17 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2609/19 пров. № А/857/2251/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання рішення таким, що не набрало чинності (нечинним), -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Нор У.М.,
час ухвалення рішення - 13:30:11,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 13.01.2020 року,
ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Дубровицької міської ради Рівненської області, в якому просила визнати рішення відповідача від 04.02.2016 року № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» таким, що не набрало чинності (є нечинним) для його застосування за податковий період - 2016 рік.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року закрито провадження у справі.
Ухвала мотивована тим, що спірне рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 року № 82 скасоване (визнано таким, що втратило чинність) іншим рішенням відповідача - від 14.07.2016 року № 185, а захист прав позивача, пов'язаних із застосуванням оскаржуваного рішення, на думку суду, можливий виключно за умови скасування податкового повідомлення-рішення в межах спору щодо визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу в апеляційному порядку оскаржила позивач. Вважає, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, і суд неповно з'ясував обставини, що мали значення для вирішення питання. Просить ухвалу скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що закривши провадження у даній справі, суд першої інстанції порушив її право, гарантоване Конституцією і законами України, на оскарження нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування, норми якого були застосовані до неї, внаслідок чого порушено її права. Позивач наголошує, що податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у Рівненській області від 23.06.2016 року № 207231-13 їй було збільшено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік за ставками, встановленими на підставі оскаржуваного рішення. Вона оскаржила зазнане податкове повідомлення-рішення в судовому порядку, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року у справі № 817/986/18 у задоволенні її позову було відмовлено з посиланням на законність рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 року № 82. Отже, на думку позивача, спірне рішення відповідача, яке фактично не набуло чинності, створило для неї негативні наслідки у вигляді незаконно визначеного грошового зобов'язання і такі наслідки існують на даний час, зокрема, податковий орган повідомив її про існування податкового бору та виставив вимогу про його сплату. Зважаючи на зазначені обставини, позивач вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на факт самостійного скасування спірного рішення відповідачем рішенням від 14.07.2016 року № 185, на переконання позивача, оскільки спірне рішення скасоване на майбутнє, однак не впливає на правовідносини, які виникли за час його дії. Також, на думку позивача, суд першої інстанції безпідставно застосував п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки визнання згідно з рішенням Дубровицької міської ради від 14.07.2016 року № 185 таким, що втратило чинність рішення від 04.02.2016 року № 82, не свідчить про виправлення відповідачем порушення її прав, що виникли внаслідок прийняття спірного рішення. Крім того, позивач вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що захист її прав, пов'язаних із застосуванням оскаржуваного рішення Дубровицької міської ради, можливий виключно за умови скасування податкового повідомлення-рішення в межах спору щодо визначення їй грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік, оскільки визначення контролюючим органом цього грошового зобов'язання безпосередньо базується на рішенні відповідача від 04.02.2016 року № 82 та пов'язане з чинністю цього рішення у вказаному податковому періоді.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановив суд, 27.01.2015 року Дубровицька міська рада прийняла рішення № 947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким на території міста Дубровиці затверджено розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для відповідних типів об'єктів нежитлової нерухомості.
А рішенням Дубровицької міської ради від 04.02.2016 року № 82 було внесено зміни до рішення від 27.01.2015№ 947 року, зокрема, пп. 5.1 п. 5 «Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» викладено в новій редакції, за якою для об'єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку, встановлено ставки податку на рівні 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м площі об'єкта.
Рішення від 04.02.2016 року № 82 було оприлюднене на офіційному сайті міської ради 04.02.2016 року, проте самим рішенням було передбачено, що воно застосовується з 01.01.2016 року.
Судом також встановлено, що 23.06.2016 року Головне управління ДФС у Рівненській області винесло податкове повідомлення-рішення № 207231-13, яким ФОП ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки по об'єктах нежитлової нерухомості із застосуванням ставки податку, встановленої оскаржуваним рішенням Дубровицької міської ради від 04.02.2016 року № 82, на загальну суму 12796,80 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення позивач оскаржила в судовому порядку, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 року у справі № 817/986/18 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції посилався, зокрема, на те, що Дубровицька міська рада правомірно прийняла рішення від 04.02.2016 року № 82, так як останнє прийняте на виконання вимог п. 7 розділу 2 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VІІІ, в зв'язку з чим застосування ставки податку, встановленої цим рішенням, є правомірним.
В свою чергу, ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, в якому просить визнати рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 року № 82 таким, що не набуло чинності (є нечинним) для його застосування за податковий період - 2016 рік, посилаючись на те, що контролюючим органом протиправно застосовано нормативно-правовий акт, який відповідно до ст. 57 Конституції України є нечинним, та суперечить положенням п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та порушує її право бути проінформованою про прийняті нормативно-правові акти, гарантоване вказаними нормами.
Разом з тим, як встановив суд підчас розгляду даної справи, рішенням Дубровицької міської ради від 14.07.2016 року № 185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця», серед іншого, визнано такими, що втратили чинність рішення від 04.02.2016 року № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки». Рішення від 14.07.2016 року № 185 оприлюднено на офіційному сайті міської ради 15.07.2016 року та в газеті «Дубровицький вісник» за 15.07.2016 року (випуск № 28).
Суд першої інстанції зазначив, що нечинний нормативно-правовий акт не може порушувати права, свободи та інтереси фізичних осіб, оскільки не породжує будь-яких юридичних наслідків і не підлягає застосуванню, та дійшов висновку, що у разі застосування такого нормативно-правового акта належним способом захисту та, відповідно, предметом оскарження мають бути відповідні рішення (дії) суб'єкта владних повноважень, прийняті на основі такого акта, якщо вони спричинили порушення прав свобод чи інтересів конкретного суб'єкта. Отже, на думку суду, відновлення прав та інтересів позивача можливе лише за умови скасування оскаржуваного ним раніше податкового-повідомлення рішення, що є предметом розгляду в межах іншої адміністративної справи (справа № 817/986/18).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі слід закрити на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак колегія суддів вважає такий висновок помилковим, виходячи з настпного.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 800/369/17, зазначено: у розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень. Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб'єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верхового Суду від 23.11.2018 року у справі 440/356/17.
Враховуючи наведені вище висновки щодо застосування п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, висловлені у вказаних вище постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що закриття провадження в адміністративній справі згідно з цією нормою можливе виключно у випадку, коли порушення, на думку позивача, його прав, свобод та законних інтересів рішенням суб'єкта владних повноважень, яке оскаржується, виправлене самостійно цим суб'єктом, внаслідок чого безумовно встановлено та підтверджено повне і фактичне відновлення прав позивача.
Крім того, проаналізувавши зміст та суть даної норми, колегія суддів зазначає, що в такому випадку вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття рішень повинне бути спрямоване саме на виправлення своєї помилки, внаслідок якої порушено права позивача, і в результаті цього буде належним чином відновлено законні права та інтереси позивача, в зв'язку з чим визнання протиправними оскаржених рішень, дій або бездіяльності відповідача після такого виправлення є непотрібним чи недоцільним. Також, на думку колегії суддів, в цьому випадку виправленням може вважатись лише вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття рішень, які є наслідком визнання своєї помилки та/чи порушення, отже, фактичне визначення вимог позивача.
Однак, як встановив суд із змісту зазначеного вище рішення Дубровицької міської ради від 14.07.2016 року № 185, спірне рішення від 04.02.2016 року № 82 визнане таким, що втратило чинність, лише з 01.01.2017 року, а також згідно з преамбулою цього рішення, воно прийняте з метою приведення у відповідність до чинного законодавства місцевих податків та зборів на території міської ради.
Крім того, у доповненні до відзиву на позовну заяву, до якого долучено копію цього рішення, відповідач наголошує, що вважає рішення від 04.02.2016 року № 82 таким, що прийняте з дотриманням вимог законодавств, отже, було правомірним.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що прийняття Дубровицькою міською радою рішення від 14.07.2016 року № 185 не пов'язане з визнанням вимог ФОП ОСОБА_1 щодо неправомірності (нечинності) рішення від 04.02.2016 року № 82 і не було спрямоване на виправлення прав та законних інтересів позивача, які вона вважає порушеними внаслідок прийняття цього рішення.
Отже, у даному випадку були відсутні правові підстави закриття провадження у справі, оскільки відсутні всі обставини, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, які описано вище.
При цьому, саме по собі прийняття Дубровицькою міською радою рішення від 14.07.2016 року № 185 та визнання таким, що втратило чинність рішення від 04.02.2016 року № 82 з 01.01.2017 року, тобто після того, як на підставі цього рішення у позивача виникли певні правовідносини в період його дії (визначення їй грошового зобов'язання податковим органом за 2016 рік), на думку колегії суддів, не є достатньою підставою для застосування в даному випадку норм п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також колегія суддів зазначає, що оцінка наявності самого факту порушення прав позивача у зв'язку з прийняттям відповідачем спірного рішення та оцінка належності обраного позивачем способу захисту цього права може бути надана судом лише за наслідками розгляду справи по суті.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому її слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України суд -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року про закриття провадження у справі № 460/2609/19 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький
Повне судове рішення складено 27 березня 2020 року