30 березня 2020 року Справа № 160/335/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, припинення фізичної особи-підприємця, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
- визнати дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо не прийняття рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 про звернення до суду із позовною заявою про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця в зв'язку із неподанням протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством, та відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця - протиправними;
- визнати припиненою з 01.03.2012 року діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , та відмінити її державну реєстрацію;
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-3081-57 в розмірі 26539,26 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 07.11.2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3081-57 на суму 26539,26 грн. Позивач не погоджується з вказаною вимогою, оскільки вона як фізична особа-підприємець не здійснювала підприємницьку діяльність з 2011 року, доходи не отримувала та не подавала звітність. Позивач вказує, що контролюючий орган був зобов'язаний винести розпорядження про звернення до суду із позовною заявою про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця у зв'язку із неподанням протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності.
Ухвалою суду від 30.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.
Позивач надала відповідь на відзив, у якій підтримала доводи, викладені у позовній заяві.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.02.2011 року, перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 13.12.2019 року припинено підприємницьку діяльність відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 265369,26 грн., 07.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3081-57 (а.с. 7).
Судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.10.2019 року становить 26539,26 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-3081-57 протиправною, а також дії відповідача щодо не прийняття розпорядження про звернення до суду із позовною заявою про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До матеріалів справи позивач надала довідку форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, якою підтверджено сплату заробітку для нарахування пенсії, із позначкою про сплату страхових внесків, зокрема за 2017-2019 роки (а.с. 10)
Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.
Відтак, відповідач протиправно нарахував єдиний внесок за період, коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не прийняття рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків - ОСОБА_1 про звернення до суду із позовною заявою про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця в зв'язку із неподанням протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством, та відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 11.10 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року №979 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі зокрема, неподання протягом одного року в органи державної податкової, то керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
Згідно з пунктом 67.2 статті 67 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
Отже, з аналізу викладених норм слід дійти висновку, що прийняття керівником органу державної податкової служби розпорядження про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та звернення органу державної податкової служби до суду з таким позовом є правом, а не обов'язком контролюючого органу.
Відтак, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не прийняття вказаного розпорядження про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Крім того, статтею 47 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакцій чинній, на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
Отже, законодавством передбачена певна процедура припинення підприємницької діяльності в позасудовому порядку.
Суд критично оцінює твердження позивача з приводу того, що вона не є фізичною особою-підприємцем з 01.03.2012 року, оскільки з 01.02.2011 року не займалася підприємницькою діяльністю, не подавала до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності, з огляду на те, що припинення підприємницької діяльності за звернення фізичної особи-підприємця здійснюється за певною процедурою відповідним органом реєстрації, а не автоматично в судовому порядку.
З огляду на зазначене, не є належним способом правового захисту порушеного права вимога позивача про визнання припиненою її підприємницької діяльності з 01.03.2012 року та відміни її державної реєстрації.
Також, суд зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.12.2019 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
Відтак, в суду відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.
За наведених обставин справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1681,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №1852-3977-0751-3900 від 27.01.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню пропорційно задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43145015) про визнання дій протиправними, припинення фізичної особи-підприємця, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3081-57 від 07.11.2019 року.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар