Справа №333/1075/18
пр. №1-кп/333/40/20
Іменем України
17 березня 2020 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суду м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, освіта - середня, не працюючого, одруженого, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
03.03.2015 Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 187 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі вимог ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.ч. 2, 3 ст. 190 КК України,-
10.02.2020 Комунарським районним судом м. Запоріжжя обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 дні.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотанняпро продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою.
Своє клопотання мотивує тим, що в ході досудового слідства та судового розгляду встановлений ряд ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зникли, що є підставою для продовження вказаного запобіжного заходу, а саме: може переховуватися від суду; продовжувати займатися протиправною діяльністю.
Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме - злочини, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_4 , згідно ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до восьми років. Крім того встановлено, що ОСОБА_4 вчинив злочин під час іспитового стоку, не має стійких соціальних зв'язків.
Вищезазначене дає достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 , з метою уникнення покарання за вчинений злочин, знаходячись на волі, буде переховуватись від суду та продовжувати займатися протиправною діяльністю.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні заперечували стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили застосувати більш м'який, оскільки прокурором не підтверджено, що ризики, які ним заявлені існують і надалі.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.02.2020 ОСОБА_4 під час судового розгляду продовжено запобіжний захід тримання під вартою до 09.04.2020.
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, але звільнення може здійснюватися в залежності від надання гарантій явки в суд.
При розгляді клопотань учасників процесу, суд враховує вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Відповідно до положень п. 39 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» від 14 жовтня 2010 року, остаточне 14 січня 2011 року, існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (Vlasov v. Russia), №78146/01, пункт 104, від 12 червня 2008 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання про доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого, за який передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 8 років, вчинив злочин під час іспитового строку, саме ці обставини можуть підвищувати ризик переховуватись обвинуваченого від суду настільки, що інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою не зможуть запобігати такому ризику і саме цим раніше керувався суд при вирішенні питання щодо доцільності тримання обвинуваченого під вартою.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Панченко проти Росії», ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати на те, що вона маловірогідна.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови» ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (рішення ЄСПЛ у справі «Ноймайстер проти Австрії»).
Однак, необхідно враховувати, що тривалість проведення досудового розслідування та судового слідства поступово зменшує наявні ризики і таке зменшення може бути настільки суттєвим, що для їх запобіганню може бути застосовані інші більш м'які запобіжні заходи, а кожний факт продовження тримання особи під вартою потребує детального дослідження існуючих ризиків у сукупності із урахуванням тривалості їх застосування в поєднанні з іншими факторами.
Це стосується і ризику можливості з боку підозрюваного впливати на потерпілого та свідків сторони обвинувачення.
Судом встановлено, що за весь час проведення досудового розслідування та слухання справи в суді від потерпілих не надходило жодної заяви, щодо здійснення на них будь-якого впливу з боку будь-кого, в тому числі й з боку ОСОБА_4 .
Таким чином, незважаючи на те, що прокурором в судовому засідання доведено наявність ризиків, а саме: з метою ухилення від покарання за вчинений злочин, може переховуватися від суду, суд вважає що існує можливість запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Такий висновок суду гуртується на тому, що більше двох років попереднього ув'язнення обвинуваченого досліджено всі матеріали кримінального провадження.
Крім того, тривалість строку перебування під вартою, на думку суду, суттєво зменшила ризик переховування обвинуваченого від суду та дає можливість обвинуваченому більш відповідально ставитись до своєї подальшої поведінки, а зміна запобіжного заходу може позитивно вплинути на виправлення обвинуваченого.
Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 має місце проживання у місті Запоріжжі, має дружину та малолітню дружину, яких до затримання утримував, постійне місце роботи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Підсумовуючи наведене, суд вважає необхідним відмовити процесуальному прокурору в задоволені клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки тривалість попереднього ув'язнення в даному випадку до мінімуму зменшила наявні ризики та задовольнити клопотання захисника і обвинуваченого, змінивши запобіжний захід з тримання під вартою на більш мякий - домашній арешт.
На підставі викладеного, керуючись ст. 331, 372 КПК України, -
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - задовольнити.
Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з перебуванням останнього за місцем мешкання: АДРЕСА_3 , в період часу з 21:00 годин до 06:00 годин наступного дня, строком на два місяці до 17.05.2020.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти в залі суду.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
1)не відлучатися за межі м. Запоріжжя, без дозволу суду;
2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;
3) прибувати до суду за викликом.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Роз'яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , положення ч. 5 ст. 181 КПК України, у відповідності до якої працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
В разі невиконання вищевказаних зобов'язань може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід.
Копію ухвали про зміну запобіжного заходу вручити під розпис ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його захиснику, прокурору, а також направити для відома начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України та передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Головуючий суддя ОСОБА_1