"23" березня 2020 р.
м. Київ
справа № 755/12148/18
провадження № 2-а/755/198/20
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглядаючи справу за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
14 серпня 2018 Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві) звернулось до суду із адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Вивчивши матеріали справи, вважаю, що позовна заява не відповідає вимогам адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 3 ч. 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
За правилами адміністративного судочинства позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також вимогам ст. 161 цього Кодексу.
Відповідно до п. 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві, серед іншого, зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Разом з тим, у матеріалах заяви відсутнє власне підтвердження того, що позивачем не подано будь-якого іншого позову (позовів), не залежно від його (їх) підсудності, до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно положення ч. 4 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Постановою Верховного Суду від 13 березня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 755/12148/18 скасовано, а справу направити на новий розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва.
Так, постановою Верховного Суду встановлено, що ч. 1 ст. 30 Закону України № 3773-VI вказує на те, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Крім того, Верховним Судом зауважено, що із змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухилявся від виконання рішення про його видворення.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження, тому відсутня можливість перевірити правильність підстав заявленого позову.
Таким чином, на виконання даної ухвали суду та постанови Верховного Суду від 13 березня 2020 року позивачем має бути надано докази того, що відповідач ухилявся від виконання рішення про його видворення.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 171, 241- 243, 248, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків протягом трьох днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: В.І. Галаган