ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" березня 2020 р. справа № 300/11/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
23.01.2020 року позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог чинного законодавства, допущено бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Зазначив, що оскільки спеціальним законодавством не визначено строку виплати компенсації вартості за неотримане речове майно та відшкодування за затримку виплати такої компенсації, то вказані правовідносини слід регулювати нормами трудового законодавства, а саме статями 116, 117 Кодексу законів про працю України. Зважаючи на те, що позивач виключений із списків військової частини 18.07.2019 року, а грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачена 10.12.2019 року, період затримки розрахунку при звільненні становить 144 дні, а тому просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки в розмірі 62362,08 грн.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.02.2020 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.24-29). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для виплати відшкодування за затримку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки дана компенсація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а її виплата здійснюється особі, яка звільнена з військової служби. Окрім цього вказана компенсація не є щомісячним чи одноразовим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати" та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Позивач правом на подання відповіді на відзив, у п'ятиденний строк з дня отримання відзиву, не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.07.2019 року за № 6-РС, прапорщика ОСОБА_1 , начальника контрольно-технічного пункту, звільнено у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу та направлено для зарахування на військовий облік до Коломийського ОМВК Івано-Франківської області.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.07.2019 року за № 155 позивача з 18.07.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.7).
Вказаний наказ від 18.07.2019 року за № 155 містить, зокрема, зобов'язання виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно (а.с.7).
Згідно наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 за № 6 від 01.08.2019 року, сума грошової компенсації, яка підлягає до видачі становить 65440,58 грн. (а.с.9-10).
Грошова компенсація за речове майно згідно роздавальної відомості за грудень 2019 року виплачена позивачу в розмірі 100888,45 грн. 10.12.2019 року, що підтверджується платіжним дорученням ПАТ "ПриватБанк" за № 595 від 09.12.2019 року (а.с.11).
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: з 18.07.2019 року по 10.12.2019 року в розмірі 62362,08 грн., надавши довідку про доходи від 26.12.2019 року за № 947 (а.с.8).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами статті 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон України № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно статті 1-1 Закону України № 2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 1 статті 9-1 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року за № 178 (надалі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби;загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктами 4 та 7 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення особи з служби у неї виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби.
Суд зазначає, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року. Однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.
Так, відповідно до вимог статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника. Середній заробіток визначається з фактичної заробітної плати за минулий час.
Так зазначені вище положення статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України входять до Глави VII Кодексу - Оплата праці. Таким чином, приписи статтей 116, 117 Кодексу, поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (стаття 94 Кодексу законів про працю України).
Згідно з положеннями статтей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
У свою чергу, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Виходячи з природи компенсації за недоотримане речове майно, суд вважає, що така виплата є грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов'язано з оплатою праці (не є заробітною платою та її складовими/додатковими елементами) та не є винагородою за виконану роботу. Дана компенсація має іншу природу походження та призначення у порівнянні з Главою VII - Оплата праці Кодексу законів про працю України, а тому, визначена приписами статтей 116-117 Кодексу, відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, до даних правовідносин не застосовується.
Таким чином, виплативши 09.12.2019 року грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, відповідач повністю виконав завдання даної компенсації, замінивши натуральне вираження речі (речей) грошовим виразом.
При цьому, відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року за № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" за № 704 від 30.08.2017 року установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Також, Верховний Суд у постанові від 23.08.2019 року у справі № 2040/7697/18 зазначив, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Однак, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби.
Несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
За змістом статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Враховуючи вищенаведені норми права суд дійшов висновку, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.