вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2020 р. Справа№ 910/9619/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Корсака В.А.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Пугач С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН"
на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2019 (повне рішення складено 18.12.2019)
у справі № 910/9619/19 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ"
про стягнення 1 848 915,30 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" (далі за текстом - відповідач) про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 1 016 000,00 грн. основного зобов'язання, 667 404,72 грн. інфляційних втрат та 165 510, 58 грн. 3 % річних в подвійному розмірі, а також 184 891, 53 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 27 733, 73 грн. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/1043/18 визнано недійсним договір від 26.10.2016 № 908 про участь у фонді фінансування будівництва за будівельною адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52, укладений між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн". Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/17791/17 змінено управителя Фонду фінансування будівництва «Щербакова 52» виду «А» будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Щербакова, 52 у Шевченківському районі, а саме з Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест». Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест» Фонд фінансування будівництва виду «А» за програмою будівництва об'єкту по вул. Щербакова, 52 в м. Києві.
Зокрема, на думку позивача у зв'язку із замовченням АТ «АРТЕМ-БАНК», як Управителем ФФБ інформації про реєстрацію 31.07.2014 права власності на спірне приміщення за ТОВ «БМС Технолоджи» (на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.08.2014), навмисним введенням ТОВ «ТРАНС ЛАЙН» в оману щодо нумерації приміщення, та, як наслідок, визнання недійсним Договору, йому було завдано суттєвих збитків, оскільки кошти, перераховані ТОВ «ТРАНС ЛАЙН» за об'єкт інвестування, зі спливом часу значно знецінені.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/9619/19 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що 27.02.2018 згідно меморіального ордеру № 61_23 грошові кошти в розмірі 1 016 000,00 грн., як кошти ФФБ на вимогу ТОВ "ВБК "МРІЯ" були перераховані на рахунок № НОМЕР_1 в АТ "АРТЕМ-БАНК" із зазначенням отримувача - ТОВ "ТРАНС ЛАЙН". Суд дійшов висновку, що грошові кошти були повернуті позивачу безпосередньо Фондом фінансування будівництва на вимогу ТОВ "ВБК "МРІЯ" (забудовник), з яким позивачем 28.10.2016 був складений акт приймання-передачі нежитлових приміщень.
При ухваленні рішення суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 11, 216, 509, 599 ЦК України.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, скаржник послався на те, що рахунку, на який за посиланням суду йому було перераховано кошти ТОВ «ТРАНС ЛАЙН» в ПАТ «АРТЕМ БАНК» ніколи не відкривало та спірні кошти не отримувало.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2020 справу № 910/9619/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/9619/19, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 12.02.2020.
10.02.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів скаржника, посилаючись на відсутність підстав для стягнення коштів з відповідача, як нового управителя фонду, оскільки такі кошти були повернуті позивачу у повному обсязі попереднім управителем фонду - ПАТ "АРТЕМ-БАНК" на відкритий рахунок в цьому банку, що підтверджується з випискою з рахунку Фонду фінансування будівництва 27.02.2018 та меморіальним ордером № 61_23 від 27.02.2018. Також відповідач вважає безпідставним нарахування інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із тим, що він не є боржником у зобов'язанні щодо повернення коштів.
В судовому засіданні 12.02.2020 оголошена перерва до 11.03.2020. Про оголошення перерви у судовому засіданні учасники справи повідомлені під розписку.
06.03.2020 відповідачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 27.01.2020 про відкриття провадження у справі відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом десяти календарних днів з дня вручення даної ухвали, копію якої відповідач одержав 03.02.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке залучено до матеріалів справи.
Оскільки станом на 06.03.2020 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу закінчився, у відповідача відсутнє право на подання додаткових доказів.
Щодо посилання відповідача на отримання ним додаткових доказів лише після ознайомлення 25.02.2020 з матеріалами іншої судової справи №910/1043/18 колегія суддів зазначає, що відповідач був учасником вказаної справи починаючи з 06.03.2018 (ухвалою господарського суду м. Києва від 06.03.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест» було залучено до участі у справі № 910/1043/18 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів). Судове рішення по суті у цій справі було винесено судом першої інстанції 15.05.2018. Тобто відповідач будучи учасником справи № 910/1043/18 не був позбавлений можливості ознайомитися із матеріалами справи та зробити відповідні копії документів ще в 2018 році та надати їх суду першої інстанції для залучення до матеріалів даної справи.
Отже відповідач не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, тому суд відхиляє клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
В судовому засіданні 11.03.2020 оголошена перерва до 18.03.2020. Про оголошення перерви у судовому засіданні учасники справи повідомлені під розписку.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2020 справу № 910/13499/19, у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. на лікарняному, передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Ходаківської І.П., суддів: Демидової А.М., Корсака В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 в зазначеному складі колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/9619/19 прийнято до свого провадження.
10.03.2020 від позивача надійшло заперечення на відзив, яке залучено до справи.
В судове засідання 18.03.2020 представник позивача не з'явився. Про причини неявки свого представника позивач суд не повідомив. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).
В судовому засіданні 18.03.2020 представник відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
26.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (управитель), у подальшому змінено назву на Акціонерне Товариство «Артем-Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн" (довіритель) укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва від № 908, за умовами якого довіритель зобов'язується передати управителю в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність об'єкта інвестування, а управитель - прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених Правилами ФФБ.
Об'єкт будівництва - житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземною автостоянкою на вул. Щербакова, 52 у Шевченківському районі міста Києва, будівництво якого організовує забудовник та фінансування будівництва якого здійснює управитель за рахунком та в інтересах довірителів.
Згідно пункту 1.2 Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 908 фонд фінансування будівництва є ФФБ виду А, де поточну ціну вимірної одиниці об'єкта будівництва, споживчі властивості об'єкта інвестування, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, при цьому він приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об'єкта будівництва.
Відповідно до п. 1.3 Договору про участь у фонді фінансування будівництва №908 довіритель набуває прав і обов'язків довірителя після передачі грошових коштів у довірчу власність управителя.
Пунктом 1.4 Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 908 передбачено, що довіритель передає у довірчу власність управителя грошові кошти у розмірі 100 % вартості об'єкта інвестування, що складає 1016000,00 грн. та повинен сплатити до 30.10.2016.
Згідно з п. 1.6 Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 908 після внесення довірителем грошових коштів до ФФб управитель видає довірителю свідоцтво про участь у ФФб, що є підтвердженням участі довірителя у ФФб, в якому вказується графік подальшого внесення довірителем коштів до ФФб та термін введення будинку в експлуатацію, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52, нежитлове приміщення № 66.
Об'єктом інвестування, який закріплюється за довірителем, є нежитлове приміщення № 66, загальною площею 61,5 кв. м., на 20 поверху 4 секції будинку (п. 2.1.2 договору № 908).
На виконання пункту 1.4 та 1.6 Договору № 908 про участь у фонді фінансування будівництва від 26.10.2016 Товариство сплатило Банку грошові кошти у розмірі 1 016 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1172 від 26.10.2016 (призначення платежу - за майнові права на нежитлове приміщення № 66 згідно з Договором 908 від 26.10.2016 про участь у ФФБ) та банківською випискою про рух грошових коштів.
Окрім того, 26.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн" (довіритель) укладено Договір відступлення майнових прав №908, відповідно до умов якого управитель уступає довірителю майнові права на об'єкт інвестування - нежитлове приміщення № 66, загальною площею 61,5 кв. м., на 20 поверсі будинку 52 по вул. Щербакова у м. Києві; об'єкт інвестування закріплений за довірителем на підставі Договору про участь у фонді фінансування будівництва № 908 від 26.10.2016.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн" сплачено повну вартість нежитлового приміщення № 66, загальною площею 61,5 кв. м. по Договору № 908 від 26.10.2016 про участь у ФФБ, що підтверджується довідкою № 908 від 28.10.2016, виданою Банком.
Відповідно до акта приймання-передачі нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 ТОВ "ВБК "Мрія" передало ТОВ "Транс Лайн" нежитлові приміщення № 66, загальною площею 61,5 кв. м. на 20 поверсі 4 секції об'єкту будівництва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17791/17, яке набрало законної сили 12.01.2018, змінено управителя Фонду фінансування будівництва «Щербакова 52» виду «А» будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Щербакова, 52 у Шевченківському районі, з Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест». Також цим рішенням зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест» Фонд фінансування будівництва виду «А» за програмою будівництва об'єкту по вул. Щербакова, 52 в м. Києві.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі №910/1043/18, яке набрало законної сили 12.06.2018, визнано недійсним договір № 908 про участь у фонді фінансування будівництва від 26.10.2016, укладений між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн".
Підставою для визнання недійсним зазначеного договору № 908 про участь у фонді фінансування будівництва стало те, що Публічне акціонерне товариство "Артем-Банк" не володіло майновими правами на нежитлове приміщення (нежитлове приміщення № 66, загальною площею 61,5 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52) станом на дату укладення договору №908 (оскільки право власності на спірне нежитлове приміщення було зареєстроване за ТОВ «БМС Технолоджи» на підставі Свідоцтва про право власності від 18.08.2014).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» звернулось до Публічного акціонерного товариства «АРТЕМ-БАНК» з листом від 04.06.2018 № 1 про застосування наслідків недійсності правочину з вимогою в строк до 08.06.2018 перерахувати грошові кошти в сумі 1 016 000, 00 грн., які були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» за майнові права не нежитлове приміщення № 66 згідно з договором № 908 від 26.10.2016 про участь у ФФБ на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «АРТЕМ-БАНК».
Також з листом від 30.10.2018 № 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Інвест» з вимогою в строк до 15.11.2018 перерахувати кошти в сумі 1016000, 00 грн., перераховані за майнові права на нежитлове приміщення № 66, загальною площею 61,5 кв. м., на 20 поверсі будинку 52 по вул. Щербакова у м. Києві навід 14.12. підставі визнаного недійсним договору.
Товариство обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-інвест» в листі від 14.11.2018 № 14/11-01 повідомило позивача про неможливість задовольнити вимогу останнього у зв'язку з невиконанням Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «АРТЕМ-БАНК» рішення суду від 14.12.2017 у справі № 910/17791/17.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ЛАЙН» з позовом у даній справі.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував на те, що відповідно до меморіального ордеру № 6123 від 27.02.2018 кошти в розмірі 1 016 000,00 грн. сплачені ТОВ «ТРАНС ЛАЙН» згідно Договору № 908 про участь у фонді фінансування будівництва від 26.10.2016 повернуті Управителем фонду Довірителю (ТОВ «ТРАНС ЛАЙН) в повному обсязі на рахунок, відкритий в АТ «АРТЕМ-БАНК». Призначення платежу: «Повернення грошових коштів з ФФБ виду А.зг.дог.про участь у ФФБ № 908 від 26.10.2016 р. НП 66..».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Статтями 76, 77, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання. Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 у справі № 927/313/18.
За приписами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно о п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
З наведеної норми вбачається, що моментом виконання грошового правовідношення є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі готівкою.
Згідно з п. 1.191 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Водночас, розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Таким чином, меморіальний ордер не є доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача.
Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18.
Матеріалами справи підтверджено, що в якості доказу сплати спірних коштів позивачу відповідачем надано меморіальний ордер № 61_23 від 27.02.2018, за яким вказану суму 1 016 000,00 грн. із зазначенням «Наслідки нікчемності правочину» перераховано на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «АРТЕМ-БАНК» із зазначенням отримувача - ТОВ «ТРАНСЛАЙН» та виписку з рахунку Фонду фінансування будівництва № 26011221111 за 27.02.2018.
Разом з тим, як вбачається з наведених вище норм права, згадані докази не можуть бути належним підтвердженням факту отримання спірних коштів позивачем.
При цьому за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
В статті 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" унормовано, що суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Тобто із аналізу наведених правових норм та з правової природи договору банківського рахунку слідує, що на підставі вказаного правочину у банку виникають обов'язки щодо здійснення певних банківських операцій, як то перерахування грошових коштів саме на виконання вимог клієнта.
Відповідно до п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
В той же час, у листі-відповіді «Щодо надання інформації про рахунок» ПАТ «АРТЕМ-БАНК» вих. № 540 від 22.10.2019, доданому до матеріалів справи, вказано про закриття клієнтських рахунків ТОВ «ТРАНС ЛАЙН», після виконання операцій з відображення в бухгалтерському обліку банку кредиторських вимог (за рішенням Уповноваженої особи Фонду), відповідно до затвердженого Фондом реєстру акцептованих вимог кредиторів та відкриття банківського балансового рахунку 2909 «Кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами», на який перераховано сплачені ФФБ кошти (а.с.108).
Також, у листі зазначено, що рахунок № НОМЕР_1 (на який перераховано кошти з ФФБ) відкрито на виконання вимог Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 № 3711, Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 № 280.
Проте, у зв'язку з відсутністю заявленої вимоги кредитора (ТОВ «ТРАНС ЛАЙН») сума такої кредиторської заборгованості банку перенесена на рахунок інших операційних доходів згідно пункт 4 Розділу VI Положення № 3711.
Отже, наведений лист підтверджує посилання позивача, що поточний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «АРТЕМ-БАНК» йому в порядку, визначеному Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не відкривався, а також засвідчує факт неотримання позивачем спірних коштів.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що доказів повідомлення позивача про відкриття рахунку на виконання вимог Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, а також обізнаності позивача про зарахуванням на нього будь-яких коштів матеріали справи не містять.
З урахуванням зазначеного вище помилковим вбачається висновок місцевого господарського суду про припинення зобов'язання з повернення 1 016 000, 00 грн., сплачених позивачем за недійсним договором від 26.10.2016 № 908 про участь у фонді фінансування будівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» за рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням довірителів ФФБ або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв'язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги ФФБ може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До нового управителя переходять усі права та обов'язки щодо довірителів цього ФФБ та відповідного забудовника.
Статтею 14 цього Закону передбачено, що фізична або юридична особа, або спільний інвестор ФОН стає довірителем ФФБ за умови передачі коштів в управління управителю ФФБ та укладання з управителем ФФБ договору про участь у ФФБ на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок передачі ФФБ передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 490 «Про затвердження Порядку передачі фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі за рішенням суду».
Порядок визначає механізм передачі фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі, що відповідає Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (далі - Закон), за відповідним рішенням суду, що прийняте за зверненням довірителів
фонду фінансування будівництва, власників сертифікатів фонду операцій з нерухомістю або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв'язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги і набрало законної сили.
Після набрання законної сили рішенням суду про передачу фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі (далі - рішення суду), зокрема, управитель фонду фінансування будівництва (фонду операцій з нерухомістю) припиняє виконувати функції управителя; до нового управителя фонду фінансування будівництва переходять усі права та обов'язки щодо довірителів зазначеного
фонду та відповідного забудовника; управитель фонду фінансування будівництва (фонду операцій з нерухомістю) передає новому управителю фонду майно, що перебуває у довірчій власності управителя фонду, та документи, що регламентують функціонування такого фонду; управитель фонду фінансування будівництва (фонду операцій з нерухомістю) підписує з новим управителем акти приймання-передачі майна та документів, що регламентують функціонування такого фонду.
Як вже зазначалось, рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/17791/17, яке набрало законної сили 12.01.2018, змінено управителя Фонду фінансування будівництва «Щербакова 52» виду «А» будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Щербакова, 52 у Шевченківському районі, з Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест». Також цим рішенням зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест» Фонд фінансування будівництва виду «А» за програмою будівництва об'єкту по вул. Щербакова, 52 в м. Києві.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі №910/1043/18, яке набрало законної сили 12.06.2018, визнано недійсним договір № 908 про участь у фонді фінансування будівництва від 26.10.2016, укладений між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн".
Спір про повернення майна, що виникає з відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, у якій зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають реституцією. Реституція як спосіб захисту порушеного права застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
За таких обставин та з огляду на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/17791/17, яким змінено управителя Фонду фінансування будівництва «Щербакова 52» виду «А» будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Щербакова, 52 у Шевченківському районі, з Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість-Інвест», приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" про застосування правових наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 1 016 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати у подвійному розмірі з посиланням на те, що у зв'язку із замовченням АТ «АРТЕМ-БАНК», як Управителем ФФБ інформації про реєстрацію 31.07.2014 права власності на спірне приміщення за ТОВ «БМС Технолоджи» (на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.08.2014), та, як наслідок, визнання недійсним договору, йому було завдано суттєвих збитків, оскільки кошти, перераховані ТОВ «ТРАНС ЛАЙН» за об'єкт інвестування, зі спливом часу значно знецінені.
Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується із обов'язком боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Норми статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
З огляду на наведені норми права апеляційний господарський суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у подвійному розмірі.
За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що стягненню в даному випадку підлягають 3 % річних та інфляційні втрати в порядку та розмірі, передбачених ст. 625 ЦК України, після набрання законної сили рішенням суду щодо визнання недійсним договору № 908 про участь у фонді фінансування будівництва від 26.10.2016.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок та здійснивши власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на стягнення 91 615, 71 грн. інфляційних втрат за період з 01.07.2018 по 30.06.2019 та 31 732, 60 грн. трьох процентів річних за період з 01.07.2018 по 15.07.2019.
Щодо вирішення питання про професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача у справі є адвокат Дьоміна Світлана Сергіївна, яка діє на підставі ордеру серії КС №401185, довіреності від 10.02.2017, договору про надання правової допомоги від 26.03.2018 № 1 та додаткової угоди до цього договору від 22.10.2018 у якій вказано, що гонорар за надання правової допомоги, пов'язаної із судовим розглядом спору про стягнення 1 016 000, 00 грн., сплачених за договором від 26.10.2016 № 908, становить 10 % відсотків від стягнутої на користь клієнта суми, які підлягають сплаті протягом 10 календарних днів з дня стягнення коштів на користь клієнта. До матеріалів справи також залучено детальний опис робіт, виконаних адвокатом Дьоміною С.С. у справі № 910/9619/19 (а. с.126, 143-146).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на те, що матеріали справи містять докази виконання адвокатом Дьоміною С.С. договору про надання правничої допомоги з урахуванням додаткової угоди, укладеного з позивачем, апеляційний господарський суд вважає, що в даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 113 934, 83 грн. (10 % від суми, стягнутої на користь позивача).
Водночас відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 3 000 грн. у разі повного або часткового задоволення позову. При цьому відповідач посилається на неспівмірність витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом.
Однак суд вважає таке заперечення помилковим, оскільки виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Із матеріалів справи вбачається, що вчинені адвокатом дії відповідають умовам договору про надання правової допомоги та додаткової угоди до цього договору, а час, витрачений на складання та подання документів (позовної заяви, апеляційної скарги, заяв та клопотань, заперечень, запитів, збирання доказів тощо), є обґрунтованим.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Доводи відповідача, що справа не є складною, обсяг часу на підготовку документів не міг бути значним, як і обсяг юридичної і технічної роботи, не можуть бути враховані при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, оскільки не підтверджені доказами, є суб'єктивною оцінкою відповідача та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що представник позивача надавав правові послуги у судах першої та апеляційної інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Часиною 2 наведеної вище статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням зазначеного вище, рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2019 підлягає скасуванню, як таке, що винесено при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 216, 599, 1066 Цивільного кодексу України, п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Судові витрати.
Відповідно до ст.ст. 126, 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору та професійну правничу допомогу за підсумками розгляду апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/9619/19 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" 1 016 000, 00 грн. - основне зобов'язання, 91 615, 71 грн. - інфляційні втрати, 31 732, 60 грн. - три проценти річних, 113 934, 83 грн. - витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" 25 635, 34 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
6. Матеріали справи № 910/9619/19 повернути до господарського суду міста Києва.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 23.03.2020.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
В.А. Корсак