ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 березня 2020 року м. Київ № 640/20861/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування висновку,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Громадської ради доброчесності за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності від 30.09.2019 «Про невідповідність судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновок від 30.09.2019 прийнято без наявності відповідних підстав, з порушенням процедури, є необґрунтований і невмотивований, а також порушує права та інтереси позивача.
Позивач вважає висновки Громадської ради доброчесності необґрунтованими, такими, що не можуть бути підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач витребувані документи ухвалою суду та відзив на позовну заяву не надав.
З урахуванням вимог частини першої статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України про розгляд вищевказаної справи Громадську раду доброчесності повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с. 50-51).
Вища кваліфікаційна комісія суддів України подала пояснення на позовну заяву, в яких зазначила що ОСОБА_1 був призначений указом Президента України від 12.03.2020 №193/2012 на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області строком на п'ять років. У зв'язку із закінченням терміну повноважень до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідність займаній посаді оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Згідно ст. 85 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складення іспиту, дослідження досьє, проведення співбесіди. Тому, висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 30.09.2019 відповідно до Порядку формування і ведення суддівського досьє був включений до суддівського досьє ОСОБА_1 .
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , Указом Президента України від 12.03.2012 № 193/2012 призначений на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області строком на п'ять років.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, серед яких є суддя Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1
30 вересня 2019 року Громадською радою доброчесності затверджено (17-ма голосами з 19 голосів членів) висновок «Про невідповідність судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики» (а.с. 16-20).
Проаналізувавши інформацію про суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 , Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики:
1. Суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення (підпункт 1.8. пункту 1 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019) (а.с. 16).
Як вбачається зі змісту висновку, ОСОБА_1 14.02.2014 розглянуто справу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП (невиконання водієм вимоги про зупинку), та прийнято постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком 3 місяці. Рішення судді від 17.02.2014 скасовано Апеляційним судом м. Києва. На думку Громадської ради доброчесності, суддя, ухвалюючи описане рішення, знав або принаймні повинен був знати, що ухвалене ним незаконне рішення є складовою частиною політики, спрямованої на придушення масових акцій протесту під час Революції Гідності.
2. Суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім'ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) вартість (підпункт 4.6 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019) (а.с. 18).
За даними, взятих з висновку ГРД, дружина судді у 2016-2018 роках отримувала соціальні виплати на догляд за дитиною, однак суддя не вказав їх у своїх деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за відповідні роки.
Вважаючи прийнятий висновок Громадською радою доброчесності від 30.09.2019 протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування.
Для вирішення правовідносин, що виникли судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03.11.2016 № 143/зп-16 (у редакції рішення від 13.02.2018 № 20/зп-18) (далі по тексту також - Положення № 143/зп-16).
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, шостої та сьомої статті 87 Закону № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.
Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
За приписами абзацу 2 частини першої статі 88 Закону № 1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
Разом з тим, виходячи з наведених норм, ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).
Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що оскільки висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов'язковими для розгляду ВККС та є правовим актом індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, містить твердження про невідповідність його критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України). При цьому, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом № 1402-VIII завдань, а тому є суб'єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України, тож є належним відповідачем у даній справі. За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач обрав належний, допустимий та ефективний спосіб захисту його порушеного права.
Оцінюючи правомірність прийнятого висновку відповідача відносно позивача, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє прийняті рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Водночас, суд констатує, що «на підставі Закону» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
За приписами частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до висновку ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів.
Таким чином, надавши об'єктивну оцінку обставинам, які були покладені ГРД в основу прийняття спірного висновку у взаємозв'язку з доводами позивача, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище, ГРД, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
Згідно з частинами першою, другою статті 19 Регламенту ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016, з подальшими змінами (далі по тексту також - Регламент ГРД), за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.
У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
При цьому, відповідно до статті 3 Регламенту ГРД, члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності.
Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.
Таким чином, оскільки ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел, то відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної офіційної інформації), так як будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, - ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.
Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Глави 2 Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.
12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.
Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:
1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 6
2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);
4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді;
5) результатів регулярного оцінювання;
6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);
8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
Відповідно до пункту 10.7. Глави 3 Положення, доброчесність оцінюється (встановлюється) за показником «Загальна оцінка інтегративності (доброчесності)», який визначається за такими складовими:
10.7.1. Чесність і порядність.
10.7.2. Контрпродуктивна поведінка.
10.7.3. Схильність до зловживань.
Ці показники визначаються за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.
Зі змісту оскаржуваного висновку від 30.09.2019 вбачається, що одним із індикаторів визначення невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики зазначено те, що суддя допускав дії або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення.
Судом встановлено, що на веб-сторінці https://grd.gov.ua/about/conclusions, де розташований висновок в електронному вигляді, міститься активне посилання на справу № 367/77/14-п, яка розглянута суддею ОСОБА_1 14 січня 2014 року щодо притягнення до відповідальності за статтею 122-2 КУпАП ОСОБА_2 . Натомість у висновку зазначено, що суддя розглядав справу 14.02.2014 та прийняв постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком 3 місяці. Разом з тим, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 14.02.2014 позивачем не приймались постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Громадською радою доброчесності не надано доказів, які прямо вказували на прийняте рішення 14.02.2014.
Водночас, судом встановлено, що питання щодо розгляду справи суддею ОСОБА_1 про притягнення до відповідальності за статтею 122-2 КУпАП ОСОБА_2 (справа № 367/77/14-п) було предметом розгляду на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя і 05 квітня 2017 року було прийнято рішення № 723/3дп/15-17 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності стосовно судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 , а дисциплінарне провадження припинено (а.с. 21-26).
Натомість, слід зазначити, що ні Закон № 1402-VIII, ані Регламент ГРД, ані положення процесуального законодавства, не наділяють ГРД повноваженнями надання оцінки чи перегляду судових рішень, прийнятих суддями, під час аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді).
Поряд з цим, Верховним Судом України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Зазначений підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачено, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в будь-який спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.
Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
Аналогічні положення знайшли відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 згадується, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
Таким чином, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення та робити висновок, який не підтверджений жодним належним та допустимим доказом.
Окрім того, суд вважає, що застосування відповідачем в оскаржуваному висновку Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019 є протиправним, оскільки відповідач не наділений законом правом приймати будь-які правові акти.
Відносно висновків відповідача щодо безпідставного недекларування позивачем у деклараціях за 2016-2018 роки відомостей про отримані дружиною соціальних виплат на догляд за дитиною, внаслідок чого вказано неправдиву (неповну) інформацію, суд зазначає наступне.
Так, позивач зазначив, що йому не було відомо про 20 520 грн. соціальної допомоги, на момент подання декларації за 2017 рік. Також звертає увагу, що вищезазначена соціальна допомога виплачувалась державою, з державного бюджету і приховувати таку суму коштів від декларування не було жодної потреби чи необхідності. Невнесення до декларації суми 20 520 грн. соціальної допомоги за твердженням позивача є виключно результат помилки, допущеної внаслідок необізнаності про отримання цих коштів дружиною, не є умисною дією, спрямованою на приховування доходів.
У взаємозв'язку з наведеним, зважаючи на існуючий в державі конституційний порядок суд враховує, що наказом Міністра фінансів України від 13.03.2015 № 333 затверджено Порядок здійснення перевірки достовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, яким визначено механізм проведення контролюючими органами, зокрема, органами ДФС України, перевірки (арифметичний контроль) відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік з метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів декларування.
Окрім того, відповідно до пункту 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування належить виключно до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту також - НАЗК).
Згідно з положеннями частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Таким чином, здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності та повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 в адміністративній справі № 814/886/17.
Незважаючи на вищевикладене, в порушення вимог Конституції України та згаданих вище Законів України, всупереч положень Регламенту ГРД, відповідачем фактично виконано функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК, з огляду на надання оцінки достовірності зазначених у деклараціях позивача даних.
Такі дії та рішення відповідача не узгоджуються із положенням частини другої статті 2 та статті 3 Регламенту ГРД, а також порушують компетенцію інших суб'єктів владних повноважень, зокрема ДФС та НАЗК.
З огляду на викладене, висновки відповідача за результатом здійснення аналізу декларацій позивача щодо відображення недостовірних відомостей не є підставою для висновку про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженими на це спеціальними органами та підтверджені належними і допустимими доказами.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, підсумовуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, практики ЄСПЛ, оцінки поданих учасниками справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що за сукупністю оцінок доводів ГРД, викладених в оскаржуваному рішенні (Висновку), відповідачем не доведено перед судом достатності наведених ГРД у Висновку обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики. За висновком суду, доводи відповідача, викладені у Висновку, в цілому ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є його суб'єктивною думкою, яка не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення (Висновку).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, висновок ГРД про невідповідність судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджений Громадською радою доброчесності 30.09.2019 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 768,40 грн., сплачений згідно з квитанцією № 33 від 29.10.2019 за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності від 30.09.2019 «Про невідповідність судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики».
3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності (адреса: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Т.П. Балась