Справа № 420/93/20
23 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі, головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеські області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м.Одесі Одеської області про визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 03.01.2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеські області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м.Одесі Одеської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову, викладену у листі від 08.11.2019 р. № 28823/05-3 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у наданні подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеські області подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 р. за № 1650/24182), на повернення помилково зарахованих до Державного бюджету України грошових коштів за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», сплачених позивачем - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м., а саме: 4344,00 грн., що підтверджується квитанцією АТ «УКРБУДШВЕСТБАНК» № ПН 4615 від 01.03.2019 р., шляхом перерахування помилково зарахованих до Державного бюджету України грошових коштів в сумі 4344,00 грн. на наступний банківський картковий рахунок позивача: № НОМЕР_2 , відкритий в акціонерному товаристві комерційному банку «ПРИВАТБАНК» (МФО: 305299) на ім'я ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 08.01.2020 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.
16.01.2020 року (вх. №1794/20) від представника позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеські області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м.Одесі Одеської області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненадання подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 р. за № 1650/24182), на повернення помилково зарахованих до Державного бюджету України грошових коштів за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», сплачених позивачем ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею -54,3 кв. м., а саме: 4344,00 грн., що підтверджується квитанцією АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК» № ПН 4615 від 01.03.2019 р., шляхом перерахування помилково зарахованих до Державного бюджету України грошових коштів в сумі 4344,00 грн. на наступний банківський картковий рахунок позивача: № НОМЕР_2 , відкритий у АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (МФО: 305299) на ім'я ОСОБА_1 .
До уточненої позовної заяви позивачем додано докази на підтвердження зарахування судового збору, сплаченого згідно квитанції №0.0.1571904149.1 від 03.01.2020 року до спеціального фонду Державного бюджету України.
Підстава звернення до суду - позивач вважає, що суб'єкт владних повноважень порушив її права своєю бездіяльністю щодо ненадання подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при придбанні житла за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 01.03.2019 р. нею було помилково сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі- продажу нерухомого майна, згодом позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів, яка мотивована тим, що зазначена квартира є першим нерухомим майном, придбаним позивачем.
Разом з тим, листом від 08.11.2019 року відповідачем було відмовлено у поверненні позивачу помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки органи ПФУ не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно.
Ухвалою від 21.01.2020 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі.
Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.
30.01.2020 року (вхід. № 4377/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначає, що Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно. Просив у задоволенні позову відмовити.
Станом на 23.03.2020 року інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, зважаючи на дату відкриття провадження по даній справі, судом приймається рішення по зазначеній справі у межах визначеного строку - 23.03.2020 року.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, під час розгляду справи, судом встановлено, що згідно з долученої до позовної заяви копії договору купівлі-продажу від 01.03.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 366, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 купили житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м. (а.с. 20).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 1776801951101 за адресою АДРЕСА_1 , власником Ѕ майна (спільна часткова) є ОСОБА_1 .
Згідно з квитанцією № 4615 від 01.03.2019 року, ОСОБА_1 сплатила 4344 грн., збору з операції придбання (купівлі - продажу) нерухомого майна на рахунок УК у м. Одесі.
Позивач та її чоловік ОСОБА_3 вважаючи, що безпідставно (помилково) сплатили збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного ними майна, звернулись до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просили повернути безпідставно сплачений ними збір у розмірі 1% від вартості квартири (а.с. 15-18).
Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.11.2019 № 28823/05-3 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви про повернення помилково сплачених коштів з тих підстав, що Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно (а.с. 19).
Не погоджуючись із ненаданням подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Досліджуючи правомірність бездіяльності відповідача, суд виходить із наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п.9 ст.1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі по тексту - Порядок) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Таким чином, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в обов'язковому порядку сплачується фізичними особами - покупцями нерухомого майна; проте, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
В Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, - було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.00 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), n. 38).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана правомірною та обґрунтованою.
Згідно п. 18 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. № 1740, облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства.
Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відшкодування сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі повернення оператором стільникового рухомого зв'язку користувачу (споживачу) невикористаних ним коштів (частки) за попередньо оплачені послуги стільникового рухомого зв'язку, які він не отримував, здійснюється відповідно до пункту 15-16 цього Порядку.
Згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Законом України «Про бюджетну класифікацію» затверджено Класифікацію доходів бюджету, відповідно до якої збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій присвоєно код 24140000 (24140200 - збір при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю; 24140300 - збір під час набуття права власності на легкові автомобілі; 24140500 - збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна; 24140600 - збір з користування та надання послуг стільникового рухомого зв'язку).
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, згідно якого Пенсійний фонд контролює справляння надходжень бюджету за кодами 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.
З системного аналізу викладеного вбачається, що органи Пенсійного фонду України контролюють надходження до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, і зокрема - збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
Отже, для повернення позивачу помилково сплачених коштів відповідач зобов'язаний звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.
Відтак, доводи позивача щодо протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є обґрунтованими, та відповідно, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн., що підтверджується квитанцією від 03.01.2020 року № 0.0.1571904149.1
Враховуючи задоволення даного адміністративного позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 840, 80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеські області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м.Одесі Одеської області про визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненадання подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв. м.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. № 787 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 р. за № 1650/24182), на повернення помилково зарахованих до Державного бюджету України грошових коштів за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», сплачених позивачем ОСОБА_1 при нотаріальному посвідченні 01 березня 2019 року договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею -54,3 кв. м., а саме: 4344,00 грн., що підтверджується квитанцією АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК» № ПН 4615 від 01.03.2019 р., шляхом перерахування помилково зарахованих до Державного бюджету України грошових коштів в сумі 4344,00 грн. на наступний банківський картковий рахунок позивача: № НОМЕР_2 , відкритий у АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (МФО: 305299) на ім'я ОСОБА_1 .
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеські області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеські області судові витрати у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеські області (вул.Канатна, 8, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби у м.Одесі Одеської області (вул.Черняховського, 6, м.Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 38016923).
Суддя Корой С.М.
.