79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.03.2020 справа № 914/2405/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Слоквіча Сергія Вікторовича
до відповідача Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування
про стягнення 1635947,78 грн.
за участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Фізичною особою-підприємцем Слоквічем Сергієм Вікторовичем до відповідача Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення 1635947,78 грн., з яких 1622082,78 грн. - основний борг та 13865,00 грн. - 3% річних. Крім того позивач в прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача 44539,22 грн. судових витрат, які складаються з 24539,22 грн. - судового збору та 20000,00 грн. - витрат на професійну правову допомогу адвоката.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
29.07.2016р. між Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Слоквічем Сергієм Вікторовичем (постачальник) укладено договір №281, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність замовника товар, який зазначено у специфікації (товар), а замовник прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 2.2. договору, товар вказаний у пункті 1.1. договору постачається партіями.
Згідно з пунктом 2.3. договору, кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії та ціна товару кожного найменування.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що оплата за отриманий товар здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно виставленого рахунку на товар.
Відповідно до пункту 2.5. договору, загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, специфікацій, підписаних сторонами протягом терміну дії даного договору.
Згідно з пунктом 6.2.2. договору замовник зобов'язаний здійснювати оплату товару постачальнику на підставі виставленого рахунку та накладної на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару. У разі відсутності фінансування видатків, термін відстрочки платежу може бути збільшений аж до моменту наявності реального фінансування видатків.
Як зазначає позивач та як вбачається із акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р., який підписано директором та головним бухгалтером Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, а також Фізичною особою-підприємцем Слоквічм С.В., сторони погодили, що початкове сальдо станом на 31.12.2018р. становить 1723039,69 грн.
Крім того, як зазначає позивач, за період з 01.01.2019р. по 31.07.2019р. відповідачу було поставлено товар на загальну суму 752524,36 грн., та сплачено відповідачем на користь позивача 853481,90 грн.
Таким чином позивач стверджує, що загальний розмір заборгованості відповідача становить 1622082,78 грн.
Позивач на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 13865,00 грн.
Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1635947,78 грн., з яких 1622082,78 грн. - основний борг та 13865,00 грн. - 3% річних.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Однак, при цьому Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування зазначає, що заборгованість в розмірі 1622082,78 грн. виникла не із-за прямої вини відповідача, а у зв'язку з відсутністю фінансування видатків з боку держави.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення з нього 20000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з тим, що позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг). Також відповідач посилається на те, що 20000,00 грн. були оплачені не адвокату, а фізичній особі-підприємцю. Окрім того, відповідач зазначив, що дана справа не є надто складною для професійного адвоката, не вимагає додаткового пошуку, дослідження та доведення доказів, а тому не потребує великого обсягу роботи. Також відповідач зазначив, що 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу є необгрунтованими, недоведеними, явно завищеними та становлять надмірний тягар для нього, з врахуванням того, що підприємство знаходиться у важкому фінансовому становищі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на таке.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи. Як вбачається із розрахунку позовних вимог та як підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача становить 1622082,78 грн. Факт наявності заборгованості в розмірі 1622082,78 грн. відповідачем не заперечується. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Щодо заперечень відповідача суд зазначає таке.
За змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446).
Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
Також в пункті 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (Постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).
Згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і, оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє її від обов'язку виконати зобов'язання за Договором.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку що позовна вимога про стягнення 13865,00 грн. - 3% річних є обгрунтована.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1622082,78 грн. - основного боргу та 13865,00 грн. - 3% річних є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.
Позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області було сплачено судовий збір в розмірі 24539,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням №280 від 13.11.2019 р.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, керуючись статтю 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 24539,22 грн., оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на правову допомогу адвоката складає 20000,00 грн.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивачем до матеріалів справи долучено:
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер серія ВН№117938;
- договір про надання правової допомоги від 02.10.2019р., що укладений між адвокатом Гущею Яніною Валеріївною та ФОП Слоквічем Сергієм Вікторовичем;
- рахунок №2 від 12.11.2019р. на суму 20000,00 грн.;
- платіжне доручення №279 від 13.11.2019р. на суму 20000,00 грн.;
- акт приймання-передачі послуг від 13.11.2019р. на суму 20000,00 грн.
Відповідно до п. 2.1. Договору про надання правової допомоги від 02.10.2019р., що укладений між адвокатом Гущею Яніною Валеріївною та ФОП Слоквічем Сергієм Вікторовичем, Клієнт замовляє і сплачує, а адвокат надає юридичні послуги та правову допомогу, а саме консультації щодо прав та обов'язків відповідача, необхідних дій щодо збирання та надання доказів в обґрунтування позиції відповідача, вивчення даних клієнтом матеріалів, складання процесуальних документів, клопотань, відзивів, запитів, представництва інтересів в суді в справі за позовом ФОП Слоквіч С.В. до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення заборгованості за договором поставки.
Згідно п.3.1. договору, вартість послуг за договором становить 20 000 грн.
Оплата послуг здійснюється Клієнтом в строк протягом п'яти днів з отримання рахунку (п.3.2. договору).
Як вбачається із акту приймання-передачі послуг від 13.11.2019р. на суму 20000,00 грн. адвокатом надано такі послуги:
- консультації щодо прав та обов'язків позивача, необхідних дій щодо збирання та надання доказів в обгрунтування позиції позивача - 2 год. 30 хв.;
- вивчення наданих клієнтом матеріалів для подання позову до суду - 8 год. 30 хв.;
- складання позовної заяви - 8 год. 30 хв.;
- складання, обгрунтування та розрахунку судових витрат на правову допомогу - 2 год. 30 хв.;
- представництво інтересів в суді.
У відзиві на позов відповідач заперечив проти стягнення витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн. з тих підстав, що дана судова справа не є складною для професійного адвоката, не вимагає додаткового пошуку, дослідження та доведення доказів, а тому не потребує великого обсягу юридичної та технічної роботи. Як зазначає відповідач, вимога позивача про стягнення 20 000,00 гривень витрат на правову допомогу є необгрунтованою, недоведеною, явно завищеною та становить надмірний тягар для відповідача. Окрім цього, відповідач звертає увагу, що стягнення цієї суми призведе до збільшення додаткових неефективних витрат коштів Львівського КЕПЗПІП, яке відповідно до ст. 75 Господарського кодексу України створене для виробництва суспільно необхідної продукції, та за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до
справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Правова позиція, наведена вище, викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18.
З матеріалів справи вбачається, що 04.09.2019р, тобто до звернення з позовом до суду, позивач звертався до відповідача з вимогою погасити борг у розмірі 1 622 082,15 грн. У відповіді на претензію від 11.09.2019р., відповідач фактично визнав борг у вказаній вище сумі, однак у зв'язку із важким фінансовим становищем (заборгованість по заробітній платі, перед державним та місцевим бюджетом, постачальниками тощо), просив розглянути можливість відтермінувати борг до кінця 2019р. та впродовж 2020р. Також підтвердив свою готовність до проведення переговорів між сторонами з метою досягнення компромісного рішення.
Окрім цього, сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2018р. по 31.12.2018р., згідно якого заборгованість за 2018р. складає 1 723 039,69 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує заявлений до стягнення позивачем борг, однак зазначає, що заборгованість в розмірі 1622082,78 грн. виникла не із-за прямої вини відповідача, а у зв'язку з відсутністю фінансування видатків з боку держави.
З Статуту Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування вбачається, що підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства соціальної політики України. Підприємство створене з метою задоволення потреб населення у технічних та інших засобах реабілітації, виробах медичного призначення, товарах народного споживання для населення України, а також надання реабілітаційних послуг, послуг з післягарантійного ремонту технічних та інших засобів реабілітації.
З вищенаведеного вбачається, що до звернення позивача з позовом до суду, а також протягом розгляду даної справи, спору, як такого, щодо наявності заявленої до стягнення суми заборгованості зі сторони відповідача не було.
Суд звертає увагу, що позивачем подано до суду лише позовну заяву, як заяву по суті спору, яка судячи по її змісту не вимагала значних витрат часу на її складення, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, клопотання про відкладення розгляду справи і клопотання про долучення до матеріалів справи акту приймання-передачі послуг адвоката від 13.11.2019р.
Водночас, слід зазначити, що представник позивача брав участь у судовому засіданні 2 рази, які проводилось у режимі відеоконференції.
Беручи до уваги вищенаведене, а також дослідивши подані позивачем матеріали та об'єктивно оцінивши час, необхідний для оцінки цих матеріалів, суд вважає, що заявлений у акті приймання-передачі послуг від 13.11.2019р. час, витрачений адвокатом на виконання зазначених у акті робіт (наданих послуг) є явно завищеним та не відповідає критерію розумності враховуючи те, що справа не є складною.
Разом з тим, належить зазначити, що матеріалами справи не підтверджено вчинення адвокатом будь-яких дій (запитів чи звернень до підприємств, установ, організацій) з метою збирання доказів, і це може бути лише підтвердженням того, що всі необхідні докази були у позивача.
Слід також зазначити, що позивачем не надано детального обґрунтованого опису робіт (наданих послуг), в якому беручи до уваги критерії реальності, розумності та необхідності надання зазначених в ньому адвокатських послуг, суд, з урахуванням складності справи, дійшов би висновку обгрунтованості заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, з урахуванням складності справи, суд не вбачає підстав для визначення розміру витрат на оплату послуг адвоката відштовхуючись від ціни позову.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру.
Проте, враховуючи критерії розумності розміру витрат на правову допомогу адвоката у даній справі, беручи до уваги її складність, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що достатньо обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі складає 7000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо оплати послуг не адвокату, а фізичній особі-підприємцю, про що звертає увагу відповідач, суд звертає увагу, що згідно рахунку № 2 від 12.11.2019р., оплата була здійснена за юридичні послуги згідно договору від 02.10.2019р., які надавались позивачу адвокатом Гущею Я. В.
Тим не менше, зі змісту п.1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Таким чином, з огляду на викладене, суд може також стягнути з відповідача на користь позивача вартість наданих позивачу адвокатом послуг, які тільки підлягають сплаті.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, місто Львів, вулиця Рудненська, будинок 10, ідентифікаційний код 03187714) на користь Фізичної особи-підприємця Слоквіча Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 1622082,78 грн. - основного боргу, 13865,00 грн. - 3% річних, 24539,22 грн. - судового збору та 7000,00 грн. - витрат на професійну правову допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 23.03.2020р.
Суддя Петрашко М.М.