30 березня 2020 року Справа № 280/1024/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження
за позовною заявою: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ід. код НОМЕР_1 )
до - Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 лютого 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов колективний позов.
Ухвалою суду від 13.02.2020 роз'єднано позовні вимоги позивачів на 13 самостійних проваджень.
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 р.; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення з військової служби на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані починаючи з 2015 по 2019 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16 Закону України «Про відпустки». Посилаючись на протиправність та бездіяльність відповідача, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 17.02.2020 відкрито провадження по справі №280/1024/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
03.03.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №10016) подано відзив на позовну заяву. Зокрема, зазначено, що позивачу додаткова відпустка це право позивача, яке не були їм використано під час несення служби або в році звільнення. На цей час Україна знаходиться в стані особливого періоду, тобто військовослужбовцю Національної гвардії України, що знаходиться на військовій службі відпустка не може бути надана та відповідно грошова компенсація за неї не може бути виплачена. Також відповідач посилається на безпідставне посилання позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4215/19, оскільки сторонами по справі виступали військовослужбовці різних відомств (ЗСУ та НГУ), які мають різне нормативно - правове регулювання і у свою чергу фінансуються по різному. З наведених підстав просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у внутрішніх військах МВС України та Національній Гвардії України.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 НГУ (по стройовій частині) від
01.08.2019 №163 старшину ОСОБА_1 було звільнено у запас за підпунктом «д» (через службову невідповідність, без права носіння військової форми одягу) п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 НГУ та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Великолепетихського РВК Херсонської області.
Відповідно до посвідчення МІУ №000359 від 26.03.2015 позивач за час проходження військової служби отримав статус учасника бойових дій.
23.01.2020 позивач звернувся до суду із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
У листі від 24.01.2020 №42/33-114 відповідач зазначив, що оскільки позивач звільнений у запасу зв'язку із закінченням строку контракту (п.п. «д» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачується, а виплачується лише тим військовослужбовцям, які звільнилися з військової службі у запас або відставку:
за віком; за станом здоров'я; у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами.
Отже підстава звільнення з військової служби (у зв'язку із закінченням строку контракту) не дає права на отримання такої компенсації.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини є Закон України Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України»).
Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України»).
Таким чином, на позивача поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. (…).
Як зазначено у ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, згідно з п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до п. 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Як зазначено у п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з п. 3 розділу ХХХІ «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», затвердженій 15.03.2018 наказом Міністерства внутрішніх справ України №200, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за №405/31857, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення.
Враховуючи наведене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним служби.
Відповідач протилежного не довів.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період.
Тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яка може бути реалізована в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.17 і п.18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, підзаконні акти не можуть суперечити законам. У разу наявності суперечностей між нормами права підзаконного акту та закону, то застосуванню підлягають норми права передбачені законом, який має вищу юридичну силу.
Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Враховуючи наведене, посилання відповідача на неможливість проведення позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за минулі періоди часу є безпідставними.
Подібна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених у рішенні від 16 травня 2019 року при розгляду зразкової справи № 620/4218/18, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року вказавши при цьому, крім того, таке:
"Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ".
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про вмотивованість заявленої позовної вимоги, щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду із даним позовом, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодекса адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ід. код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 30.03.2020.
Суддя Р.В. Сацький