ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.03.2020Справа № 910/406/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 8 484,75 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У січні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 8 484,75 грн., нарахованого у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг від 7 лютого 2018 року № 07153/ПЗ-2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.
20 січня 2020 року через загальний відділ канцелярії суду позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 14 січня 2020 року подано документи для усунення недоліків позовної заяви.
У зв'язку з наведеними обставинами ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 січня 2020 року вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/406/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
5 лютого 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Залізниці на позовну заяву від 30 січня 2020 року № НЮ-186, в якому остання заперечила проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що прострочення доставки вагонів з вантажем до станції призначення відбулось не з вини Залізниці, оскільки вказані вагони перебували на станції Червоноград через неможливість їх прийому на станції Сокаль у зв'язку із зайнятістю фронту навантаження на станційних коліях вагонами, що прибули на адресу позивача. Разом із тим, у відзиві на позовну заяву Залізниця просила суд зменшити розміру нарахованого Товариством штрафу на 50 % у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки доставки вантажу. Крім того, у вказаному відзиві Залізниця просила суд зменшити заявлену позивачем до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу та не відшкодовувати Товариству такі витрати за рахунок відповідача у зв'язку з їх неспіврозмірністю.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
7 лютого 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг № 07153/ПЗ-2018, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Товариства, і проведення розрахунків за ці послуги.
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 8.1 договору сторони домовилися про використання електронного документообігу.
Згідно з пунктом 8.8 договору, у разі судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики, використовується візуальне відображення електронних документів на папері.
За умовами пункту 12.1 цієї угоди остання вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20 лютого 2018 року до 31 грудня 2018 року. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.
З матеріалів справи вбачається, що 28 червня 2019 року Залізницею згідно перевізних документів (накладних) № 40178501, № 40178519, № 40178527, № 40178535 та № 40178568 прийнято до перевезення по станції Одеса-Порт Одеської Залізниці вантаж - залізничні вагони на власних осях не поіменовані в алфавітному порядку. Станція призначення - Сокаль Львівської залізниці, відстань перевезення - 1184 км. Одержувачем цих вагонів було зазначено Товариство.
Відповідно до Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 644 (далі - Правила), граничний термін доставки вантажу по перевізним документам № 40178501, № 40178519, № 40178527, № 40178535 та № 40178568, з урахуванням переадресування, є 6 липня 2019 року.
У той же час судом встановлено, що вказаний вантаж 9 липня 2019 року було переадресовано на станцію Городенка-Завод Львівської залізниці та доставлено за призначенням лише 12 липня 2019 року.
12 липня 2019 року Товариством було здійснено розкредитування вказаних перевізних документів, що підтверджується графою 53 накладних, та цього ж дня вантаж вивезено зі станції, що не заперечувалося Залізницею у відзиві на позовну заяву.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами позивачем 15 липня 2019 року на адресу відповідача направлено претензію про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в сумі 8 484,75 грн.
Проте листом від 9 вересня 2019 року № МЮЗ-603-606,615-619/Прс.-19 вказана претензія залишена відповідачем без задоволення з посиланням на зайнятість вантажного фронту вагонами, що прибули на адресу Товариства.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на порушення відповідачем термінів доставки цього вантажу за вказаними накладними, визначених статтею 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут) та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, у зв'язку з чим просив суд на підставі статті 116 Статуту стягнути з відповідача 8 484,75 грн. штрафу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, за частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 908 ЦК України унормовано, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 6 статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 ГК України.
Таким чином, відповідачем взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу на підставі складеної залізничної накладної, копія якої наявна в матеріалах справи.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначено Статутом. Вказаним актом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
На підставі Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів; б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України; г) інші нормативні документи.
Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Частинами 1, 2, 5 пункту 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Відповідно до частини 1 статті 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
За пунктами 1.1, 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (статті 41, 116 Статуту) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на __число __місяць" (пункт 2.1 Правил).
Згідно з пунктом 2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу, а також у разі переадресування вантажів.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (пункт 2.9 Правил).
Разом із тим слід зазначити, що у наявних у матеріалах справи копіях накладних відсутні завірені підписом працівника відповідної станції відмітки щодо причин затримки вантажу, які дають право Залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки.
Відповідно до пункту 2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт", у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом.
Відповідно до пункту 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Як було зазначено вище, відправлений позивачу вантаж було доставлено Залізницею лише 12 липня 2019 року. Того ж дня Товариством було здійснено розкредитування відповідних перевізних документів та вивезено вантаж зі станції, що підтверджується матеріалами справи та Залізницею не заперечувалося.
Суд звертає увагу на те, що нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року № 01-06/420/2012.
Згідно з пунктом 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Як підтверджується відбитком календарного штемпеля на вищевказаних накладних, копії яких додані до позовної заяви, вантаж відповідачем доставлено позивачу лише 12 липня 2019 року, тобто з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту та Правилами, та простроченням більше чотирьох діб. В свою чергу, відповідачем обставини фактичного прострочення виконання свого зобов'язання із вчасної доставки вантажу не заперечувались, як не спростовувалось вірності здійсненого позивачем розрахунку штрафу. Залізниця у відзиві на позов вказувала лише на те, що порушення строків доставки вантажу, на її думку, відбулось не з вини відповідача.
Відповідно до розрахунку позивача загальна сума штрафу за прострочення доставки вантажу склала 8 484,75 грн.
У той же час зі здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми вказаної штрафної санкції вбачається, що зазначений штраф було розраховано позивачем у зв'язку з прострочення відповідачем на чотири і більше діб доставки вантажу шляхом визначення 30 % від загальної суми платежів у розмірі 28 282,50 грн., вказаної в графах № 31 (провізна плата) та № 39 (додаткова провізна плата) залізничних накладних. Водночас Залізницею не надано жодних доказів на підтвердження того, що мали місце незалежні від відповідача об'єктивні причини, що зумовили затримку в доставці вантажу, які згідно законодавства дають право Залізниці на збільшення терміну доставки.
У зв'язку з викладеним суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, дійшов висновку про те, що сума штрафу, нарахованого Товариством на підставі статей 116, 130 Статуту за наслідками перевезення вантажів за спірними накладними з перевищенням нормативних строків перевезення, становить 8 484,75 грн.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому, відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України, доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що відповідач не надав доказів належного виконання свого зобов'язання щодо своєчасної доставки вантажу, а також доказів, які свідчать про наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь Товариства підлягає штраф у розмірі 8 484,75 грн., який складає 30 % від загального розміру провізної плати за вищенаведеними накладними.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу на 50% суд відзначає наступне.
В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, суд, оцінивши обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання не вбачає правових підставі для його задоволення та зменшення заявленого до стягнення штрафу на 50% від встановленої судом суми, що підлягає стягненню з відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з Залізниці на користь Товариства суми штрафу в розмірі 8 484,75 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Як було зазначено вище, у своїй позовній заяві Товариство просило суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн. понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, 6 лютого 2019 року між Товариством та адвокатом Драченком Владиславом Вікторовичем було укладено договір про надання правової допомоги, згідно з яким останній зобов'язався надавати позивачу правову допомогу в усіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
З матеріалів справи також вбачається, що 2 січня 2020 року між Товариством та адвокатом Драченком Владиславом Вікторовичем було підписано акт виконаних робіт (надання послуг), до якого включено, зокрема, вартість наданих позивачу юридичних послуг у розмірі 5 000,00 грн.
На підтвердження того, що Драченко В.В. є адвокатом, позивачем до його позовної заяви було долучено копію відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 2 квітня 2018 року серії ЧК № 000897, а також ордер від 2 січня 2020 року серії СА № 1001181, що підтверджує повноваження наведеного адвоката на представництво інтересів Товариства в суді.
Судом встановлено, що згідно платіжного доручення від 3 січня 2020 року № 297 Товариство сплатило на користь адвоката Драченка В.В. суму вартості наданих останнім юридичних послуг за договором про надання правової допомоги від 6 лютого 2019 року № 81-02 у розмірі 5 000,00 грн.
Разом із тим, за частиною 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу на те, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року в справі № 904/66/18.
У той же час жодних обґрунтованих доводів, підтверджених відповідними належними та допустимими доказами, щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу є пов'язаними з розглядом даної справи, їх розмір є обґрунтованим, співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; заявлена сума витрат не перевищує попереднього орієнтовного розрахунку витрат наданого суду (протилежного відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами).
Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги задоволення пред'явлених Товариством позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на Залізницю 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32, літера А, 3-й поверх; ідентифікаційний код 41564379) 8 484 (вісім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 75 коп. штрафу, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору, а також 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23 березня 2020 року.
Суддя Є.В. Павленко