Справа № 761/2164/20
Провадження № 1-кс/761/1817/2020
24 січня 2020 року місто Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 , власника майна ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_5 про арешт майна в кримінальному провадженні, яке внесене до ЄРДР за № 120 191 001 000 126 50 від 25.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України,
До Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_5 про арешт майна в кримінальному провадженні, яке внесене до ЄРДР за № 120 191 001 000 126 50 від 25.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, а саме: автомобіль марки «Geely», моделі «Emgrand», білого кольору, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 , який на праві при ватної власності належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ключа від запалення та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Клопотання мотивоване тим, що в провадженні СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 120 191 001 000 126 50 від 25.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України.
Згідно клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що 25 грудня 2019 року, приблизно о 16 годині 20 хвилин, за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 22 виявлено автомобіль марки «Gelly», моделі «Emgrand», білого кольору, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в ході огляду якого в салоні виявлено та вилучено порошкоподібну речовину ззовні схожу на психотропну. В результаті чого було прийнято рішення про вилучення і самого автомобіля та визнано речовим доказом, у зв'язка з чим, з метою збереження речових доказів прокурор просить накласти на нього арешт.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Представник власника тимчасово вилученого майна - адвокат ОСОБА_3 та власник майна ОСОБА_4 заперечували проти клопотання та вважали його необґрунтованим.
Слідчий суддя, вислухавши думки сторін, дослідивши матеріали клопотання, дійшла висновку про таке.
Прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження, яке було вилучено в рамках кримінального провадження, яке внесене до № 120 191 001 000 126 50 від 25.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.309 КК України.
Статтею 131 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК України застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий судя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
В клопотанні зазначено, що вилучені в ході огляду об'єкти є речовими доказами у кримінальному провадженні, тому прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Між тим, прокурор не привів у клопотанні та не надав жодного належного і допустимого доказу, що вилучені об'єкти можуть бути речовим доказом у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим арешт на зазначені об'єкти з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні не може бути накладений.
Аналіз наданих в розпорядження слідчого судді матеріалів, свідчить про те, що слідчим не доведено правових підстав для арешту зазначеного у клопотанні майна, можливість використання його як доказу в кримінальному провадженні, в межах якого подано клопотання, а так само, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
У відповідності до вимог ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження.
Крім того, відповідно до матеріалів клопотання майно є тимчасово вилученим під час огляду, санкціонованість якого не підтверджена, а також який мав місце 25.12.2019, а з клопотанням про арешт майна прокурор звернувся лише 15.01.2020, тобто з порушенням строку, визначеного частиною п'ятою статті 171 КПК України, та ним не ставиться питання про поновлення пропущеного строку.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Враховуючи наведене, слідчий суддя не вбачає законних підстав для задоволення клопотання прокурора про арешт майна.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 98, 170,171, 172, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_5 про арешт майна в кримінальному провадженні, яке внесене до ЄРДР за № 120 191 001 000 126 50 від 25.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1