30 березня 2020 року Справа № 280/293/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коробко Світлани Євгенівни ( АДРЕСА_1 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13.01.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ), який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Коробко Світлани Євгенівни, в особі представника - адвоката Коробко Світлани Євгенівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу у разі втрати годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за період з 01.07.2014 по 31.12.2018 включно; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії у разі втрати годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за період з 01.07.2014 по 31.12.2018 включно.
Крім того, просить судові витрати стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначені неповнолітні особи отримували пенсію по втраті годувальника. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в їх населеному пункті позивач разом з неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були вимушені покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Запорізької області (до міста Бердянська), де і стали на облік до відповідача як внутрішньо переміщені особи. Позивач своєчасно одержував пенсію у разі втрати годувальника на неповнолітніх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , проте за період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2018 року включно пенсійні виплати йому не проводились. На звернення позивача йому було повідомлено, що пенсійні виплати за період з 01.08.2015 по 31.12.2018 будуть виплачуватись на умовах окремого порядку. На теперішній час окремий порядок не визначений. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача незаконною, оскільки вона порушує його право та право неповнолітніх на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 17.01.2020, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/293/20. Судове засідання призначено на 12.02.2020 без виклику сторін.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.№5925 від 07.02.2020) в якому зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, який здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, сума заборгованості, що утворилась з 01.08.2015 по 31.12.2019 буде виплачена тільки після прийняття Кабінетом Міністрів України вищезазначеного окремого порядку, який наразі не прийнято. Крім того відповідач не погоджується з періодом зазначеної в позові заборгованості по пенсії. Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Оскільки позивач за поновленням пенсійних виплат звернувся тільки 02.08.2018, то підлягає нарахуванню та виплаті пенсія за період з 01.08.2015 (3 роки до дати звернення) по 31.12.2018, а не з 01.07.2014 по 31.12.2014, як зазначив позивач в позовній заяві.
Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В зв'язку з переїздом, позивач з 01.08.2014 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як внутрішньо перемішена особа, згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб», на підставі заяви про запит пенсійної справи з іншого району від 16.08.2016 та довідки від 16.08.2016 №2307/005095 про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи та отримує пенсію у разі втрати годувальника, відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В період з 01.07.2014 по 31.12.2018 включно пенсія позивачу не виплачувалась. Проти вказаної обставини відповідач не заперечує.
29.07.2019 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом б/н в якому просив підтвердити наявність заборгованості з нарахованої, але невиплаченої суми пенсії та пояснити причини невиплати пенсії з 01.07.2014 по 31.12.2018 включно, та поновити виплату пенсії.
Листом від 05.08.2019 за №1329/02 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомив представника позивача, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, як особа, якому призначено пенсію у разі втрати годувальника, відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на неповнолітніх утриманців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі статусом внутрішньо переміщених осіб з 01.08.2014 по теперішній час.
16.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою на запит пенсійної справи з Красноармійського об'єднаного УПФУ Донецької області, надавши паспорт, ідентифікаційні номери, свідоцтва про народження неповнолітніх утриманців та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.08.2016 № 2307/005095 в якій містяться відомості про заявника, як законного представника, що супроводжує малолітніх дітей - доньок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно матеріалів електронної пенсійної справи пенсія була виплачена по липень 2014 року, отже, електронна пенсійна справа взята на облік в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 01.08.2014.
Комісією з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 04.10.2016 №12 було прийняте рішення про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат та скасування довідки у відповідності до ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
02.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою на поновлення виплати пенсії з 2014 року та надав нові довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Комісією з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.11.2018 №81 було прийняте рішення про призначення (відновлення) соціальних виплат (у разі виявлення скасованої довідки поновлення виплат у відповідності до постанови КМУ від 08.06.2016 №365).
Відповідно до п.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Отже, заявнику поновлено виплату пенсії з 01.08.2015.
У січні 2019 ОСОБА_1 здійснено виплату пенсії за січень 2019 року та нараховано пенсію за період з 01.08.2015 по 31.12.2018 в сумі 65085,20 грн.
25.04.2018 прийнята постанова КМУ № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365» згідно якої соціальні виплати, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної постанови пенсія за період з 01.08.2015 по 31.12.2018 буде виплачуватись окремо від місячного розміру пенсії по надходженню відповідного фінансування.
На теперішній час окремий порядок не визначений.
Іншого Порядку відновлення виплати пенсії внутрішньо перемішеним особам діючими нормативними документами не передбачено.
Не погодившись з наданою відповіддю та вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи спір по суті, суд керується наступним.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-IV.
Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати позивачу пенсії, з підстав визначених ст.49 Закону №1058-IV, не приймалося, доказів протилежного суду не надано.
У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова №365) та на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365» (далі - Постанова №335).
Зокрема зазначає, що Постановою №335 пункт 15 Постанови №365 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Однак, статтею 49 Закону №1058-IV такої підстави для припинення виплати (невиплати) пенсії як: «відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України» не передбачено.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд також зазначає, що дана справа є типовою в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки 03.05.2018 Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №805/402/18 щодо аналогічних правовідносин. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 зазначене рішення залишено без змін.
Рішенням у зразковій справі №805/402/18 встановлено, що у таких випадках припинення виплати пенсій є незаконним, оскільки воно вчинене з підстав, не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також зазначає, що право на одержання пенсії та інших соціальних виплат гарантовано кожному громадянину Конституцією та Законами України. Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку здійснення соціальних (пенсійних) виплат за минулі періоди не може бути підставою для невиплати позивачу суми пенсії.
Щодо посилання відповідача на те, що оскільки позивач за поновленням пенсійних виплат звернувся тільки 02.08.2018, то підлягає нарахуванню та виплаті пенсія за період з 01.08.2015 (3 роки до дати звернення) по 31.12.2018, а не з 01.07.2014 по 31.12.2014, суд зазначає наступне.
Дійсно, відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Однак, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 01.08.2014. Вказану обставину підтверджує відповідач в листі від 05.08.2019 за №1329/02 та відзиві.
Проте незважаючи на це, пенсія позивачу починаючи з липня 2014 року не виплачувалась. Проти вказаною обставини відповідач не заперечує.
Також, як зазначив відповідач у вказаному листі: «16.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою на запит пенсійної справи з Красноармійського об'єднаного УПФУ Донецької області, надавши паспорт, ідентифікаційні номери, свідоцтва про народження неповнолітніх утриманців та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.08.2016 № 2307/005095 в якій містяться відомості про заявника, як законного представника, що супроводжує малолітніх дітей - доньок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Тобто звернення позивача з заявою від 02.08.2018 було повторним.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на протокол (рішення) Комісії з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 04.10.2016 №12, яким ОСОБА_4 було відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат та скасовано довідку, оскільки вказане рішення суперечить вимогам ст. 49 Закону №1058-IV. Крім того, зазначене рішення датовано 04.10.2016, а пенсія позивачу не виплачувалась з 01.07.2014. Доказів того, що в період з 01.07.2014 по 04.10.2016 приймались рішення про зупинення (припинення) позивачу соціальних (пенсійних) виплат відповідачем не надано.
Таким чином, неотримання пенсії позивачем відбулось з вини територіального органу Пенсійного фонду.
Згідно з ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Отже, виходячи з зазначеної норми, відсутні часові обмеження щодо отримання позивачем пенсії за минулий період.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладених обставин та досліджених доказів, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що позивач в силу приписів п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; ко ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 у разі втрати годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за період з 01.07.2014 по 31.12.2018 включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії у разі втрати годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за період з 01.07.2014 по 31.12.2018 включно.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль