27 березня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/226/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 )
до третя особа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (25030, Кіровоградська область, м.Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26; код ЄДРПОУ - 39767636) Великоандрусівська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області (Кіровоградська область, Світловодський район, с. Велика Андрусівка, код ЄДРПОУ - 04364294)
провизнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (далі - відповідач), третя особа - Великоандрусівська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 20.01.2020 року № 11-1141/14-20-СГ яким громадянину ОСОБА_1 , відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та надання земельної ділянки із кадастровим номером 3525280500:02:000:9008 у користування, площею - 3,5706 га. із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства яка розташована на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 3525280500:02:000:9008, для подальшої передачі в оренду строком на 10 років громадянину ОСОБА_1 , площею 3,5706 га. із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства яка розташована, що на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він на підставі розпорядження голови Світловодської РДА від 25.12.2012 року №1064-р отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною загальною площею 82,2 га, в тому числі у контурі №75 площею 4,00 га ріллі із земель резервного фонду, що перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області для подальшої передачі в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства. Наголошує, що пунктом 3 вказаного розпорядження було встановлено дію дозволу на розробку проекту землеустрою земельних ділянок терміном на 2 роки. Вказує, що ним було виготовлено проект землеустрою та погоджено у визначеному законом порядку. Наголошує, що неодноразово звертався до розпорядника земельних відносин щодо затвердження виготовленого ним проекту землеустрою, натомість відповідними рішеннями йому було відмовлено. Зазначає, що в черговий раз звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про затвердження проектної документації із землеустрою, на що отримав наказ від 20.01.2020 року №11-1114/14-20-СГ про відмову. Вважаючи його протиправним та таким, що суперечить діючим приписам земельного законодавства, просить суд задовольнити адміністративний позов.
Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наголошує, що заява позивача була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства, за наслідками якої винесено відповідний наказ, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Третя особа - Великоандрусівська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області своїм правом на подання письмових пояснень щодо даного адміністративного позову не скористались.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.1).
Вказана ухвала надіслана учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та ними отримана (а.с.56-59).
Крім того, представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову (а.с.48-49).
Ухвалою суду від 28.01.2020 р. таку заяву про забезпечення позову було повернуто заявникові без розгляду, з огляду на приписи статті 150,151-152,154,169 КАС України (а.с.54-55).
24.02.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.62-67).
В свою чергу, представник позивача на виконання процесуальних приписів КАС України подав до суду відповідь на відзив (а.с.109-110).
При цьому, 04.03.2020 р. представником позивача подано до суду клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі до набрання рішення у цивільній справі №401/309/20; 2/401/365/20 законної сили (а.с.113-118).
12.03.2020 р. судом винесено ухвалу, якою клопотання представника позивача про зупинення провадження залишено без задоволення (а.с.119).
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
За приписами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_2 виданий Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 16.10.2004 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною загальною площею 88,2 га, у тому числі: 28,9 га пасовищ в контурі № АДРЕСА_2 із земель запасу; 59,3 га ріллі, з них: 25,6 га в контурах №73-4,0 га, №75 -4,0 га, №696 - 17,6 га із земель резервного фонду та 33,7 га в контурах №461 - 5,0 га, №572 - 19,7 га, №879 - 9,0 га із земель запасу, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в державній власності за межами населених пунктів на території В.Андрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області для подальшої передачі в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства відповідно до розпорядження голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 25.12.2012 року №1064-р (а.с.11).
В матеріалах справи наявний проект землеустрою виготовлений ФОП ОСОБА_2 , на замовлення громадянина ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки, площею 3,5706 га ріллі, в оренду на території Великоандрусівської сільської ради, Світловодського району Кіровоградської області за межами населених пунктів для ведення фермерського господарства (а.с.17-24).
Судом встановлено, що 04.04.2013 року відділом комплексного управління та регулювання у сфері природокористування надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 3,5706 га для подальшої передачі в оренду, терміном на 10 років для ведення фермерського господарства на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області громадянину ОСОБА_1 (а.с.14).
Також, судом встановлено, що Департаментом культури, туризму та культурної спадщини Кіровоградської обласної державної адміністрації погоджено вищевказаний проект землеустрою, що підтверджується висновком від 10.04.2013 року №01-21-304/3 (а.с.15).
Крім того, управлінням Держземагентства у Світловодському районі також надано висновок від 01.07.2013 року №64 про погодження позивачу вказаного проекту землеустрою (а.с.16).
Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування уповноваженого на розгляд питань щодо затвердження проектів землеустрою для надання земельної ділянки у користування громадянам, натомість, на такі заяви було отримано відмови у формі листів (а.с.3-4,25).
Судом встановлено, що позивач в черговий звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо затвердження проектної документації із землеустрою та надання у користування земельної ділянки.
20.01.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області було видано наказ №11-1114/14-20-СГ, яким на підставі статей 15-1,122, 123 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 року №285, відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 3,5706 га, кадастровий номер 3525280500:02:000:9008, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та наданні цієї земельної ділянки в оренду з таких підстав: земельна ділянка, вказана у заяві, відноситься до земель комунальної власності, тому відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не є розпорядником даної земельної ділянки (а.с.26).
Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного на його думку, права.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні наказу №11-1114/14-20-СГ від 20.01.2020 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 3,5706 га, кадастровий номер 3525280500:02:000:9008, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та наданні цієї земельної ділянки в оренду.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.09.2018 року №11-6309/14-18-СГ передано Великоандрусівській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2293,4730 га, які розташовані на території Кіровоградської області Світловодського району Великоандрусівської сільської ради та Подорожнянської сільської ради (які увійшли до складу Великоандрусівської сільської ради (ОТГ), згідно з актом приймання-передачі від 27.09.2018 року (а.с.29,30,80-108).
Судом встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка відображена у переліку земельних ділянок визначених вказаним актом передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (а.с.88).
При цьому, судом встановлено, що 23.12.2019 року на 34 сесії восьмого скликання Великонадрусівською сільською радою Світловодського району Кіровоградської області прийнято рішення №625, яким керуючись ст. 26,59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12,118,123,134,135,136,137 Земельного кодексу України, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» з метою наповнення сільського бюджету, враховуючи звернення громадян та інвестиційну привабливість земельних ділянок, сільська рада вирішила, затвердити перелік земельних ділянок які виставляються на продаж права оренди на конкурентних засадах згідно до Додатку. Відповідно до вказаного переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), серед інших, міститься земельна ділянка загальною площею 3,5706 га, розташована на території села Велика Андрусівка, Світловодського району Кіровоградської області, цільове призначення: землі товарного сільськогосподарського виробництва, строком оренди на 7 років, тобто та земельна ділянка на яку у позивача розроблено проект землеустрою (а.с.50).
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Пунктом “в” частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування та власність громадян.
При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути не погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №820/4852/17.
Отже, однією з передумов для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними статтею 186-1 Земельного Кодексу України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. При цьому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування до повноважень якого належать питання передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність на стадії затвердження проекту землеустрою не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки єдиною підставою для відмови затвердити такий проект є відсутність погоджень органів, визначених статтею 186-1 Земельного Кодексу України.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», в редакції Закону № 973-IV (далі - Закон № 973-IV), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно цієї ж статті державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засадами державної реєстрації прав є: обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Водночас, з огляду на включення земельної ділянки №3525280500:02:000:9008 загальною площею 3,5706 га до переліку таких, право оренди якої підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) (а.с.50 зворот.), суд вважає за потрібним звернути увагу позивача на наступні положення чинного законодавства.
Ч.ч. 1-4 ст. 136 Земельного кодексу України установлено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.
У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.
Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.
Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає, зокрема, виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості).
Тобто, цією правовою нормою унеможливлено передачу у власність або користування земельної ділянки, включеної до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, інакше, ніж як за результатами таких торгів.
Тому передача такої земельної ділянки поза межами конкурсної процедури не відповідатиме вимогам закону, а саме частині 3 статті 136 Земельного кодексу України.
Отже, включення у передбаченому законодавством порядку спірної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, виключає можливість відчуження цієї земельної ділянки її розпорядником (відповідачем) до завершення торгів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
За установлених судом обставин (включення земельної ділянки до Переліку вільних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону), відповідач не мав жодної правомірної альтернативи у вчиненні дій і прийняття рішень з приводу поданого позивачем проекту землеустрою, аніж відмовити у його затвердженні, так як законодавством заборонено передачу у власність або користування земельної ділянки, включеної до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, інакше, ніж як за результатами таких торгів.
При цьому управлінське рішення відповідача у формі наказу щодо включення земельної ділянки до Переліку вільних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, позивачем не оскаржувалось і станом на час розгляду даної справи є чинним.
На переконання позивача, протиправні дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області полягають у прийнятті наказу від 20.01.2020 року №11-1114/14-20-СГ про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 3,5706 га, кадастровий номер 3525280500:02:000:9008, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та наданні цієї земельної ділянки в оренду за його заявою.
Так, дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
З спірного наказу вбачається, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою позивачу, стало, те, що земельна ділянка, вказана у заяві позивача, відноситься до земель комунальної власності, тому відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не є розпорядником даної земельної ділянки.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Суд зазначає, що правовий статус головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
Згідно з пунктом 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Водночас, Законом України від 10.07.2018 р. № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності з 01.01.2019р., доповнено розділ Х Земельного кодексу України пунктом 21, яким установлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012р. № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон №5245-VI) визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
- які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI у державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:
- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності;
- які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
- які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в)землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:
- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;
- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
З вищевикладених норм чинного законодавства судом встановлено, що спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає процедуру та порядок передачі у власність, користування та приватизації земельних ділянок державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій є Земельний кодекс України, який, зокрема, визначає коло суб'єктів, до повноважень яких віднесено вирішення питань щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Такими суб'єктами до 01.01.2019 р. були визначені органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Починаючи з 01.01.2019р. вирішення таких питань Законом України від 10.07.2018р. № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що в межах наявних повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №60-р від 31.0.12018 року, яким передбачено передачу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у власність об'єднаних територіальних громад. Наслідком такої передачі стане набуття відповідними органами місцевого самоврядування прав на самостійне розпорядження набутими земельними ділянками.
Розпорядженням №60-р визначений механізм передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в комунальну власність, кожним з пунктів 1-3 розпорядження передбачає певні обставини, за наявності яких застосовується дія такого пункту. Зокрема, пунктом 1 цього розпорядження передбачено формування земельних ділянок, що підлягають передачі в комунальну власність, шляхом проведення інвентаризації. Пунктом 2 положення передбачено, що земельні ділянки, які підлягають передачі в комунальну власність та права на які виставлені на земельні торги, будуть передані в комунальну власність після оголошення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди.
Пунктом 3 розпорядження № 60-р передбачено, що до передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну, суб'єктами розпорядження земельними ділянками державної власності здійснюється передача права користування чи права власності на зазначені земельні ділянки за умови погодження з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Отже, з огляду на вищевказані положення чинного законодавства, у взаємозв'язку із встановленими фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку, що позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на законних підставах.
Разом з тим, суд вважає, що такий наказ про відмову не тягне для позивача настання будь-яких негативних наслідків, оскільки прийнятий органом виконавчої влади, до повноважень якого не віднесено вирішення спірного питання. Суд вважає, що вирішення заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 3,5706 га, кадастровий номер 3525280500:02:000:9008, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства та наданні цієї земельної ділянки в оренду, до 01.01.2019 р. було віднесено до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Такого висновку суд дійшов з огляду на положення частин третьої та четвертої статті 122 Земельного кодексу України, якими визначено повноваження районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, його територіальних органів у питаннях передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність, а також на положення пунктів 3, 4, 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI.
У свою чергу, стаття 118 Земельного кодексу України є бланкетною до положень статті 122 Земельного кодексу України, якими розмежовано компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, його територіальних органів, яким є Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, в залежності від призначення такої земельної ділянки.
Судом встановлено, що земельна ділянка, на виділення якої претендує позивач, знаходиться за межами населеного пункту та відповідно до пунктів 4, 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI до 01.01.2019 р. відносилася до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Починаючи з 01.01.2019р. відповідно до пункту 21 розділ Х Земельного кодексу України така земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності відповідної територіальної громади.
Крім того, слід зазначити, що, виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 по справі № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню саме стаття 122 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який прийнятий пізніше Закону України від 05.06.2003 № 899-VI «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)».
Аналогічну праву позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №818/661/17 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 72505819) та від 20.03.2018 у справі №818/665/17 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 72867041).
Таким чином, оскільки прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою за заявою позивача не віднесено до повноважень відповідача, суд дійшов висновку, що з боку Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відсутні протиправні дії, про які вказує позивач. Відповідно, така вимога позивача є безпідставною.
Крім того, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до практики Верховного Суду України отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки особі. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16 та інших.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є похідною від вимоги щодо визнання протиправним рішення відповідача, відповідно у її задоволенні слід також відмовити.
Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Положеннями частини 1 статті 5 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VI. Судові витрати.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та присудженню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (25030, Кіровоградська область, м.Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26; код ЄДРПОУ - 39767636); третьої особи: Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області (Кіровоградська область, Світловодський район, с. Велика Андрусівка, код ЄДРПОУ - 04364294) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 березня 2020 року.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук