Справа № 467/302/20
1-в/467/81/20
19.03.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області у складі :
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
засудженого ОСОБА_4
представника установи виконання покарань ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка спільне клопотання начальника Державної установи «Арбузинська виправна колонія № 83» Міністерства юстиції України та заступника голови спостережної комісії при Арбузинській районній державній адміністрації Миколаївської області про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_4 , -
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
На розгляд Арбузинського районного суду Миколаївської області внесено вказане клопотання, яке умотивоване тим, що засуджений ОСОБА_4 відбуває покарання в ДУ «Арбузинська ВК № 83» з 25 липня 2017 року по 05 вересня 2017 року та з 09 січня 2018 року по теперішній час.
При цьому, він не працевлаштований на виробництві колонії з причин, що від нього не залежали, тобто через складнощі із оформленням паспорта, однак, в повній мірі залучався до робіт із забезпечення колонії продовольством. Завдання виконував в повному обсязі і до праці ставився сумлінно.
За період відбування покарання до дисциплінарної відповідальності не притягувався, стягнень не мав, а за добру поведінку та сумлінне ставлення до праці три рази разів заохочувався правами начальника колонії.
15 серпня 2019 року засуджений був переведений з дільниці ресоціалізації до дільниці соціальної реабілітації, де також до дисциплінарної відповідальності не притягувався і стягнень не мав та два рази заохочувався за добру поведінку та сумлінне ставлення до праці.
Зокрема, ОСОБА_4 , відбуваючи покарання в дільниці соціальної реабілітації, залучається до суспільно - корисної праці без її оплати, а також до робіт з благоустрою колонії та поліпшення житлово - побутових умов, у тому числі й до допоміжних робіт із забезпечення колонії продовольством. Засуджений також приймає участь у ремонтних роботах в гуртожитку, заготівлі овочів, прибиранні території від сміття.
При цьому, він дотримується техніки безпеки та правил поводження з устаткуванням, бережно ставиться до інструментів, а завдання виконує добросовісно, тобто сумлінно ставиться до праці.
Щодо поведінки засудженого, то ОСОБА_4 дотримується правомірних і ввічливих взаємовідносин з персоналом установи, щирий і виявляє повагу. Має охайний зовнішній вигляд, спальне місце утримує в чистоті, дбайливо ставиться до майна установи, здійснює за ним догляд. Виконує передбачені законом вимоги персоналу установи та роботи із самообслуговування, а також приймає участь у програмі диференційованого вихованого впливу «Підготовка до звільнення» і у 2019 році здобув професію «Каменотес».
При цьому, засуджений приймає участь у роботі самодіяльних організацій, проявляє соціально - корисну активність, підтримує зв'язки з родичами і не перебуває на профілактичному обліку.
Позиція учасників справи
Представник установи виконання покарань в судовому засіданні внесене клопотання підтримав, просив його задовольнити та пояснив, що на даний час засуджений сумлінною поведінкою та зразковим ставленням до праці повністю довів своє виправлення.
Зокрема, наразі від відбуває покарання в дільниці соціальної реабілітації, де постійно залучається до суспільно - корисної праці і робіт з благоустрою, загалом має п'ять заохочень за сумлінне ставлення до праці і жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Також засуджений здобув професію, однак, він не працевлаштований через відсутність у нього паспорта. Так, з 2018 року засуджені мають право працювати лише на підставі договорів, які без наявності паспорта укласти неможливо. Проте, аби отримати паспорт громадянина України засудженому слід звернутись до суду аби підтвердити своє громадянства.
Сам засуджений також підтримав внесене відносно нього клопотання, просив його задовольнити та пояснив суду, що він приймає участь у всіх роботах, які мають місце на території установи виконання покарань, зокрема, погрузкою і розгрузкою будівельних матеріалів, прибиранням території та ремонтними роботами, що проводяться в установі.
Прокурор в судовому засіданні вважала за можливе клопотання задовольнити.
Мотиви, із яких виходив суд при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався у ракурсі установлених ним обставин із даного питання
Суд, у свою чергу, перевіривши доводи і обґрунтованість внесеного на його розгляд питання, з'ясувавши позицію учасників судового провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, сформованим у порядку ст. 94 КПК України, виходив із такого.
Зокрема, в ході судового розгляду було установлено, що ОСОБА_4 засуджений вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2017 року за ч.2 ст. 209, ч.2 ст. 310 КК України, із застосуванням ч.1 ст. 70, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 червня 2017 року вказаний вирок залишено без змін.
Кінець строку відбування покарання, за такого, припадає на 20 листопада 2020 року. Як наслідок, на час розгляду цього клопотання ОСОБА_4 відбув більш ніж 2/3 частини строку покарання, призначеного за вироком суду, а тому, в силу дії норми п.2 ч.3 ст. 81 КК України, за наявності цієї формально - юридичної підстави, умовно - дострокове звільнення від відбування покарання можливе, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Інакше кажучи, у таких випадках вирішальним є не факт відбуття певної частини покарання, а факт виправлення засудженого і, відповідно, доведеність дійсності цього факту.
До того ж, слід брати до уваги і те, що норми кримінального закону України діють у системному взаємозв'язку, а згідно ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У свою чергу, відповідно до ч.1 ст. 6 КВК України, виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
А процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
При цьому, згідно п. 17 постанови Пленуму верховного суду України № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» судам рекомендовано ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Пояснення зазначених осіб і думка прокурора мають бути відображені в протоколі судового засідання.
При цьому, із системного аналізу чинного законодавства можна зробити висновок, що під сумлінною поведінкою розуміють, що засуджений за період відбування покарання сумлінно виконував вимоги режиму утримання у колонії, не допускав порушень, за час відбування покарання поводив себе як у загальній масі засуджених, так і при спілкуванні з представниками адміністрації установи відбування покарань ввічливо, тактовно, виконував законні вимоги представників адміністрації, приймав активну участь у виконанні умов розробленої для нього програми диференційовано-виховного впливу.
Але сумлінна поведінка - це не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає в стримуванні від порушень режиму відбування покарання, правил внутрішнього розпорядку, а й активна форма його поведінки, як то, активна участь в суспільному житті, сумлінне виконання громадських доручень, підвищення свого загальноосвітнього рівня, гарна поведінка в побуті, прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин.
Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти, що засуджений працевлаштований, самостійно без додаткової мотивації виходить на роботу, належно її виконує, бережно ставиться до робочого інструменту і не порушує правил техніки безпеки, свідомо бере постійну участь в суспільно - корисній праці, систематично виконує і перевиконує виробничі завдання, якісно виконує доручену роботу і не відмовляється від неї.
Крім цього, не слід забувати, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є його обов'язком відповідно до ст. 9 КВК України.
Тому сама по собі лише належна поведінка не може бути вирішальним фактором на користь умовно - дострокового звільнення. Вона має буди поєднана із сумлінним ставленням до праці у сукупності.
При цьому, питання про умовлено - дострокове звільнення у кожному конкретному випадку вирішується індивідуально і відноситься до дискреційних повноважень суду, а тому оцінивши усі наявні відомості, які мають пряме та опосередковане значення для правильного вирішення питання у контексті сумлінного відношення засудженого до праці та його зразкової поведінки, слід вказати на таке.
Зокрема, ОСОБА_4 за весь період відбування покарання не мав дисциплінарних стягнень, у той час як загалом п'ять разів заохочувався правами начальника колонії. Зокрема, заохочення у виді подяки мали місце : один раз у 2018 році, три рази у 2019 року та один раз у 2020 році.
При цьому, згідно довідки від 11 лютого 2010 року засуджений був працевлаштований на посаді каменотеса згідно наказу № 7 від 28 лютого 2018 року.
Характерно, що самого наказу про працевлаштування ОСОБА_4 матеріали його особової справи не містять, а згідно довідки про нарахування йому заробітної плати ( без зазначення дати та вихідного номера) заробітна плата йому була нарахована лише один раз за весь період відбування покарання - у березні 2018 року у розмірі 121, 50 грн.
Стосовно доводів про залучення засудженого до суспільно корисних робіт та робіт з благоустрою колонії, ремонтних та інших робіт на території установи, зокрема, заготівлі продукції, то останні базуються лише на самих твердженнях засудженого і представника установи виконання покарань.
Так, відповідно до положень п. 3.1 Порядку організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці на підприємствах виправних центрів, виправних та виховних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України 03.01.2013 року за № 26/5 ( далі - Порядок), виведення працездатних засуджених для роботи на підприємстві установи здійснюється під керівництвом чергового помічника начальника установи у супроводі працівника соціально-психологічної служби відповідно до рознарядки на виведення засуджених на роботу на підприємстві установи, складеної за формою згідно з додатком 6 до цього Порядку.
Згідно п. 3.1.3 Порядку для додаткового виведення засуджених на підприємство установи начальником цеху (дільниці) або старшим майстром (майстром) цеху (дільниці) подається рапорт, погоджений із директором підприємства і начальником установи, та складається рознарядка.
Відповідно до п. 4.2 Порядку після закінчення календарного місяця за даними книги видачі змінних завдань та обліку виконаних робіт засудженими на підприємстві установи старший майстер (майстер) цеху (дільниці) підприємства установи оформляє наряд виконаних робіт засудженим (бригадою) на підприємстві установи за формою згідно з додатком 7 до цього Порядку.
Проте, будь - якого із документів, що передбачені вказаним вище Порядком, чи то рознарядок, нарядів, будь - яких інших форм обліку кількості відпрацьованих годин засудженим і періодичності виводу його на роботи, матеріали особової справи не містять і окремо установою виконання покарань задля доведення обставин, на які посилається суб'єкт звернення, не надані.
Тому суд фактично позбавлений можливості переконатись на підставі належних і допустимих доказів, що засуджений дійсно залучається до суспільно - корисних чи інших видів робіт під відбування покарання, у тому числі оцінити кількість відпрацьованих годин та виробленої продукції, а також періодичність залучення до праці у контексті саме сумлінного ставлення до праці.
При цьому, слід звернути увагу, що засуджений працевлаштований каменотесом не з самого початку відбування покарання, а лише з кінця лютого 2018 року. А згідно даних характеристики від 25 липня 2019 року засуджений не завжди своєчасно виконував поставлені завдання та інколи проявляв трудову ініціативу ( а.о.с 116). Характеристика за 21 листопада 2018 року містить у собі дані про те, що ОСОБА_4 працевлаштований каменотесом, проте, норми виробітку в повному обсязі не виконує через особисту неорганізованість ( а.о.с. 83).
За таких обставин достовірно переконатись у тому, що засуджений дійсно тривалий час працював, зокрема, залучався до суспільно - корисних робіт, немає змоги, тим більше зробити висновок про сумлінне його ставлення до праці.
При цьому, особова справа засудженого містить лише самі по собі витяги із наказів про заохочення і не містить будь - яких інших відомостей про те, які роботи і у якій кількості він їх виконував.
Наявні довідки про виконання норм виробітку не свідчать про сумлінне ставлення до праці, тим більше, що у них відсутні відомості про дату їх видачі ( а.с. 85) і у цьому питанні не є належними доказами.
Заробітна плата засудженому у 2019 - 2020 роках не нараховувалась взагалі ( а.о.с 107, 132).
Таким чином, за що саме заохочувався засуджений протягом строку відбування покарання достовірно установити не видається можливим.
Натомість, 21 листопада 2018 року комісією колонії засудженому було відмовлено у заміні невідбутої частини покарання на більш м'яке, як такому, що не став на шлях виправлення ( а.о.с. 88), а 25 липня 2019 року - й у умовно - достроковому звільненні від відбування покарання, як такому, що не довів свого виправлення.
Проте, вже 15 серпня 2019 року, менш ніж за місяць, постановою начальника установи виконання покарань ОСОБА_4 було переведено до дільниці соціальної реабілітації у порядку ст.ст. 100,101 КВК України.
Таким чином, адміністрація установи виконання покарань, вважала, що засуджений станом на 15 серпня 2019 року лише стає на шлях виправлення, оскільки, відповідно до положень ст.ст. 100, 101 КПК України зміна умов тримання може мати місце лише у цьому випадку, залежно від поведінки засудженого і його ставлення до праці.
В контексті поведінки засудженого, суд відмічає те, що остання є прийнятною і допустимою в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі, зокрема, засуджений до дисциплінарної відповідальності не притягувався, згідно усіх наявних характеристик дотримується правомірних і ввічливих відносин з персоналом установи і виконує його законні вимоги, проте, не слід забувати, що дотримання установлених законом правил відбування покарання відноситься ще й до обов'язку засудженого.
А тому, належна і зразкова поведінка, аби стати однією із передумов умовно - дострокового звільнення, має бути оцінена лише в сукупності в достовірними даними про сумлінне ставлення до праці.
Проте, з мотивів, що наведені судом вище, ставлення засудженого до праці, а тим більше сумлінне, є сумнівним, у той час, як сама по собі лише кількість заохочень, без перевірки обставин, за яких вони були застосовані, не може вказувати на дійсний факт саме сумлінного ставлення до праці, тим більше за обставин, що засудженому було відмовлено як у заміні покарання на більш м'яке, так і в умовно - достроковому звільнення незадовго до розгляду судом цього клопотання.
Таким чином, слід прийти до висновку, що на цей час умовно - дострокове звільнення ОСОБА_4 не є виправданим, оскільки він лише порівняно нетривалий час демонструє сумлінне ставлення до праці, а тому на даному етапі відбування покарання ОСОБА_4 лише став на шлях виправлення, однак, не довів своє виправлення у такій мірі, аби можливо було констатувати, що цілі покарання досягнуті.
За таких умов, засуджений, на переконання суду, ще потребує подальшого виховного впливу в умовах ізоляції від суспільства, позаяк, на час розгляду цього клопотання не є готовим до прийнятного співжиття в соціумі.
До того ж, суб'єкт звернення не надав до суду переконливих і достатніх доказів того, що процес виправлення ОСОБА_6 на час розгляду цього клопотання досяг тієї стадії, на якій відбування ним покарання у виді позбавлення волі, як те визначено судом, перестає бути доцільним.
А за такого, сьогоднішній день беззаперечно установити факт, що засуджений довів своє виправлення, згідно із стандартом доказування beyond reasonable doubt («поза розумним сумнівом») не є можливим, оскільки суд не може припускати, що ті чи інші факти та/або обставини є дійсними, позаяк, вони мають випливати із справедливого та зваженого розгляду усіх належних і допустимих відомостей, визнаних доказами з тим, що не можна було припускати будь - яку іншу версію подій.
Відповідно, суд, виходячи із принципів змагального процесу, констатує факт того, що сторона, на яку законом покладено тягар доказування у цьому випадку, не виконала його, а тому викладені нею доводи слід вважати не доведеними на даний час.
Як наслідок, це звернення не може бути задоволене на цьому етапі відбування засудженим покарання.
За такого, керуючись ст.82 КК України, ст.ст. 369 -372 376, 537, 539 КПК України, суд,-
В задоволенні спільного клопотання начальника Державної установи «Арбузинська виправна колонія № 83» Міністерства юстиції України та заступника голови спостережної комісії при Арбузинській районній державній адміністрації Миколаївської області про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_4 - відмовити.
Роз'яснити, що відповідно до положень ч.7 ст. 154 КВК України у разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області.
Суддя ОСОБА_1