11 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/369/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Супруна Є.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лисака С.В.,
представника відповідача за довіреністю - Федчун Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/369/20 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування постанови і припису,
22 січня 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі - відповідач, Управління) , в якому просить визнати протиправними та скасувати припис інспектора праці від 29.11.2019 №ПЛ5800/163/АВ/П про зобов'язання ФОП ОСОБА_1 усунути виявлені порушення, а також постанову начальника Управління про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.01.2020 №ПЛ5800/163/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 на підставі ст. 265 КЗпП України було накладено штраф у розмірі 250 380 грн за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що постанова про накладення штрафу за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору є протиправною, оскільки прийнята відповідачем із суттєвими порушеннями законодавчо визначеної процедури, без з'ясування усіх обставин, що призвело до помилкового висновку про порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
06.02.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач спростовує звинувачення позивача щодо порушення процедури проведення перевірки. Зазначає, що в ході проведення інспекційного відвідування приміщення, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , було встановлено факт допуску працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без належного оформлення трудових відносин, чим порушено приписи ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
У судових засіданнях представники сторін підтримали власні позиції, кожен наполягаючи на своєму.
У судовому засіданні 11.02.2020, за клопотанням представника позивача, з метою забезпечення явки свідка оголошено перерву у судовому засіданні до 20.02.2020.
20.02.2020 у судовому засіданні здійснено допит свідка ОСОБА_4 , після чого оголошено перерву до 11.03.2020 у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.
У судовому засіданні 11.03.2020 представник відповідача проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, тоді як позивач засідання проігнорував, будь-яких пояснень з цього приводу не надав.
Заслухавши пояснення учасників, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах даної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 13.11.2008, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вчинено запис за № 2 571 000 0000 001192. Основним видом економічної діяльності позивача за КВЕД є: 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси (а.с. 7).
27.11.2019 до Управління надійшло звернення громадянки ОСОБА_5 від 27.11.2019 №16-01703/04, яка просила здійснити перевірку у ПП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , в яких та стажувалася, але так і не була працевлаштована офіційно (а.с. 55).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (надалі - Порядок №823).
За приписами пункту 2 цього Порядку, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку №823 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є, зокрема, звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.
На підставі зазначеної норми Порядку №823 та з метою реагування на повідомлення ОСОБА_5 від 27.11.2019 №16-01703/04 начальником Управління С. Щербак був виданий наказ №260П від 27.11.2019, яким доручено головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів О. Москаленко, С. Гармаш провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю у діяльності ФОП ОСОБА_1 (а.с. 54).
З метою проведення інспекційного відвідування посадовими особами Управління 28.11.2019 було здійснено вихід за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 у приміщенні перукарні на площі АДРЕСА_1 .
В ході інспекційного відвідування зафіксовані наступні обставини.
Станом на 28.11.2019 о 14 год. 00 хв. перукарня була відчинена, в приміщення перукарні знаходилися 3 громадянки одягнених фартухи чорного кольору, зокрема ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали письмові пояснення, в яких пояснили причини свого перебування у приміщенні перукарні обставинами стажування на перукаря у ОСОБА_1 .
На момент проведення інспекційного відвідування 29.11.2019 о 10:00 год підтверджуючі документи про прийняття на роботу гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: наказ на прийняття працівника на роботу, трудовий договір, повідомлення про прийняття працівника на роботу, що подається до територіальних органів Державної фіскальної служби не надано.
Від надання письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 відмовилася. Усно повідомила, що гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проходять стажування.
Враховуючи вищевикладене, перевіряючими сформульовано висновок про те, гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент здійснення інспекційного відвідування у приміщенні перукарні за адресою: АДРЕСА_1 були допущені до роботи перукарів ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.
За результатами інспекційного відвідування був складений акт інспекційного відвідування від 29.11.2019 №ПЛ5800/163/АВ та припис про усунення виявлених порушень від 29.11.2019 №ПЛ5800/163/АВ/П (а.с. 59-64), яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 забезпечити укладення трудового договору з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до 10.12.2019.
Від підпису в акті інспекційного відвідування та приписі ОСОБА_1 відмовилася, у зв'язку з чим документи направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням та складено акт про відмову від підпису (а.с. 67-68).
Листом від 09.12.2019 №02-12/8087 начальник Управління С.Щербак повідомив ФОП ОСОБА_1 про початок розгляду справи про накладення штрафу згідно зі ст. 265 КЗпП України (а.с. 69).
Позивач оскаржила до начальника Управління припис про усунення виявлених порушень від 29.11.2019 №5800/163/АВ/П (а.с. 65).
Проте, за результатами розгляду скарги відмовлено у скасуванні припису, про що на адресу ОСОБА_1 направлено листа від 10.01.2020 за вих №02-12/236 (а.с. 66).
08.01.2020 начальник Управління Щербак С.Л. виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ5800/163/АВ/П/ТД-ФС, якою ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України в частині допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням керівника, притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 250 380,00 грн на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (а.с. 70).
Не погодившись із правомірністю даної постанови та припису, позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просить суд їх скасувати як протиправні, оскільки висновки, що покладені в їх основу, базуються на припущеннях, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Перевіряючи твердження позивача на предмет їх обґрунтованості, враховуючи заперечення відповідача, суд зважає на таке.
Як встановлено судовим розглядом, підставою для прийняття оскаржуваних постанови та припису слугував висновок відповідача про допущення гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без належного оформлення трудових відносин, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 КЗпП України.
Позиція відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини третьої статті 24 КЗпП України зводиться лише до виявленого під час проведення інспекційного відвідування факту допуску гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без належного оформлення трудових відносин в приміщенні перукарні що належить позивачу за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження своїх тверджень відповідач надав відеозапис фіксування ходу інспекційного відвідування, який оглянуто судом 11.02.2020, та повернуто представнику відповідача як такий, що не містить будь-якої доказової інформації.
У свою чергу з боку позивача у судовому засіданні 20.02.2020 була надана копія постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2020 у справі №539/4962/19 за матеріалами адміністративної справи, що надійшли від Управління Держпраці у Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_1 за частиною третьою статті 41 КУпАП (фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) (а.с. 80), яка приєднана судом до матеріалів справи.
Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500,00 грн.
Постанова Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2020 у справі №539/4962/19 набрала законної сили 24.02.2020.
У даній постанові суду зафіксовано факт визнання ОСОБА_1 своєї вини у судовому засіданні, у зв'язку з чим суд і дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.
З огляду на факт визнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність, зокрема, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), усі доводи протилежного змісту, які наведені у позовній заяві, оголошені позивачем та його представником у судовому засіданні, показання свідка ОСОБА_4 суд до уваги не приймає, оскільки повторному судовому з'ясуванню обставини не/винуватості позивача у такому випадку не підлягають в силу ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, вину ОСОБА_1 у порушенні вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України суд визнає доведеною
Виходячи з факту притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП, представник позивача в ході розгляду даної адміністративної справи наголошував на тому, що застосування до ФОП ОСОБА_1 ще й фінансових санкцій, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на підставі тієї ж постанови Управління від 08.01.2020 №ПЛ5800/163/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є нічим іншим, як подвійне притягнення до відповідальності за одне й те ж правопорушення, що суперечить імперативу статті 61 Конституції України.
Однак, суд не погоджується з такими доводами представника позивача, виходячи з наступного.
У справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 КУпАП Конституційний Суд України у своєму Рішенні №7-рп/2001 від 30.05.2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначив, що визначення діянь, які є, зокрема адміністративними правопорушеннями, не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи. Закони, що не включені в установленому порядку до КУпАП, можуть встановлювати адміністративну відповідальність фізичних осіб. Вказані у статті 38 КУпАП строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства, оскільки вона визначає строки накладення адміністративних стягнень лише на громадян та посадових осіб.
У пункті 3 мотивувальної частини цього ж Рішення Суд зазначив, що у численних законодавчих актах, які встановлюють відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства у публічних сферах, у тому числі валютного та податкового, не дається прямої вказівки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про "фінансові санкції", "штрафи", "заходи впливу", "заходи впливу та санкції" тощо. Більше того, при встановленні у цих законодавчих актах відповідальності громадян і посадових осіб за правопорушення у зазначених сферах прямо вказується на її адміністративний характер та порядок притягнення до відповідальності саме таких осіб згідно з нормами КУпАП. Тому твердження суб'єкта права на конституційне звернення, що Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" прямо встановлює адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення валютного законодавства є непереконливим (абзац п'ятий).
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення зроблено аналіз генезису інституту адміністративної відповідальності, де зазначено, що певний період у правовій науці та законодавстві суб'єктами адміністративного проступку визнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Проте в умовах панування державної форми власності накладення штрафів на юридичних осіб втрачали будь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцільності визнання підприємств, установ та організацій суб'єктами адміністративної відповідальності, що знайшло нормативне закріплення в Указі Президії Верховної Ради Союзу РСР від 21.06.1961 "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" та аналогічному Указі Президії Верховної Ради Української РСР від 15.12.1961. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адміністративних штрафів на підприємства, установи та організації. Саме цю концепцію було реалізовано у прийнятому 07.12.1984 Кодексі Української РСР про адміністративні правопорушення, за яким суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина Кодексу). Ця позиція законодавця залишилася незмінною, свідченням чого є численні доповнення, які вносились до КУпАП протягом усього часу його дії, в тому числі і Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 05.04.2001, метою прийняття якого було приведення Кодексу у відповідність з Конституцією і законами України. Законами про внесення змін до Загальної та Особливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались нові склади адміністративних правопорушень та адміністративні стягнення за них, суб'єктом відповідальності за ці правопорушення визнавались лише фізичні особи.
Тому припис частини третьої статті 2 КУпАП, згідно з яким "положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до Кодексу", стосується лише законів, що встановлюють адміністративну відповідальність фізичних осіб" (пункт 4 мотивувальної частини).
Тобто, вказаним Рішенням фактично встановлюється, що відповідальність юридичних осіб, визначена іншими, ніж КУпАП, законами України, не є адміністративною. Це самостійний вид відповідальності, хоча предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, і передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою.
Водночас зазначені висновки Конституційного Суду України слід брати до уваги із урахуванням змін з 2001 року чинного законодавства, зокрема й КУпАП.
Так, на момент прийняття зазначеного Рішення нормами КУпАП не передбачалася відповідальність юридичних осіб: відповідно до статті 27 КУпАП, чинного на той момент, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.
Натомість, згідно з положеннями цієї ж статті чинного КУпАП, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення (зміни внесені Законом України від 14.07.2015 №596-VIII у зв'язку з регулюванням відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, адміністративну відповідальність несе не правопорушник, а відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб).
І хоча наведене може розцінюватись як крок до зміни підходів до розуміння законодавцем правової природи адміністративної відповідальності, наявність у частині третій статті 265 КЗпП України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним.
До того ж, за змістом частини другої статті 265 КЗпП України суб'єктами відповідальності за цією статтею є виключно юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю. Натомість суб'єктами адміністративної відповідальності за нормами КУпАП можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи; батьки (за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років); і в окремих випадках - юридичні особи.
Отже, накладення на юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюється поняттям "притягнення до адміністративної відповідальності".
Відтак, твердження представника позивача про порушення відповідачем імперативу статті 61 Конституції України в частині притягнення особи до відповідальності двічі за одне й те ж порушення суд визнає необґрунтованими та не приймає такі до уваги.
З огляду на встановлені обставини та норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд не знаходить ознак протиправності спірної постанови та відповідно й припису про усунення виявлених порушень, у зв'язку з чим твердження сторони позивача протилежного змісту суд відкидає, як безпідставні.
Проте, суд не може залишити поза увагою останні законодавчі зміни в частині підходів до відповідальності за порушення правил оформлення трудових відносин, які сталися під час розгляду судом даної справи.
Так, Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-IX (набув чинності 02.02.2020), зокрема, внесено зміни до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України - абзац другий замінено двома новими абзацами.
Відповідно до абзаців другого та третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
- вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Метою таких змін, на переконання суду, є ліквідація економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу руйнування малого та середнього бізнесу в Україні у зв'язку із застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій.
Отже, відповідно до чинного на момент розгляду справи законодавства про працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) вперше, в тому числі фізичною особою - підприємцем, яка використовує найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Тобто, законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом'якшує відповідальність особи.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що "за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього."
Таким чином, до ФОП ОСОБА_1 , яка є платником єдиного податку 1 групи відповідно до свідоцтва №313 серії НОМЕР_1 від 26.03.2012 (а.с. 72) за вперше вчинене правопорушення у вигляді фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) має бути застосовано попередження.
Враховуючи викладене, постанова Управління Держпраці у Полтавській області від 08.01.2020 №ПЛ5800/163/АВ/П/ПТ/ТД-ФС підлягає скасуванню у порядку застосування судом частини першої статті 58 Конституції України та Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-IX.
Скасування в такому порядку акту індивідуальної дії не передбачає визнання його протиправним.
Відтак, вимога позивача про визнання оскаржуваної постанови та припису про усунення виявлених порушень від 29.11.2019 №ПЛ5800/163/АВ/П протиправними задоволенню не підлягає, оскільки, такі прийняті відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
За викладених обставин, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2102,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 18.01.2020 № 792 (а.с. 5).
Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області у сумі пропорційній до задоволеної частини позовних вимог - 1051,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправними та скасування постанови і припису - задовольнити частково.
Постанову начальника Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.01.2020 №ПЛ5800/163/АВ/П/ПТ/ТД-ФС скасувати.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) частину судових витрат, що пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1 051 (одна тисяча п'ятдесят одна) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складений 16.03.2020.
Суддя Є.Б. Супрун