірні відомості про: вартість на дату набуття частки адміністративного приміщення, дату набуття ним права на земельну ділянку, загальну площу земельної ділянки, що належить йому на праві власності, вартість нежитлового приміщення, що на праві власності належить члену його сім'ї (дружині), земельну ділянку, що на праві власності належала члену його сім'ї (дружині) та не зазначив відомості щодо входження до керівних органів громадської організації, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 12 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки правопорушення, пов'язаного з корупцією, відповідальність за яке передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України».
При цьому, пунктом 5 резолютивної частини цього рішення доручено уповноваженій особі - головному спеціалісту відділу моніторингу способу життя Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_2 повідомити суб'єкта декларування ОСОБА_1 про прийняте рішення та вжити заходів для створення в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання ним декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік з достовірними відомостями.
Вважаючи рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року (надалі - Закон України № 1700-VII від 14.10.2014).
Суд звертає увагу, що під час вирішення даного спору по суті, судом застосовуються положення Закону в редакції, які діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Положеннями статті 50 Закону України № 1700-VII від 14.10.2014 визначено, що повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14.10.2014 визначений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції №56 від 10 лютого 2017 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок № 56).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №56 достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 56 складовими предмета повної перевірки декларації є: з'ясування достовірності задекларованих відомостей; з'ясування точності оцінки задекларованих активів; перевірка на наявність конфлікту інтересів; перевірка на наявність ознак незаконного збагачення.
У відповідності до пункту 5 Розділу ІІІ Порядку № 56 Національне агентство при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІІ Порядку №56 передбачено, що повна перевірка проводиться на підставах, визначених Законом, у разі, декларацію подано службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище, суб'єктом декларування, який займає посаду, пов'язану з високим рівнем корупційних ризиків.
Згідно з абзацами 7-10 пункту 2 розділу ІІІ Порядку №56 Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (далі - Рішення про проведення перевірки) через працівників Підрозділів. Рішення про проведення перевірки має містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), та визначену Законом підставу для повної перевірки, якщо інше не передбачено цим Порядком. Рішення про проведення перевірки може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження Рішення про проведення перевірки не зупиняє проведення повної перевірки декларації. Рішення про проведення перевірки з підстав, визначених підпунктами 1-4 цього пункту, приймається з урахуванням значення суми вагових коефіцієнтів, починаючи з декларацій, які отримали найбільше значення, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим пункту 7 розділу ІІ цього Порядку.
Згідно з пунктом 3 розділі ІІІ Порядку №56 початком здійснення повної перевірки декларації є наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки робочий день. Про початок проведення повної перевірки уповноважена особа Національного агентства не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення повідомляє суб'єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру.
У відповідності до пункту 12 розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до:
1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань;
2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
Аналіз наведених вище положень Порядку №56 дозволяє дійти висновку, що повна перевірка декларацій повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про її проведення, а у виняткових випадках - не більше 90 днів.
При цьому суд зауважує, що системний аналіз пунктів 3, 12 розділу III Порядку № 56 дає підстави для висновку, що повна перевірка декларацій розпочинається рішенням про її проведення і закінчується рішенням про результати перевірки.
Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларації поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавством не передбачено.
Таким чином, суд вважає необґрунтованою позицію відповідача про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації та зазначає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб'єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.
Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Крім того, в контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на статтю 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право особи на справедливий суд.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав..»
Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.
Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),
Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine) від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке: «Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.
Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія-97" проти України» ("Diya 97" v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];»
Таким чином, суд наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
У зв'язку з чим, доводи Національного агентства щодо необмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») компетенції на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги. Національне агентство створюється відповідно до Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII і зобов'язано діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, про що зазначено у частині 2 статті 19 Конституції України.
Так, як вже зазначалось судом, проведення перевірки відповідно до статей 48 та 50 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII визначено Порядком № 56. Згідно з цим порядком Національне агентство у особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов'язками, які передбачені Законом України від 14.10.2014 № 1700-VII та Порядком № 56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Визначена цим Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у пункті 3 розділу І Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.
Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.
Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).
Отже, позивач, з урахуванням положень Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, у справі №640/1221/19 від 07 листопада 2019 року та у справі №640/1007/19 від 13 лютого 2020 року.
Зважаючи на те, що оскаржуване рішення НАЗК про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 (виправленої), поданої ОСОБА_1 прийняті лише 30 серпня 2019 року,тобто лише на 132 день з дня прийняття рішення про проведення повної перевірки, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 12 Порядку № 56.
Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.
Більш того, суд зауважує, що матеріали справи не містять й належних та допустимих доказів прийняття відповідачем рішення про продовження строків проведення повної перевірки декларації позивача після спливу встановленого 60-денного строку, що, в свою чергу, також свідчить про порушення відповідачем положень Порядку №56.
Разом з тим, суд зазначає, що критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Також, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність порушеного права позивача, та зауважує, що метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд вважає, що оскаржуване рішення безпосередньо впливає на права та законні інтереси позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення НАЗК від 30 серпня 2019 року №2796.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання Національного агентства з питань запобігання корупції з дотриманням положень Закону України «Про запобігання корупції», Регламенту Національного агентства з питань запобігання корупції, Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування вилучити повідомлення з інтернет-ресурсу за посиланням http://nazk.gov.ua/uk/sessoin/zasidannya-30-serpnya-2019-roku/ під номером 62, де зазначеним є ОСОБА_1 , суд вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до пункту 1 рішення НАЗК від 02 серпня 2016 року №2 розміщенню на веб-сайті Національного агентства підлягає виключно публічна інформація, яка є відкритою і відповідно до законодавства та Регламенту Національного агентства не визначена як інформація з обмеженим доступом.
Оскаржуване рішення НАЗК є публічною відкритою інформацією у розумінні вимог чинного законодавства, а його скасування в судовому порядку не є підставою для вилучення відомостей щодо його прийняття з офіційного веб-сайту НАЗК.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що позивачем рішення НАЗК оскаржувалось виключно в частині його прийняття поза межами строків, встановлених законодавством, судом не надається правова оцінка доводам, викладеним у цьому рішенні, оскільки ці обставини не є предметом та підставами вказаного адміністративного позову.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання» від 30 серпня 2019 року №2796.
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28, код ЄДРПОУ 40381452) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова