30 березня 2020 року Справа 182/406/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., перевіривши матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Військова прокуратура Південного регіону, Нікопольський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій позивач просить визнати протиправними та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати спеціального розслідування за фактом отримання травми солдатом запасу ОСОБА_1 » № 207 від 24.10.2018 року та № 2020 від 17.10.2018 року; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 віддати наказ про призначення службового розслідування за фактом приховування надзвичайної події 27.10.2016 року та факту травмування солдата запасу ОСОБА_1 та притягти винних посадових осіб до відповідальності; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 віддати наказ про призначення службового розслідування щодо приховування факту травмування 22.08.2017 року солдата запасу ОСОБА_1 , несвоєчасного надання висококваліфікованої медичної допомоги, що спричинило тяжкі наслідки, факту несвоєчасного проведення службового розслідування за фактом травмування та притягти до відповідальності посадових осіб у відповідності до вимог законодавства; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 віддати наказ про призначення повторного спеціального розслідування за фактом травмування 27.10.2016 року солдата запасу ОСОБА_1 ; у визначений законодавством спосіб та строк сповістити Військову прокуратуру Південного регіону про виявлені факти порушення командуванням військової частини НОМЕР_1 вимог чинного законодавства.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною шостою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач у позовні заяві оскаржує накази командира військової частини НОМЕР_1 № 207 від 24.10.2018 року та № 2020 від 17.10.2018 року.
До позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення пропущеного з поважних причин строку звернення до суду, у якій позивач зазначає, що про факт протиправних дій командування щодо нього дізнався 24.10.2018 коли отримав лист військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2018 року № 3822. В обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що враховуючи відсутність юридичної освіти тривалий час намагався знайти правозахисника, який має досвід у вирішенні подібного роду питань. Під час підготовки позовної заяви, позивач неодноразово потрапляв на стаціонарне та амбулаторне лікування до медичних закладів, внаслідок загострень захворювань, що є прямими наслідками травми отриманої під час виконання обов'язків військової служби у зоні проведення антитерористичної операції, а також інших хвороб, що підтверджується: копіями виписок із карт стаціонарного хворого №7733 від 12.12.2018 року, №35 від 24.01.2019 року, №1489 від 27.12.2019 року; ксерокопіями записів в медичній картці ОСОБА_1 за 29.11.2018рок, 30.11.2018 року, 24.12.2018 року, 29.12.2018 року, 02.01.2019 року, 04.01.2019 року, 10.01.2019 року, 12.01.2019 року, 18.01.2019 року; 19.01.2019 року, 29.01.2019 року, 22.02.2019 року, 26.02.2019року, 18.10.2019 року, 04.12.2019 року. Також, в період з 22 квітня 2019.року по 28 вересня 2019 позивач знаходився у Республіці Польща, куди поїхав вимушено, оскільки, на Батьківщини не зміг знайти жодної роботи, враховуючи стан здоров'я. Крім цього зазначає, що оскаржувані накази командира військової частини НОМЕР_1 мають всі ознаки нормативно -правового акту, а отже за практикою Верховного Суду чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, у зв'язку із чим строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.
За змістом пункту 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Згідно пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, ознаками нормативно правового акту є те, що він на відміну від індивідуального акту встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, а також розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт, в свою чергу, породжує права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому він адресований.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 9901/798/18, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому, їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права, адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів в конкретних життєвих ситуаціях, дія якого закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин.
Отже, у даному випадку оскаржувані позивачем накази не є нормативно-правовими актами, оскільки не містять загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи.
Таким чином посилання позивача на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 13.03.2019 року у справі №712/8985/17 щодо обчислення строку звернення до суду при оскарженні нормативно-правового акту, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Також суд зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Згідно висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Фогарді проти Сполученого Королівства”, право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави, а також і рішення Європейського суду з прав людини “Устименко проти України”, яке набуло статусу остаточного 29.01.2016р., про те, що причини поважності пропуску строку звернення до суду повинні бути досліджені судом та повинні бути обґрунтованими та вмотивованими.
Вказані позивачем обставини не пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасно звернутись до суду.
Відтак, вказані причини не можуть бути визнані судом поважними, оскільки не носять ознак об'єктивності та непереборності. Інших обґрунтованих причин, що перешкоджали позивачу звернутись з позовом до суду позивачем не наведено.
Таким чином, суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовна заява ОСОБА_1 подана без додержання вимог, встановлених статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160-161,169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Військова прокуратура Південного регіону, Нікопольський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та надати докази на їх підтвердження.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя С.І. Озерянська