26 березня 2020 року Справа № 280/5700/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Бердянського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Бердянського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (відповідач), в якому з урахуванням уточнення росить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог в уточненій позовній заяві зазначає, що за вимогами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Проте, в порушення вимог Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року відповідач протиправно не здійснював індексацію грошового забезпечення та не виплачував належні позивачу суми, а тому просить зобов'язати відповідача провести розрахунок та виплатити позивачу невиплачену індексацію грошового забезпечення за вказаний період. В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ухвали судді від 09 грудня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 26 грудня 2019 року.
Відповідач позов не визнав, 24 грудня 2019 року через канцелярію суду надав відзив (вх №54622), у якому із посиланням на п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, вказує, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснювались у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Однак, бюджетних асигнувань за вказаний позивачем період, а також по теперішній час до відповідача не надходило, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» з позивачем. Крім того, наголошує, що з позивачем проведено розрахунок та виплачено індексацію грошового забезпечення за грудень 2018 року, одразу після надходження бюджетного фінансування Стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку наголошує, що «заробітна плата (грошове забезпечення) та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація. На підставі вищезазначеного, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. №54617 від 24 грудня 2019 року), у якій звертає увагу суду, що відповідач у відзиві сам підтверджує факт заборгованості перед позивачем, що стосується індексації. Також зауважує, що відповідачем у відзиві наводяться посилання на багато внутрівідомчих нормативно-правових актів, як на докази та обґрунтування причин не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, але їх брати до уваги недоцільно у зв'язку із тим, що вони за своєю юридичною силою нижчі, за ті нормативно-правові акти України, які порушені відповідачем його бездіяльністю щодо виплати індексації грошового забезпечення. Щодо заперечень відповідача про нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення зазначає, що ніяких спорів щодо розміру сум, належних йому при звільненні в день виключення із списків особового складу, окрім недоплаченої індексації, що могли вплинути на термін остаточного розрахунку з позивачем не було, але відповідач все одно не провів повний розрахунок (без індексації) в день виключення зі списків частини. Додатково вказує, що доказів відсутності фінансування для виплати індексації грошового забезпечення відповідачем не надано. Позивач просить позов задовольнити повністю.
У свою чергу представником відповідача надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. №317 від 03 січня 2020 року), у яких стверджує, що не існує ніякої заборгованості відповідача перед позивачем, та відповідно в порушення вимог частини 1 статті 78 КАС України позивач не довів ті обставини, на яких гуртуються його вимоги та заперечення. Щодо порушення конституційних прав позивача та посилання відповідача на внутрішньовідомчі нормативно-правові акти вказує, що позивач продовжує плутати порядок проходження військової служби та порядок праці за трудовою угодою, хоча у своєму відзиві відповідач роз'яснює щодо неможливості поширення норм Кодексу законів про працю України на порядок проходження військової служби військовослужбовцями. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І. ОСОБА_2 та на підставі розпорядження керівника апарату від 30 січня 2020 року №59, проведено повторний розподіл частини справ, за результатами якого дана справа передана на розгляд судді Татаринову Д.В.
Ухвалою судді від 30 січня 2020 року справа прийнята до свого провадження та призначене судове засідання на 25 лютого 2020 року.
Відповідно до приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Бердянському прикордонному загоні Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України у період з 20 липня 2016 року по 15 вересня 2019 року, про що свідчить Військовий квиток Серія АВ НОМЕР_1 та наказ від 20 липня 2016 року №510-ОС «По особовому складу».
Наказом начальника 8 прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 вересня 2019 року №670-ОС старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Під час перебування на службі позивачу не була виплачена індексацію грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року. У свою чергу, позивачу проводилось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за грудень 2018 року, квітень та травень 2019 року, що підтверджується довідкою про суми нарахованої та виплаченої індексації за період з 20 липня 2016 року по 15 вересня 2019 року та сторонами не оспорюється.
10 вересня позивач звернувся до відповідача із рапортом з приводу питання виплати йому індексації грошового забезпечення, але йому надано відповідь від 16 вересня 2019 року №11-7805, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення проведення індексації було передбачено лише на грудень 2018 року та квітень-травень 2019 року, таким чином заборгованості з виплати індексації грошових доходів населення за 2016-2019 роки перед позивачем не має.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 1 цього індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за 2016-2018 роки, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, судом оцінюються критично з огляду на таке.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України».
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Такі посилання відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в проведенні індексації, доки відповідні положення є чинними.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, Бердянський прикордонний загін Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року. У свою чергу, позивачу проводилось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за грудень 2018 року, квітень та травень 2019 року, що підтверджується довідкою про суми нарахованої та виплаченої індексації за період з 20 липня 2016 року по 15 вересня 2019 року та не оспорюється позивачем.
Таким чином, встановлені в ході судового розгляду обставини свідчать про допущення відповідачем бездіяльності, що полягала у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення протягом спірного періоду.
Відтак, бездіяльність відповідача в частині не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Що стосується позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановив суд, спірна індексація грошового забезпечення відповідачем позивачу на час розгляду справи не нарахована та не виплачена. Отже, день фактичного розрахунку невідомий, а тому вказана позовна вимога є передчасною та у її задоволенні слід відмовити.
Крім того, на даний час у суду відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при нарахуванні індексації грошового забезпечення буде порушено відповідачем, а тому задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Бердянського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (71116, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Північна, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 14321848) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Бердянського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року.
Зобов'язати Бердянський прикордонний загін Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 01 січня 2019 року по 31 березня 2019 року та з 01 червня 2016 року по 15 вересня 2019 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 березня 2020 року.
Суддя Д.В. Татаринов